— Є переможці, а є жертви. Обери, ким ти хочеш бути, інакше вибір зроблять за тебе, відьмо. Сумніваюся, що він сподобається тобі.

Я відкинула голову назад і простогнала.

— Це просто карткова гра — скопа, а не битва за життя чи смерть. Ти завжди так драматизуєш?

Гнів насупився, дивлячись у свої яскраві карти.

— Стратегічні ігри завжди подають цінні уроки, й лише дурні їх недооцінюють.

— Тільки дивні пекельні істоти так серйозно ставляться до карткових ігор.

Я взяла ще одне каннолі з тарілки, яку Гнів поставив посеред ліжка. Коли я вийшла з ванної кімнати, загорнувшись у новий шовковий халат, він уже чекав на мене з десертом і картками. Гнів спостерігав за тим, як я з’їла ще один смаколик, мабуть, радіючи тому, що запам’ятав мою улюблену їжу. Я помилково вважала, що такий відпочинок був частиною його геніального плану з відновлення моїх здоров’я і хорошого самопочуття.

Я й гадки не мала, що ми грали у військові ігри. Мені раптово знову захотілося у ванну.

Стихійне благословіння чудово відображалося на моїх емоціях. Я була готовою знову повернутися до життя й розслідування таємниці вбивства моєї сестри, а також віднайти зниклий амулет. Принаймні в теорії.

Насправді я неабияк боялася знову наштовхнутися на котрогось із князів пекла. Кожен із тих, кого я зустрічала, виявлявся гіршим за попереднього.

— Скільки часу зазвичай потрібно князеві пекла, щоб відновитися після...

— Після того, як його зарізали?

— Насправді я думала, що ти цілився просто йому в серце.

— Я потрапив у легеню, можливо, зламавши кілька ребер, — його голос був сповненим розчарування. — Гадаю, він уже майже зцілився, — він оглянув мене: — Він більше тебе не потурбує.

— Звісно. Князь пекла, який насолоджується, знущаючись з інших, відбираючи в них щастя і задоволення, раптово стане дуже свідомим і більше ніколи не наважиться на таку жахливу витівку.

— О, він, звісно, спробує, але ти зупиниш його.

Я проковтнула третє каннолі й раптово відчула нудоту.

— Чи є якесь закляття або чари, що захищають від демонічного впливу? Ірландські хрести, вирізьблені з горобини, допоможуть тримати демонів на відстані. Мають бути предмети, що захищають і від тебе.

Він занадто довго мовчав, це стало незручно. Я підвела погляд і ледь стрималася, щоб не здригнутися. Дуже легко забути те, хто він насправді. У такі моменти, як цей, я починала хвилювалася, що він може обернути свій вплив проти мене.

— Монстри й так бояться мене, відьмо. Адже я і є страх. Гілки, ягоди й залізо — це для слабких. Ти ж не думаєш, що я слабкий?

Я похитала головою, і Гнів показав свій вищир, посміхнувшись. Це справді лякало.

— Боїшся?

Я ковтнула повітря.

- Ні.

Він на мить затримав на мені свій погляд, але не сказав, що я обманюю.

— Мій світ обмежується одним простим принципом: я вірю в те, що я — сильний, отже — я існую. Якщо я впевнений у своїх можливостях, інші відчують мою впевненість. Це зупинить їх на певний час, і вони переоцінять потенційну загрозу. Будь-яка перевага, яку ти можеш надати собі під час зустрічі з моїми братами, буде корисною. їхнім правилом завжди було — «знай свого ворога». Тож зроби все, щоб це було важко. Відповідаю на твоє запитання: тобі не потрібне ніяке закляття, ніякі чари чи інші дрібнички для того, щоб створити оманливий захист. Тобі треба вірити в себе і свої сили. Інакше вони знущатимуться і насміхатимуться з тебе вічно.

Щойно моє серце припинило шалено калатати, я скептично позирнула на нього.

— Гадаєш, я можу досягти цього, граючи в карти?

— Так.

— Гаразд. Уважатимемо, що ти маєш рацію. Як саме скопа може допомогти мені побороти князя пекла?

— Ніколи не знаєш, який підбір карт підкладе тобі життя, — Гнів відхилився назад, і напруження в кімнаті спало. Він обережно оглянув свої карти, а потім поклав одну з них на стіл. Мені довелося забрати. Я вилаялася, бо це сталося зі мною вже втретє. — Важливо те, чи використаєш ти потім їх собі на користь.

Я пирснула.

— Це була удача, а не стратегія.

— Обидва аспекти важливі. Хоча можна посперечатися, що удача приходить із добре продуманою

стратегією, — він підвів очі. — Ти живеш, вірячи в застаріле бачення темної і світлої магії, тимчасом як сили не бувають хорошими чи поганими. Саме наміри, з якими до тих сил вдаються, мають значення. Відкидаючи один із видів магії, ти закриваєш перед собою безліч можливостей. Ігнорувати якусь зброю у власному арсеналі — погана стратегія з твого боку.

— Нонні сподобалася б твоя порада.

Його погляд став жорсткішим.

— Якщо твоя бабуся проти того, щоб ти навчилася захищати себе, я замислився б, — Гнів повільно вдихнув, і його тон пом'якшав. — Якщо ти справді хочеш стати гідним гравцем у цій смертельно небезпечній грі, почни вивчати своїх противників. Потрібно знати, хто вони, чого хочуть, а також уважно спостерігай за ними. Щойно ознайомишся з їхніми звичками — зможеш із легкістю помітити брехню, — він закопилив губу, коли я програла черговий хід і зайшлася лайкою. — Працюй над емоціями. Вони занадто запальні, тому тебе легко розізлити або захопити чимось. Це не погані риси в деяких ситуаціях, але шкідливі тоді, коли доводиться зіштовхнутися з ворогом. Роби все, щоб їм було важко розгадати тебе. Безперечно, вони робитимуть усе, що в їхніх силах, аби приховати від тебе свої справжні мотиви.

— Ти ніколи не замислювався над тим, щоб стати викладачем в пеклі?

— Смійся, доки хочеш, але все одно я маю рацію.

— І страшенно цим задоволений.

— Світ і його мешканці постійно змінюються, тому ми — князі пекла — завжди відточуємо свої розум і майстерність. Саме відсутність самовдоволення дає нам змогу залишатися найнебезпечнішими з усіх істот. Ми не вважаємо, що знаємо абсолютно все, але

віримо в пристосування. Починай керуватися тими самими принципами, інакше зникнеш.

— Мені здається, ти любиш звучання власного голосу. Може, мені варто навчити тебе відчувати ширший спектр емоцій?

— Іншим разом.

Він відклав карти й пильно оглянув мене. Я не могла зрозуміти: темний проблиск у його очах означав хижака, що видивляється жертву, чи він має інтерес із якихось інших причин. А можливо, він захоплювався мною так, як захоплюються кимось у момент, коли побачили їх в іншому світлі. Дивно, але я не знала, якому з варіантів віддала б перевагу.

Раптом я згадала про бажання, які відчувала на пляжі.

Серце забилося сильніше, коли він злегка нахилився, пронизуючи мене поглядом. На мить я подумала, що він поцілує мене. Однак Гнів раптово відхилився назад, і я видихнула.

— Коли ти ступила на пляж, гадаю, відчула демонічний вплив. Усвідомлення — це ключ до вміння протистояти йому. Наша сила полягає у відчутті власних емоцій, що підсилює саме ті, якими ми живимося. Щойно ти зрозумієш це — отримаєш силу, щоб змістити увагу на інші почуття. Ти могла б піти зі святкування Хтивості, тобі просто треба було вірити, що ти здатна на це.

— Тобто ти хочеш сказати: те, що він зробив зі мною, — моя провина?

Гнів підвівся. Я досі не помітила, як вишукано він одягнений і яка в нього зачіска. На ньому був темний піджак із вишитими на лацканах золотистими зміями, чорні штани й черевики, які були так відполіровані, що аж сяяли. На його пальцях переливалися кіль-

ка перснів оніксового і золотистого кольорів — його улюблених. Він мав чудовий вигляд. Гнів помітив, що саме привернуло мою увагу й усміхнувся куточком рота.

— Здається, у тебе є ще одна здатність, Еміліє. Ти можеш викривлювати мої слова, значення цих слів, робити все, що тобі заманеться, у найліпших традиціях смертних.

— Я нічого не викривлюю, і я — не смертна. Твої брати — садисти.

— Князі пекла ні погані, ні хороші. Ми просто існуємо.

— Так, вони просто злостиві монстри.

— І все ж ти говориш «вони», не зараховуючи мене до списку моїх братів, — Гнів похитав головою. — Чому ж це так?

— Я... — я глибоко вдихнула. — Бо ти поки не зробив мені нічого поганого, як Жадібність, Заздрощі та Хтивість. Але, думаю, це через закляття, яке я на тебе наклала.

Це не веселило Гніва.

— Вправляйся в розумінні інших, особливо, коли вони здаються холодними і далекими. Спостерігай за тим, як вони змикають губи і відводять погляд. Зауважуй кожен знак їхніх справжніх відчуттів, коли ти ставиш незручні запитання.

— Ще щось порадиш, великий пристосуванцю?

— Ти живеш у світі свободи волі. Прийми це — і ти переможеш ворогів. У тебе завжди є право вибору, навіть тоді, коли здається, що вибір дуже обмежений. Ніколи не забувай про це.

— Справді? Завжди? — лють переповнювала мене. — У моєї сестри був вибір: жити чи померти? Я впевнена — хтось вирішив за неї!

— Є долі й гірші, відьмо.

— Наприклад?

— Жити в моєму світі, — він розвернувся і попрямував до дверей. — Я скоро повернуся. Якщо тобі стане сумно, зазирни у шафку біля ліжка, — він зупинився в коридорі й подивився через плече. — Не раджу покидати палац сьогодні вночі.

— Чому? — запитала я вслід.

Відповіді я не отримала, бо він уже зник. Цікаво, для чого йому знадобилися такі вбрання і зачіска? Здавалося, наче він хотів справити на мене враження.

Я підвелася і закрокувала кімнатою. Визирнула у вікно й знову опустилася на ліжко. Я несвідомо крутила пасмо свого волосся, обмірковуючи все, що він сказав про переможців і жертв. Потім почала думати про свободу волі й вибір, дратуючись, що він був лицеміром, який посягав на мої.

Хвилин двадцять я сиділа й розмірковувала, чому взагалі слухала, якщо в мене й справді була свобода волі. Переді мною поставало багато важливих завдань, а я тут витратила купу часу. Одягнувшись у просту темно-сіру сукню без рукавів, що він нещодавно приніс, я зникла в темряві ночі.