Нічні чергування не бувають простими.

До того ж Борона з самого ранку був на взводі. Навіть виспатися вдень не зумів: сон не йшов, що траплялося з ним вкрай рідко. У підсумку на чергування Борона заступив напруженим, немов йому заздалегідь накрутили хвоста. Каву з термоса відсьорбував за звичкою: сну й так ані в жодному оці, яка там кава!

Недобре, думав він.

Оператор ЗРК «на нервах» — гірше не може бути.

Напарники по зміні — Мангуст і Мехмат — травили анекдоти, впівока стежачи за екранами та контрольними панелями. На запити відгукувалися без пауз — і поверталися до перерваної байки, щойно з КП давали відбій. «Перемикання режимів» у розрахунку працювало ще краще, ніж у ввіреної техніки.

Ніч сповзала до світанку.

«Й чого мене клинить? — зітхнув Борона. — На радарах чисто, цілей немає. Повідомлень про пуски — теж…»

— Пуски крилатих ракет! Відстань…

Наврочив!

— Напрямок… Розрахунковий час підльоту…

Їхня РЛС не бачила цілей на таких дистанціях. Інформацію про пуски передали «зверху». Засічки на радарі виникли через двадцять хвилин, коли вже, вважай, розвиднілося. Запустили кілометрів із трьохсот п'ятдесяти, нашвидкуруч прикинув Борона.

— Є чотири цілі!

— Ведемо…

— Відстань… Швидкість… Висота…

— Вхід у зону ураження через…

— Цілі в зоні ураження!

— Вразити цілі!

— Пуск!

Гучний рев ракети, що йде вгору, струсонув пост управління. Проник крізь навушники, відгукнувся в тілі нутряною вібрацією.

— Перша пішла…

Ракета впевнено захопила ціль. На екрані було добре видно, як зближуються дві засічки. Ручного коригування ракета не потребувала.

— Пуск!

Рев, вібрація.

— Друга пішла…

— Пуск!

— Цілі змінюють курс!

— Відстріл пасток!

— Вихід із захоплення!

— Ручне коригування!

Весь екран ряснів засічками. Вони феєрверком розліталися в різні боки. Не даючи себе заплутати, Борона прикипів поглядом до справжньої цілі, вручну коригуючи свою ракету, заново ловлячи ціль у захоплення.

Й не повірив своїм очам.

Цифри, що бігли у бічному віконці, не залишили місця сумнівам.

— Цілі розгортаються!

— Вони йдуть!

Ворожі ракети йшли назад за лінію фронту, на територію ворога. Обманний маневр? Запасу дальності в них вистачає — пропетляють, підуть із радарів і повернуться на іншій ділянці.

Наздогнати! Збити, поки дистанція дозволяє!

Він повів ракету на зближення. Ще секунд п'ять-шість і… Позначка його ракети вильнула вбік, втрачаючи ціль.

— Куди, заразо?!

Борона спробував повернути ракету на курс.

Спина заболіла, немов він займався перетягуванням каната, а не сидів за пультом. Так уже бувало в дитинстві, в таборі для молодших класів, коли хлопчаки змагалися з дівчатами і завжди перемагали, доки за дівчат не впрягалася Таніща — руда, веснянкувата, здоровенна, як слон. Ось і зараз Борона рвав жили, тягнув на себе, шиплячи крізь зуби, але Таніща перетягувала, багряна до синяви, й в останню мить ракета знову вильнула, остаточно втративши керування. Пішла паралельно з ціллю та зникла з радара разом з усіма позначками.

Мангуст із Мехматом смачно матюкалися.

— Цілі не вражені.

— Усі цілі пішли з радарів.

— І наші ракети з ними за компанію…

На КП теж матюкалися. Ага, схаменулися: віддали наказ команді обслуги на перезаряджання ЗРК.

Перезарядити не встигли.

— Шість нових цілей на радарі!

— Курс… Відстань… Висота… Швидкість…

Ці дані не мали сенсу: збивати все одно нічим. Може, сусіди зуміють перехопити? Стискаючи кулаки від безсилля, Борона сподівався, що з сусідами вже зв'язалися.

— Дві цілі розгортаються!

— Три цілі…

— Чотири…

Хитрий маневр? Але їх не намагаються збити. Тоді навіщо?! Що взагалі відбувається?! Чотири цілі зникли з радара. Дві, що залишилися, швидко наближалися.

На нас ідуть, зрозумів Борона. Точнісінько на нас.