Вітторія не просто захоплювалася чорною магією. Я не могла розгорнути щоденник, застосовуючи силу, тож спробувала закляття, запалила трави для прояснення ситуації, а потім свічки, помолилася кожній із можливих богинь, але впертий записник так і не видав жодних таємниць.

Кинувши його на підлогу, я вилаялася. Вітторія використала закляття, яке я не бачила й не чула. Отже, кілька тижнів тому вона зрозуміла, що я зазирала до її щоденника. Вона справді не хотіла, щоб я дізналася її таємницю. Тепер я з іще більшою рішучістю хотіла з’ясувати причину.

Я ходила нашою маленькою кімнатою, спостерігаючи за тим, як сходило сонце. Мені потрібен був план. Отже, крім забороненого закляття правди, я знала дещо про чорну магію і про те, як вона працює. Нонна говорила, що за чорну магію треба платити, адже вона звідкись брала сили, а не використовувала те, що було доступно. Я з радістю пожертвувала би будь-чим, щоб отримати те, що хотіла. Та я мала загальне уявлення про закляття, але не знала, як розвіяти його. Хоча... я всміхнулася — мене осяяла ідея. Так, розвіяти закляття я не могла, але знала ту, хто міг, — Кароліну Ґрімальді.

Кароліна була тіткою Клавдії, яка забрала її до себе, коли батьки останньої кілька років тому поїхали до Америки. Вона добре зналася на чорній магії й потроху навчала Клавдію всього, що знала сама. Я не хотіла залучати до цього подругу, тому пішла одразу до джерела знань. У Кароліни була крамничка на метушливому ринку, і якби я поспішила, то могла встигнути забігти до неї перед відкриттям.

Я схопила сумку, закинула туди аркуші ґримуара та щоденник і побігла до дверей.

Нонна стала мені на шляху, нахмурившись.

— За тобою що, диявол женеться?

Я сподівалася, що ні, але того ніхто не знав.

— Гадаю, що ні.

— Гаразд. Це означає, що ти можеш зупинитися і розповісти мені, куди в цей час зібралася.

— Я... — я ледь не зізналася в усьому, але потім подумала про сестру. Вітторія тримала таємниці при собі й готова була забрати їх із собою в могилу. Цьому мало бути якесь пояснення. — Я хотіла забігти на ринок, щоб купити деякі прянощі перед тим, як почати готувати вечерю в ресторані. У мене є ідея нового соусу.

Нонна пильно дивилася на мене, намагаючись уловити в моїх словах брехню. На її обличчі я побачила щось середнє між розчаруванням і підозрілістю. Після смерті Вітторії я не виявляла особливого інтересу до їжі чи іншої творчої роботи. Я була впевнена, що вона відправить мене нагору з переліком домашніх справ, але вона відступила вбік.

— Не запізнюйся. У нас багато роботи.

— Сеньйоро Ґрімальді! — я підібрала спідниці й побігла вулицею.

Нарешті удача була на моєму боці. Я перейняла Каро-ліну одразу перед тим, як вона перейшла дорогу до ринку.

Кароліна прикрила обличчя від світла світанкового сонця і сховалася в тіні найближчого провулка, коли помітила мене.

— Еміліє, мені шкода...

— У мене обмаль часу, синьйоро. Мені потрібна ваша допомога з доволі... делікатного питання.

Я дістала із сумки щоденник і роззирнулася навсібіч, щоб переконатися, що ми були самі.

— Тут є одне закляття, про яке я нічого не знаю. Я сподівалася, що ви зможете підказати, що воно означає, і як мені його розвіяти.

Вона відступила на крок назад і подивилася на щоденник так, наче той був чимось огидним.

— Ти не знайдеш відповіді в цьому світі. Поклади його туди, звідки дістала, дитино. Сама його присутність кличе їх.

- Їх?

— Нечестивих. Ця магія просякнута їхнім світом — вона хоче, щоб її знайшли.

Я дивилася на Кароліну й не могла зрозуміти, яким чином Нонна розкрила мій план і дісталася до цієї темної відьми першою.

— Це щоденник моєї сестри, а не якась демонічна книга.

Кароліна кивнула на мою сумку.

— Покажи мені, що в тебе там.

Я знову оглянула все навколо перед тим, як дістати аркуші ґримуара. Віддала їх їй і побачила, як її обличчя швидко зблідло.

— Це закляття виклику.

— Я... я не розумію. Навіщо моїй сестрі закляття виклику?

— Можливо, вона намагалася контролювати демона?

Я оглянула чорні аркуші.

— Це не можливо. Усі демони ув’язнені в пеклі, де вони й перебувають уже близько ста років.

Кароліна пирхнула.

— Це тобі бабуся таке розказує? Іди додому і спробуй викликати якогось із них сама. Подивишся, що станеться. Якщо в тебе немає ніякого предмета, який належав би одному з князів пекла, ці закляття можуть прикликати лише демона нижчого рівня. їх зазвичай легко контролювати, вони видають інформацію за різні дрібнички чи послуги. І я тобі з упевненістю можу сказати, що не всі вони ув’язнені в потойбіччі. Майже кожна відьма — незалежно від того, практикує вона чорну чи білу магію, молиться богині чи ні, — знає це.

Я дивилася на темну відьму, й моє серце калатало.

— Тобто ви натякаєте, що моя сестра перед смертю викликала демонів і просила їх про послуги?

— Неможливо знати напевно, чим вона займалася, але я гарантую, що ці закляття використовують тільки для виклику. Сумніваюся, що демон допомагав їй без якоїсь угоди. Вони не дуже схильні до благодійності. Навпаки, вони завжди шукають вигоду.

Вона окинула мене поглядом, і вираз її обличчя пом’якшав.

— Забудь те, що я сказала, дитино. Не заглядай до світу демонів. Хай чим твоя сестра займалася, я впевнена: ти не хочеш мати до цього ніякого стосунку.

Кароліна говорила точнісінько, як Нонна. Я подякувала їй і попрощалася, а потім швидко пішла до «Моря та Вина». Замість відповідей в мене виникло ще більше запитань. Якщо Кароліна мала рацію, і закляття Вітторії, накладене на щоденник, не з цього

світу, то розвіяти його неможливо. Хіба що... У мене з'явилася ідея, яка змусила моє серце битися сильніше. Якщо моя сестра викликала демона, то, можливо, вона попросила його закрити щоденник за допомогою його власної магії. Я не могла уявити іншої причини, з якої моя близнючка могла викликати його.

Хоча Нонна й розказувала нам багато різних історій у дитинстві, Вітторія знала, що я насправді не вірю в демонічних князів. Я не була такою скептичною щодо демонів нижчого рівня, але вважала, що вони всі ув’язнені в потойбічні, з якого втекти неможливо. Отже, так заклясти щоденник було б чудовою ідеєю для того, щоб упевнитися, що я ніколи не розкрию її таємницю, яку вона так відчайдушно приховувала. План Вітторії був непоганим, окрім однієї деталі...

Вона ніколи не могла передбачити те, як мене змінить її смерть. Ні в цьому світі, ні в потойбічному немає нічого, що змогло б зруйнувати моє бажання розгадати її вбивство. І я його розгадаю.

Я обміркувала різні теорії під час обслуговування в ресторані, ледь помічаючи, що перебувала в «Морі та Вині». Я намагалася думати як моя сестра. Деякі думки були безглуздими, а деякі — більше схожими на правду. Та одна ідея вирізнялася на тлі інших. Ідея, яку я обережно обдумувала протягом дня.

Можливо, через те, що вона здавалася такою недосяжною, чи через те, що Вітторія ні в що не вірила. Утім, хоч якою була причина, ця ідея сиділа в мене в голові, коли я нарізала овочі й мила ножі. Я також думала про неї на шляху додому. Як і тоді, коли розчісувала волосся і надягала нічну сорочку. Ця ідея переслідувала мене, і я з радістю дозволяла їй це.

Пізніше, коли я вклалася в ліжко, то взяла до рук аркуші ґримуара, оглянула незнайомі рядки й

усміхнулася. Це була моя перша справжня усмішка за багато тижнів, вона була такою самою темною і зловісною, як і мої думки останнім часом.

Вітторія щонайменше спробувала викликати демона. Що довше я розмірковувала над цим, то сильніше в це вірила. Завтра увечері я сама спробую викликати одного з них. Якщо це спрацює, я укладу власну угоду. В обмін на маленьку послугу я попрошу його розвіяти закляття, накладене на щоденник. Втрачати мені нічого, адже мені або вдасться викликати його, або ні. Я ніколи не дізнаюся, що сталося з моєю сестрою, якщо не відкину свої сумніви й не спробую. Так я й визначилася з рішенням. Усе, що мені потрібно, — усього лише якісь кістки.

Наступний день у ресторані був сповнений мук, але час на кухні я все-таки зуміла використати з користю. Я зібрала все необхідне, зазначене на сторінках ґримуара. Ніхто нічого не запідозрив, окрім, можливо, Нонни. Бабуся дивилася на мене, стоячи по той бік столу, тихенько шепочучи щось, наче вона читала мої думки й накладала закляття, щоб перехоплювати мої ідеї перед їхнім зародженням у мене в голові.

Проте вона не знала, що я плекала цю ідею ще з минулого вечора. Я доглядала за брунькою свого плану, доки той перетворився на повноцінну квітку. Я зростила його, тому чудово знала, що робити далі. Мені просто потрібні матеріали для втілення і можливість.

Нонна вчила нас ховатися від Мальваджі, промовляти закляття і благословляти амулети срібним світлом місяця і святою водою, ніколи не говорити про Нечестивих у часи повні й робити все те, що належить

хорошій відьмі. Інакше демони вкрали б наші душі. Зрештою, монстри, яких ми так боялися, не прийшли з пекла, вони зросли у привілеях.

Той чоловік, який стояв над моєю сестрою у своєму вишуканому одязі, з дорогим ножем, заслуговував на покарання, як і будь-хто інший на його місці. Він не міг просто забрати те, що хотів, і не відчути на собі наслідків. Я була майже впевнена, що люди, яким я показувала кинджал, впізнали його, але відмовилися говорити про це через страх відплати. Можливо, він сильний і багатий, але справедливість має перемогти. Я зроблю все для того, щоб це сталося.

Я й досі не була впевнена — він діяв наодинці чи був членом таємного кола мисливців на відьом. Зрештою, це не мало значення. Того вечора він був там один. Спершу я вистежу його, а потім дізнаюся більше інформації. Якщо таких людей, як він, буде більше, я розберуся і з ними теж.

У мене також був план, як убезпечити власну сім’ю, доки я вистежуватиму вбивцю Вітторії. Замість однієї угоди я укладу дві. Спочатку я попрошу демона, якого викличу, розвіяти чари на щоденнику Вітторії, а потім — вказати, де перебуває таємничий темноволосий чоловік. На щастя, зміїний кинджал зробить це можливим.

Демон, якого можна контролювати, був відповіддю на мої молитви. Здавалося, я помилилася раніше, все-таки богиня смерті й люті не проігнорувала моїх прохань. Вона відтягувала час, чекаючи доки мій відчай перетвориться на щось, що вона могла б використати. Палиця колись була просто шматком дерева, поки її не загострили на спис. Горе розкололо мене на дві частини, а лють відточила ці шматочки, перетворивши їх на зброю. Настав час нею скористатися.