Я чистила рибу на бульйон, ігноруючи приглушений хрускіт кісточок. Наша підготовка до вечері була саме в розпалі, коли я зрозуміла, що забула свій кошик у монастирі. Оскільки сьогодні святий день і купа людей в очікуванні меси вже зібралася, я мала дочекатися закриття «Моря та Вина», щоб потім піти забрати свої речі.

Можливо, це було благословення від самої богині. Братство святкуватиме La Santuzza¹³ на честь святої Розалії, й мені не доведеться бачити Антоніо. Я не хотіла наштовхнутися на нього після вчорашніх витівок Вітторії. їй завжди сходили з рук її сміливість і зухвалість — і це те, що захоплювало в ній інших. На жаль, мені ці риси опанувати не вдалося.

Я позирнула на сестру, яка протягом усього ранку була незвично тиха. ЇЇ щось непокоїло. Після того як я поділилася з нею своїм сном, вона, здавалося, ледь не відкрилася мені.

Та замість поговорити, вона відклала щоденник, лягла на матрац, відвернулася і заснула. Я подумала, що вона могла посваритися зі своїм таємним хлопцем. Можливо, вона мала зустрітися з ним біля монастиря, а він не прийшов?

— Я знаю, що сьогодні ми будемо заклопотані, — промовила Вітторія раптово, перериваючи мої роздуми. — Але я маю звільнитися трохи раніше.

Нонна промчала повз маму, яка робила еспресо до десерту. Вона підняла плетений кошик, наповнений крихітними равликами, й поставила його на кухонний стіл, киваючи моїй сестрі.

— Так, приготуй babbaluci¹⁴, — вона ляснула сестру по руці: — Тільки не перевари, інакше вони стануть гумовими.

Я звела брови в очікуванні, що Нонна заборонить Вітторії будь-куди йти, але вона нічого не сказала. Поки Вітторія швидко варила одночасно кілька жмень равликів, Нонна подрібнювала часник і розжарювала на вогні пательню з оливковою олією. Невдовзі ми цілком поринули в процес. Тож я відкинула думки про хвилювання сестри й зосередилася на рибному бульйоні, вирішивши, що змушу її розповісти мені все пізніше.

Вітторія повитягала равликів з їхніх черепашок, а Нонна вкинула їх до олії з часником, приправивши все це сіллю, перцем і зеленню петрушки, тихо прошепотівши благословення над тарілками. Вона подякувала їжі за поживність, а равликам за їхню жертву. Це був маленький ритуал — і не обов’язково магічний. Та я ладна присягнутися — він робив їжу смачнішою.

— Ніколетто! — покликала Нонна. Мама відклала останню тацю з десертом і перекинула рушник через плече. — Ходи-но віддай братові цю миску баббалучі

й скажи, щоб вийшов на вулицю і роздав усім, хто зголоднів. Черга рухатиметься швидше.

Це привабило б більше людей до нашої тратторії. Можливо, Нонна і не використовувала магію безпосередньо на відвідувачах, але добре зналася на тому, як заманити до наших столів купу зголоднілих прихильників ресторану.

Щойно мама вийшла, Нонна направила свою різьблену дерев’яну ложку в наш бік.

— Бачили небо сьогодні вранці? Воно було таке червоне, наче кров самого диявола. Сьогодні не вечір для походеньок. Залишайтеся вдома і попрацюйте над власними ґримуарами чи вшийте сушеного деревію у свої спідниці. Удома купа роботи. Ви амулети носите?

Я дістала свій із корсета. Вітторія зітхнула й зробила те саме.

— Добре. Ви їх не знімали, чи не так?

— Ні, Нонно.

Я проігнорувала важкий погляд сестри, який відчула на собі. Фактично, я не обманювала, бо саме Вітторія зняла свій корнічелло, коли нам було по вісім, мій тоді був на мені. Як я знала, після того випадку жодна з нас не знімала свого.

Нонна глибоко вдихнула з умиротворенням на обличчі.

— Дякувати богині, що це так. Інакше ви ж знаєте, що станеться.

— Наш світ перетвориться на кошмар, а згодом обернеться на попіл, — Вітторія стояла струнко, ледь похитуючись і скидаючись на якогось повільного демона. — Диявол вільно ходитиме серед людей, ми купатимемося в крові невинних, а наші душі назавжди будуть приречені на пекельні страждання.

— Вітторіє, не варто гнівити богиню, яка надсилає знаки. Ці амулети могли б звільнити демонічних князів. Я була б уважнішою до попереджень, якби не хотіла бути відповідальною за звільнення Мальваджі після того, як Перша Відьма ув’язнила їх.

Навіть натяк на жартівливість зник із обличчя сестри. Вона повернулася до равликів, міцно стискаючи свій корнічелло. Я важко ковтнула повітря, згадавши завивання цербера, що ми чули тієї далекої ночі. Найімовірніше, Нонна помилялася, її попередження були забобонами. Диявол, як і все його королівство, був ув’язнений. До того ж Нонна завжди наголошувала, що амулети не можна з’єднувати. Я не з’єднала їх — просто потримала в руці корнічелло сестри, доки мій був у мене на шиї. Князі пекла лишалися там, де й мали. Усе було добре, серед людей ніякі демони не ходили.

Проте, коли бабуся відвернулася, ми з Вітторією тихо обмінялися довгими поглядами.