Клавіатура була знайомою.
Чорна «мишка» з рельєфними заглибленнями під пальці. Іконостас моніторів. Динаміки «Малевич 3D». Усе виглядало знайомим — і чужим. Справа була не у відсутності джойстиків і не в кількості моніторів — дев'ять замість шести.
Справа була в ньому, молодшому сержанті Левові Вахненкові.
Лео кипів від люті. Лють клекотала у грудях, підступала до горла, погрожуючи вивергнутися громовим левовим ревом. Лють била в голову, натякаючи, що саме час влаштувати руйнівні безумства. Потім він про них пошкодує?
Нехай!
Стримуючись з останніх сил, Лео повільно обвів поглядом приміщення. Два зсунуті разом робочі столи; два крісла «Пілот». У кутку — кава-машина, картонні скляночки. Каву вони тут п'ють! З екологічно чистого картончику, нах! У бункері, хай їм грець! Ну так, тут не «нуль», міномет не накриє, осколок у потилицю не прилетить.
Можна й кави попити з пончиками!
Забувшись, він зустрівся поглядом зі здоровезною дівкою в пікселі. Ну так, старший солдат Бугай, ходячий домкрат із цицьками. Набичилася так, немов Лео — суцільна червона ганчірка. Кулаки білі, пудові; ось-ось пику натовче.
Він немов у дзеркало дивився.
І з нею йому працювати?! Лео не знав, хто був напарником Бугай до нього, але щиро радів за цього бідолаху, куди б його не перевели. Можна подумати, це її за шкірятник висмикнули з обжитого бліндажа! Можна подумати, це їй сунули під ніс наказ про переведення, нічого не пояснивши: п'ятнадцять хвилин на збори — і вперед! Запхали на заднє сидіння між двома мовчазними істуканами, немов заарештованого. Істукани, до речі, були знайомі, це вони скрутили Лео, коли він намагався не дати відключити Калину.
Убити Калину.
Не зміг. Нічого не зміг! Йому не дозволили навіть залишитися зі своїми побратимами. З тими, хто знав і пам'ятав Калину. Висмикнули, привезли: куди, навіщо?
Що, нікого іншого не знайшли?!
— З прибуттям на нове місце служби.
Офіційний тон прозвучав, як знущання. У дверях стояв горбоносий. Хто б сумнівався! Лео очікував появи цього гада.
Дочекався.
— З вашим другим номером вас, як я розумію, вже познайомили. Упевнений, ви спрацюєтеся.
Лео та Бугай, не змовляючись, втупилися в горбоносого. Якби лють у поглядах могла вбивати, від гостя (господаря?!) не залишилося б і купки попелу.
— Ставлю завдання, — горбоносий залишився незворушним. — Заступити до бойового чергування та налагодити оборону ввіреного вам укріпрайону.
— Чим?
— Засобами РЕБ для відбиття ракетно-дронових атак противника. Завдання зрозуміле?
— РЕБ?! Ви здуріли?!
— Відставити! Відповідайте: завдання зрозуміле?
— Плюс, бляха!
Що тут незрозумілого? Зроби те, не знаю що, — та видай результат! Результат, від якого залежатимуть життя сотень людей. Горбоносий — або ідіот із довідкою, або…
— Виконуйте.
Ні, він хто завгодно, тільки не ідіот. Отже, за ідіота тримають Лео. Чого цей чепурун від нього домагається?!
Набичившись так, що Бугай миттю позаздрила, він зробив крок до комп'ютера. На моніторах чергувалися зображення з камер та інтерактивні карти місцевості. Під столом ховалася чорна брила процесорного блоку. На блоці красувалося зображення тризуба. В один із верхніх портів був увіткнутий bluetooth-конектор. Поруч із клавіатурою на столі лежав шолом.
Такий самий, як у Калини. Такий самий…
Він стягнув зі спини рюкзак. Витягнув шолом — єдине, що в нього залишилося. Шолом і конектор до нього. Хоча б це він зробить по-своєму! Й нехай тільки спробують…
Лео поліз під стіл, збираючись змінити конектор. Спиною відчув, як сіпнулася Бугай — немов їй зуб без наркозу видирали! Здається, кидаючи погляд на Лео, ця валькірія щоразу очікувала побачити когось іншого, але бачила Лео, і це зносило їй дах. Була б її воля…
Була б його воля!..
Живлення та зв'язок працювали штатно. Лео вдягнув шолом.
Гулка безвидна порожнеча. У непроглядній темряві спалахують і гаснуть далекі, ледь помітні іскорки. Зірки? Обман зору?
— Ласкаво просимо в систему комплексу «Шива»… пане.
Перед словом «пане» голос виразно запнувся.
— Ти — штучний інтелект?
— Плюс… пане.
Пауза стала меншою, але не зникла повністю.
— Ім'я в тебе є?
— Мене звуть Хінт.
Цього разу ШІ взагалі обійшовся без «пана».
— Якого біса тут темно, як у дупі?
— Ви не вибрали режим.
— Вмикай інтегральний!
Режим, який врятував Калині життя. Режим, у якому вона загинула.
— Дозвольте запропонувати вам тестовий режим. Для ознайомлення…
— До біса тестовий! Я сказав: інтегральний!
— Вам слід пройти курс адаптації. Якщо вас не влаштовує тестовий режим, можу запропонувати пасивний або інтерактивний…
Це був уже другий ШІ, який вирішував за Лео. Змовилися, мерзотники?
— Ти, Хрінів Інтелект?!
Тремтіння в темряві. Брижі. Не подобається, так?
— Увімкнути інтегральний режим! Це наказ!
— Слухаюся, мій пане! — без запинки випалив ШІ.
І стало світло.
Світло засліпило, перетворилося на круговерть сполохів. Розпалося на пікселі, не бажаючи складатися в єдину картину, розтягуючи на частини самого Лео. Запаморочилося в голові, до горла підступив кислий клубок нудоти.
Лео заричав крізь зуби. Лють стала розпеченим ядром, центром тяжіння, навколо якого він наново збирав себе. Й коли він знову став цілісним, світ навколо теж зібрався воєдино, припинивши шалене кружляння.
Шива піднісся над своїми володіннями, піднявши над головою разючий тризуб. Темна лють посвітлішала. Вона більше не була спрямована на тих, хто поруч. Від цієї нової, світлої люті тризуб спалахнув подібно до сонця.
І збляк.
Вади. Прогалини. Вони висмоктували енергію, позбавляли сил. Руйнування, збереження — і творення! Така його природа.
Він взявся латати та виправляти.
Молодший сержант Лев Вахненко не мав справи із засобами РЕБ. Антидронова рушниця на полігоні не береться до уваги. Якби він опинився у звичних умовах, він згадав би, як працювали ворожі РЕБ проти їхніх дронів, і діяв би від протилежного. Забрали меч? — замість нього дали щит. Якби він опинився у звичних…
Зараз це втратило значення.
Шива був набагато більше, ніж просто Лев Вахненко. Так, допоміжній іпостасі на ім'я Хінт заборонили повне передання контрольного пакета особистих даних операторів — нинішнього та минулого — у хмару або на сторонні ресурси. Але збереження операторських даних на жорстких дисках ніхто не забороняв. Ба більше, така заборона порушила б стабільність роботи комплексу.
Шива був більшим, ніж Лео.
«Це тобі не навчальний центр із “повним фаршем”. Справляйся з тим, що є…»
Дивні думки виникали з нізвідки та вислизали в нікуди. Шива діяв за натхненням. Відчував свою ущербність, невідповідність, неправильність — і намагався виправити, що міг. А коли можливості вичерпалися, Шива вийшов назовні.
Всередину?
Не важливо.
— Ви пройшли тест, молодший сержанте. Вітаю!
Горбоносий був задоволений, як слон. Це мало дратувати, але чомусь не дратувало.
— Ваш новий позивний — Шива. Беріться до роботи.
— Система… Вона налагоджується!
Це старший солдат Бугай. Здається, в неї зникло бажання накинутися на Лео з кулаками.
— Ага, — буркнув Лео. — Від слова «лажа».
Зробити треба було до хріна та більше. З інтегрального режиму все не поправиш. Треба зв'язатися…
— Старший солдат Бугай! Зв'яжіться з командиром «Прометея» — нехай висунуть свою машину на сто п'ятдесят метрів уперед і на сто метрів лівіше, ближче до центру. «Анклав» відвести на пів кілометра вглиб позицій та на триста метрів правіше…
Чому вона на нього так дивиться?
— «Кракени» розподілити по передньому краю через кожні сімсот метрів. «Буковелю» змінити частоти придушення на…
Чому вони обидва на нього так дивляться?