Я дістала з полиці ступку й товкачик і кинула до неї часник, мигдаль, базилік, некоріно, томати чері, влила оливкової олії та песто alia Trapanese. У такі дні» як цей, коли передобіднє: сонце немилосердно пекло й навіть найтонша сукня прилипала до тіла, неначе друга шкіра, мені подобалося додавати до томатного песто м’яту.
Я розклала продукти на столі й заколола своє кучеряве волосся так, щоб короткі пасма вільно обрамляли моє обличчя. Сьогодні у моєму волоссі не було жодних квітів, бо вони миттєво поблякнули б і зів’яли на такій спеці. День іще тільки почався, а моя шия і спина вже були липкими від поту. Я сумнівалась у своєму виборі надягнути білий одяг, зав’язуючи фартух на сукню без рукавів. Звісно, ліпше було б приховати своє магічне татуювання на руці, але вижити в таку спеку в сукні з рукавами просто неможливо. Сподіваюся, ніхто в моїй сім'ї не помітить блідий малюнок, особливо, якщо я не повертатимуся до них цією частиною руки.
Я глибоко занурилася в думки, уявляючи, як Гнів куштує томатне песто, коли мама зайшла на нашу маленьку кухню і витягнула сардини з льодовника.
— Ти не ночувала вдома, — мама не запитувала, її тон був майже таким гострим, як і ніж, що вона
використовувала для того, щоб почистити рибу. — Не хочеш пояснити, де ти була всю ніч?
«Швидше душу продала б, ніж пояснила».
Я продовжувала зосереджено подрібнювати мигдаль для песто. У жодному разі я не зізналася б у співпраці з демоном-кровопивцею, щоб розкрити таємницю вбивства Вітторії. Я не просто тимчасово пов’язала себе з одним із Мальваджі, а ще й розмовляла з двома іншими.
А ще — мене всюди переслідує невидимий демон-найманець, який залишає загадкові застереження. Він ледве не вбив Нонну і готовий прикінчити й мене, якби йому наказали. Потім я ледь не загинула від укусу Гадюки, але князь пекла врятував мене, використовуючи древню чорну магію, яка вимагала, щоб ми разом скупалися голими у ванні. Моя мама збожеволіла б. Та на противагу цьому, татуювання не здавалося чимось страшним.
— Я була в монастирі.
— Знаю.
— Звідки? — запитала я здивовано.
— Брат Антоніо заходив до нас сьогодні зранку схвильований, — вона із задоволенням взялася за наступну сардину: загнала ножа просто під шкіру й протягнула його вздовж хребта. — Він сказав, що ти була з якимось молодим чоловіком, другом нашої сім’ї, який має дивне ім’я.
- Я...
— Можеш не старатися відбрехатися, доню, — мама міцніше обхопила ніж. — Брехня — шлях до пекла.
Я замовкла. Мабуть, мама все знає. Вона бачила мої хитрощі наскрізь і якимось чином зрозуміла, що я вдавалася до чорної магії. А брат Антоніо Бернардо підтвердив її страхи. Я глибоко вдихнула повітря,
розмірковуючи, наскільки чесною мені варто з нею бути.
— Що ж, розумієш...
— Вештання темними закутками з красивими молодиками може відвернути тебе від болю на певний час, але цей біль нікуди не подінеться. Тобі треба віднайти внутрішню силу всередині себе.
— Мені треба що?
Мама змахнула ножем у моєму напрямку.
— Не вдавай, що не розумієш, про що я кажу. Тобі пощастило, що бабуся спала й не почула те, що він говорив. їй і так є про що хвилюватися, поки вона видужує. Бракує тільки ще переживань через усіляких хлопців. Я так зрозуміла, що ти ще й зачарувала його, адже Антоніо сказав, що він назвав тебе «своєю Емілією». Ти нікому не належиш, дівчинко. Ніколи про це не забувай!
О, свята богине! Це ще гірше, ніж якби Нонна виявила, що я викликала демона. Мої щоки спалахнули, цей жар також охопив мою шию. Звісно, це ніяк не стосувалося спеки надворі. Мама вирішила, що ми з Гнівом були...
Я ладна крізь землю провалитися.
Навіть сама думка про те, як він оголений притискає мене до свого міцного татуйованого тіла, що випромінює нестерпний жар, а потім припадає своїми гидкими губами до моїх, і я хапаюся за нього так, наче він був моїм вічним прокляттям і порятунком водночас...
Мені негайно треба обірвати цей ланцюжок думок! Виявилося, що я не відчувала огиду від цих думок. Я знала, що підліткові глузи Гніва запустять у мене свої бридкі пазурі. Я просто не очікувала, що це станеться саме так.
Мама відклала ножа, і вираз її обличчя пом’якшав. Вона абсолютно неправильно зрозуміла причину, через яку я почервоніла.
— Люби кого хочеш і насолоджуйся будь-чиєю компанією, але тобі варто бути обережнішою. Якби сьогодні відчинив двері тато... — вона замовкла, їй не треба було завершувати речення для того, щоб я зрозуміла.
Відлупцювати хлопця, який «псував» його дочку, було б чудовим способом відволіктися від власного горя. Захищати честь дочки — улюблена розвага чоловіків упродовж багатьох століть. Якщо відкласти роздуми про застарілі моделі поведінки, я була вражена тим, що Антоніо прийшов до нас додому.
Я всоте кинула погляд на маленький настінний годинник. День тягнувся нескінченно. До нашої зустрічі з Гнівом залишалося кілька годин. Щоб хоч чимось зайняти себе, окрім фантазій про те, як я змикаю руки на шиї Антоніо, я відгорнула вологу тканину з тіста й почала його розкачувати для бузіате21.
Не можу повірити, що колись хотіла поцілувати цього балакучого бовдура.
— Еміліє! — я припинила розправу над тістом і глянула на маму. — Зроби більше бузіате, бо я пообіцяла Антоніо, що ти принесеш братству вечерю. І водночас перепросиш.
Я усміхнулася. Так, я з радістю приготувала би більше пасти й вивернула б її на голову цьому набридливому брату.
— Buon appetito*. Я поставила два кошики на довгий дерев’яний стіл в обідній залі, не потрудившись дістати з них наповнені їжею таці.
Невелика групка чоловіків, які чекали на вечерю, затихла. Антоніо перервав розмову з іншим братом приблизно того самого віку й занепокоєно звів брову.
Я подивилася на нього поглядом, що обіцяв повільну, сповнену мук смерть і це, ймовірно, спрацювало. Він підвівся і квапливо випровадив мене в коридор. Я терпіла його долоню на своїй непокритій руці, поки ми були на очах у братів, а потім відсахнулася від нього.
Із рукавами сукня чи ні, але він не має торкатися моєї шкіри так зухвало.
— Щось сталося, Еміліє?
— Повірити не можу, що ти сказав моїй матері, що вчора я була тут не одна, — прошипіла я. — Те, що я роблю і з ким проводжу час, — не має тебе хвилювати.
Антоніо стиснув щелепи.
— Твою сестру вбили лише місяць тому. І от я застав тебе в тій самій кімнаті з людиною, яку ніколи раніше не бачив й ім’я якої ти приховуєш. Вибач, але я хотів переконатися, що з тобою все гаразд.
— Якщо ти так переймався, міг би просто почекати на мене в монастирі, щоб провести додому. Не обов’язково з’являтися на порозі мого дому на світанку.
Він заплющив очі, змусивши мене замислитися, що ж відбувалося в його голові. Він мав розуміти, які незручності це завдало мені. Ніхто не може бути
* Смачного (іт.).
таким наївним. Зрештою, коли він поглянув на мене знову, здалося, наче внутрішні побивання минули.
Його голос був спокійним, коли він промовив:
— Після нашої розмови вчора вбили ще одну дівчину. І... і я дуже боявся, що то була ти. Після того, що сталося з Вітторією, я мав упевнитися, що ти жива. Пробач мені за клопоти, яких я тобі завдав. Я вчинив нерозумно.
Я зробила короткий вдих. Ми запізнилися. Імовірно, хтось дізнався, ким була відьма, з якою Гнів планував зустрітися пізніше. Але як?
У мене запаморочилося в голові. Гнів казав, що був єдиним князем, який знав імена потенційних наречених, але це не означало, що інші князі не могли цього з’ясувати. У людських королівських дворах вдавалися до послуг шпигунів. Демонський світ не значно відрізнявся щодо цього. Я згадала про невидимого умбра-демона, який працював на Жадібність. Якщо Жадібність надіслав одного з них по мене, щоб той напав на Нонну, імовірно, один із них також передавав йому імена потенційних наречених.
Проте я так і не з’ясувала, чому він хотів смерті відьом. Можливо, щоб упевнитися: диявол не розвіє прокляття і ніколи не залишить пекло.
Антоніо протягнув руку і прибрав пасмо мого волосся за вухо, його рука затрималася на моєму обличчі. Кілька тижнів тому моє серце шалено тріпотіло б у грудях, та тепер я просто не могла думати ні про що, крім того, як легко його вирвати звідти.
— Ти знаєш, хто вона? — запитала я.
Антоніо на крок відступив, маючи трохи спантеличений вигляд, і опустив руку. Він не відповів, тож я пояснила:
— Я про дівчину з минулої ночі.
Він похитав головою.
— Ширяться різні чутки, але жодної підтвердженої інформації. Погоджуються тільки в тому, що вона також мала темне волосся й очі, як і попередні жертви. Це не дуже допомагає справі, адже під опис підходять майже всі дівчата острова.
— Де знайшли її тіло?
— Цього я не знаю. Якщо когось із братства й викликали туди, щоб здійснити ритуал над тілом, мені про це невідомо. Та я впевнений, що ринок сьогодні гудітиме, обговорюючи цю новину. Це завжди так.
Антоніо мав рацію. Крамарі завжди знали все і про всіх. Покупці з усього міста цілими днями товклися біля їхніх прилавків, обмінюючись плітками й тим, що було їм відомо.
Звісно, дуже часто історії були доволі прикрашеними, але правда зазвичай завжди ховалася десь за перебільшеннями. На щастя, я мала інше, певніше джерело інформації, яке знало ім’я жертви. Надворі смеркало, тож до того часу, коли я дістануся печери, Гнів має бути там. Я схоплю того демона й запитаю про все, що він знає, а потім навідаюся на ринок і дізнаюся місце, де скоїли вбивство.
Сподіваюся, Гнів зможе перевірити те місце, як він робив до цього. Щоправда, цього разу ми дізнаємося, який князь-демон стоїть за цим.
А потім — хай допоможе йому богиня. Не маю сумніву, що демон війни отримає не меншу насолоду, ніж я, знищуючи його.