— Це було неминуче, — сказав старий. — Калі завжди вбиває Шиву.

— Він живий! — заперечив горбоносий.

Блідий, як бліднуть тільки люди зі смаглявою шкірою, смертельно втомлений з дороги, він стояв у дверях. Стояв із таким виглядом, немов хотів зайти в кабінет, але чомусь боявся це зробити.

— Обширний інсульт — не завжди вирок. Лікарі кажуть…

Він перебив мене, зазначив старий. Він у крайньому збудженні.

— Капітан Шияненко помер, шрі Дінеше. Мені дуже шкода.

— Звідки ви знаєте?

— Годину тому мені повідомили зі шпиталю. Вам теж повідомили.

— Мені ніхто не дзвонив.

— Вони надіслали свідоцтво про смерть на мейл. Вкладенням у лист. Але ви в цей час їхали до мене й, очевидно, відклали читання листа на потім.

— Помер, — повторив Дінеш. — Капітан помер…

Він немов переконував себе прийняти те, що трапилося.

— Я щойно з поїзда. Так, я вирішив: прочитаю потім. Я навіть не подивився, що за вкладення…

Увійшов, зазначив старий. Нарешті увійшов, ходить кабінетом. Ходить? Метушиться, як звір у клітці. Заклав руки за спину, зчепив пальці в замок. Неповага? Ні, він просто поглинений своїми думками. Зараз він схаменеться.

Горбоносий зупинився. Розчепив пальці, дав рукам звіситися вздовж тіла.

— Шрі Чаттерджі, — запитав він, — ви знали, що Калина залишилася живою? Після відключення? Знали ще тоді?

Старий знизав плечима:

— Чи знав я? Ні.

— Але ви самі сказали мені про безсмертя! Я вирішив, що це риторична фігура…

— Я не знав, — повторив Чаттерджі Вішванатх. — Я вірив. І ми говоримо зараз не про Калину, а про Калі. Розумієте, шрі Дінеше, знання та віра — різні речі. Дуже різні, й ростуть з різних коренів. Вони такі ж різні, як старший сержант Калина Бадрачук і Калі Самхара.

— Не розумію, — відрізав Дінеш.

— Це тому що ви народилися тут. Я знайомий із вашими батьками, це дуже шановні люди. Я в курсі вашої освіти, я сам вас учив. Мені відома ваша варна, інакше я б не їв у вашій присутності. Але ви народилися тут, цим усе сказано. Моє коріння глибше за ваше.

— Це означає, — уїдливо запитав Дінеш, — що я дурний?

— Це означає, що я буваю незрозумілий для вас. Не розумніший чи завбачливіший, о ні! Просто незрозумілий, ось і все. Ви образилися? Не ображайтеся, ви теж, трапляється, незрозумілі для мене. Й можете багато такого, чого я, на жаль, не можу.

Дінеш припинив ходіння. Довго мовчав.

— Вибачте, — нарешті вимовив він, склавши долоні перед грудьми та кланяючись. — Я не повинен був розмовляти з вами в такому тоні. Я надто збуджений, це неприпустимо.

Старий відповів кивком, показуючи, що вибачення прийняті, й досить про це.

Калі, хотів запитати Дінеш. Ні, Калина. Що з нею? Хотів і не міг. Після повідомлення про смерть капітана Шияненка… Запитувати про таке у шрі Чаттерджі було б занадто жорстоко. Не запитати — злочинно.

Перевірити повідомлення?

— З Калиною все, як і раніше, — відповів старий на не поставлене запитання. — Зі шпиталю повідомили: стан без змін. Це було перше, про що я поцікавився. Що ж до Калі… Я не знаю, що з нею. Не знаю, де вона зараз. Я нічого не знаю, на жаль.

— Калі завжди вбиває Шиву, — повторив Дінеш, повертаючись до початку розмови. — Припустімо. Але якщо так… Ми знаємо, що капітан Шияненко помер від інсульту. Але що, коли історія повторилася? Що, коли ми з часом виявимо нашого Шиву десь там?

Горбоносий мотнув головою в бік моноблока. Пальцем же він вказав угору, маючи на увазі, напевно, хмару.

— Не виявимо, — спокійно відгукнувся шрі Чаттерджі.

— Ви вірите в це?

— Я це знаю.

— Звідки?

— Після історії з Калиною я велів заблокувати у всіх ШІ, пов'язаних із нашими проєктами, опцію перенесення та збереження особистих даних оператора. Капітан, мир його праху, помер. У наступному втіленні він буде ким завгодно, тільки не Шивою.

— Ви передбачливі.

— Так. Але часом я відчуваю себе вбивцею.

— Мені телефонував Сікорський, — поспішив змінити тему горбоносий. — Ще коли я був у поїзді. Він не сказав мені про смерть капітана, а я не запитав. Генерал вимагає заміни оператора на проєкті «Шива».

— Вимагає, — кивнув шрі Чаттерджі.

— Він не просто вимагає заміни. Це треба зробити терміново. Незабаром очікується масована атака, місто треба прикрити.

— Вимагає, — повторив старий. — А в нас немає заміни. Напарниця капітана Шияненка? У старшого солдата Бугай несумісність з інтегральним режимом. Вона фактично тільки раз намагалася працювати в шоломі, й не змогла. Ми збиралися її замінити кимось більш підхожим, але все відкладали. Заміна вахани — справа непроста. Й ось — ми запізнилися.

Він сів до столу.

— У нас немає заміни. Я зараз зв'яжуся із Сікорським.

— Ну чому ж? — Дінеш блиснув білозубою посмішкою. — Не поспішайте засмучувати генерала, шрі Чаттерджі. В нас є заміна.

Посмішка стала ширшою:

— Я навіть залишив йому шолом. На пам'ять, так би мовити.

— Я зовсім забув про нього, — повільно вимовив Чаттерджі Вішванатх. — Я стаю дуже, дуже старим. Так, шрі Дінеше, я мав рацію.

— У чому?

Горбоносий зробив крок ближче:

— Ви так часто маєте рацію, що мені важко вибрати щось конкретне.

— У тому, що ви можете багато такого, чого я, на жаль, не можу. Й не намагайтеся приховати задоволення від почутого. Цього ви якраз не можете.

— Яке тут, до біса, задоволення?

Дінеш зітхнув:

— Усе валиться в прірву, а ви — задоволення…

— Не лайтеся, — попередив старий. — Інакше я поскаржуся вашим шановним батькам.

Дінеш зблід більше, ніж раніше.

Ні, він не боявся гніву батьків. Просто у вухах його досі стояли слова шрі Чаттерджі: «Калі завжди вбиває Шиву». Дивним чином вони поєднувалися з іншими словами старого: «Часом я відчуваю себе вбивцею». Слова брали за горло, вимагали відповіді, але якої? Щось там було ще, в давнину, після того, як Калі вб'є Шиву. Щось було, але Дінеш не міг згадати, що саме. Здавалося, шматок пам'яті вирізали гострими ножицями.

Запитати про це вчителя? Ні, соромно.

Сказати про це Сікорському? Генералу потрібен результат, він не зрозуміє.

Накопичення страждань, згадав Дінеш, це небезпечний ресурс. Війна — особливий час. Лук, що вивергає тисячу стріл. Полум'я яскравіше за тисячу сонць. «І відповів Шива: “Нехай жодна людина не надумає битися цією зброєю. Потрапивши слабосильному в руки, вона може спалити весь минущий світ. Чарівна, вона невідворотна…”»

Відрядження, в яких Дінеш встиг побувати, переконували його, що це антинаукове мракобісся — чиста правда.

Ми надумали. Пізно каятися.

— Я піду, — сказав він. — Вмиюся та переодягнуся.