Калі відчувала його силу. Вона була схожа на її власну — й водночас відрізнялася від неї, як щит відрізняється від меча, а захват — від удару. Хто перед нею?
Вона могла б назвати ім'я. Не хотіла.
Ім'я заважало битися.
Чотири мілісекунди Калі вагалася: атакувати чи ні? Зважувала «за» та «проти». Для неї, чия природа — лють, це був справжній подвиг. Навряд чи той, з ким вона зіткнулася, причетний до підлого удару в спину в її попередньому втіленні.
Покарати? Нема за що.
Розгніватися? Немає причини.
Вступити в союз? Калі не потрібні союзники. І слуги не потрібні — слуги зраджують. Калі б’ється сама. Будь-яка битва — її власність!
Що він робить? Збирає сили в кулак. Готується відбити атаку демонів. Схоже, йому невтямки, що зброю, чиєю б вона не була, можна відбирати та привласнювати. Щойно Калі захопила деяку кількість потрібних їй комп'ютерів, станцій зв'язку та пристроїв радіоперехоплення — поглинула, перетравила, зробила собою. Пучки радіохвиль струменіли по нервах цифрових каналів зв'язку, нарощуючи потужність. Калі стрімко проростала з реальності комп'ютерних мереж у зовнішній тварний світ, безтілесні руки тягнулися, щоб набути вбивчої матеріальності.
Удар струсонув її. Розпечене високочастотне лезо розпороло плоть, жадану зброю вибили з рук.
Він посмів стати на шляху у Калі?!
Ворог буде знищений.
…сутність, подібна до нього самого, виходила з мережевих просторів у матеріальний світ, відтворювалася з напівпровідників і металу, радіохвиль і електромагнітних полів. Хто перед ним?
Він міг би назвати ім'я. Не хотів.
Ім'я відволікало від головного.
Цілі на підльоті. Він зосередився, вимірюючи відстань. Сканував канали управління, підлаштовував частоти перехоплення. Готувався завдати удару, щойно цілі увійдуть у зону ураження.
Раптове відчуття втрати, діри — людина б відчула це, як пекельний біль. Вона вгризлася в його плоть. Поглинувши частину Шиви, вона ривком збільшилася в розмірах. Відростила з десяток кінцівок, потягнулася до цілей, що наближалися, маючи намір прибрати їх до рук. О, для неї не мало значення, хто перед нею, що перед нею — вона брала, що хотіла, підшукуючи потрібні частоти та кодування для перехоплення управління.
Пошук дав Шиві час для ухвалення рішення.
Він відповів руйнуванням. Високочастотне лезо розсікло жадібні руки. На зворотному помаху тризуб перерубав канали зв'язку — мости між загарбницею і здобиччю.
Цілі увійшли в зону ураження.
Вона відповіла ударом на удар.
Етер кипів від накладень і резонансів. Клинки променів стикалися зі щитами масованих перешкод і «стоячих хвиль». Противник був сильний, Калі ще не зустрічалася з таким. Тризуб буйствував, разив, відсікав, розпорював і засліплював.
В одну мить Калі відновлювалася та поглинала, щоб за мілісекунду по тому проковтнуте вирвали в неї з горлянки. Вона вгризалася та вторгалася в того, хто протистояв їй — і тут же її саму пронизував вібруючий тризуб.
Битва? Пристрасне злягання?!
Спліталися, зливалися тварний світ і віртуальна реальність. Етер і оптоволоконні кабелі, процесори та блоки пам'яті, антени та ретранслятори, електромагнітні поля та радіохвилі, ракети та дрони — все перетворилося на арену битви, на тіла бійців.
Лігво, подумала Калі. Його лігво, подоба її колишньої обителі. Прорватися туди, підірвати, поглинути…
Змінивши тактику, вона вдарила не зсередини, а зовні — перехопленими дронами та ракетами — бажаючи знищити джерела енергії та ретранслятори, позбавити ворога сил. Тризуб вкотре збив їй налаштування, підмінивши керуючі імпульси фальшивими сигналами спуфінгу, закрутив зброю у згубних штопорах назустріч землі, що ставала дибки. Та все ж двом дронам і одній ракеті вдалося прорватися.
Внизу розцвіли вогняні квіти. Злетіли в небо уламки заліза й бетону. Відчувши, як слабшає захист, Калі рвонулася вперед…
Зустрічний удар був страшний. Блискавка пронизала її наскрізь. Рвалися нерви та жили, горіли і плавилися процесори та материнські плати, іскрили, виходячи з ладу, захоплені комп'ютери, курячись сморідним димом палаючої ізоляції…
Хтось підхопив її, потягнув геть, у глибини мережі. Вона не покинула б поле битви, — ні!!! — але в Калі не залишилося сил для опору.
Він бився на два фронти.
Відбивав її атаки — та бив по дронах і ракетах, що заходили на цілі. Його рвали на шматки; він не встигав латати самого себе. Запрацювали системи ППО, але її аркани захльостували ракети «Авенджерів» і «Скайгардів» так само, як «шахеди» й «Калібри». Збивали з курсу, перенаправляли…
Куди?
Не було часу з'ясовувати.
Треба бити, бити так, як ніколи в житті. Треба руйнувати все, що можна зруйнувати — і що не можна.
Я переміг, встиг подумати Шива, зробивши те, що мав зробити. Задоволення не було. Не було радості. Був біль. За болем прийшла темрява.
За темрявою не прийшло нічого.
Гулко рвонуло зовсім поруч.
Нагорі тупотів розлючений велетень. Бункер здригався. Блимнуло світло. На восьми моніторах із дев'яти зникло зображення. На лівому нижньому картинка рябіла, смикалася, але якимось дивом трималася.
Світло знову блимнуло. Згасло. Увімкнулося.
Повернулося зображення.
Цілі. Де цілі?!
Чисто… Чисто… Чисто!
Старший солдат Бугай знала: мінімум три прильоти. Втрати? Руйнування? Потім. Це все потім. А зараз…
Зітхання. Хрип.
Капітан завалився у кріслі набік. Рука безвольно звисла донизу.
— Шива!
— Капітан!!
— Славку!!!
Він не відгукувався.
Тремтячими руками Бугай стягнула з нього шолом. Одне око Шияненка було примружене, ніби капітан у когось цілився; друге закотилося, моторошно блищачи кривавим білком. З куточка рота звисала ниточка липкої слини.
— Ти…
Вона втиснула кнопку рації, закріпленої на грудях. Підхопила Шиву на руки — він здався раптово важким, навіть для неї, — та пішла до виходу. Хотілося бігти, але не виходило.
— Бугай на зв'язку! Прийом! Відгукніться!
Мовчання.
— Шива — триста! Повторюю: Шива — триста!
Куди вони всі поділися?!
— Евак! Шиві терміново потрібен евак!
Клацнуло, зашурхотіло. Пробився чийсь голос. Вона не розуміла, що їй кажуть. Головне, її почули. Евак скоро буде тут.
— Тримайся, — шепотіла вона. — Ти, головне, тримайся…
І підіймалася сходами, сходинка за сходинкою, немов на небо.