Князь пекла — найнебезпечніший з усіх демонів. Він здається янгольським, але завжди готовий вирвати ваше серце. Для перемоги над ним надягніть або намалюйте талісман cimaruta* — гілочку рути з п'ятьма стеблами, що розгалужуються відповідно до ваших потреб. Оберіть п'ять образів, необхідних для того, щоб прогнати демона назад у пекло, наприклад: ключ, кинджал, сова, змія, місяць. Вони негайно відправлять демона до пекла.

ЗАПИСИ ІЗ ҐРИМУАРА ДІ КАРЛО

Кров була ключем до демонічної магії.

Увесь день я думала про невинну відповідь Жадібності, і шматочки пазла потроху склалися докупи. Я врахувала випадки, у яких кров була невіддільною частиною демонічної магії. Щоб викликати демона, мені потрібно запропонувати кроваву жертву.

Інший випадок — Гнів і його угода на крові. І ймовірний кровавий борг, що згадувала Нонна.

Я намагалася приховати відразу, але мені це не вдавалося. А чи могли б демони просто прийняти трохи вина замість крові? Я зітхнула і вколола палець

Чімарута (іт.) — італійський народний амулет чи талісман, який традиційно носять на шиї або вішають над дитячим ліжечком, щоб відігнати пристріт.

шпилькою. Крапля крові впала на щоденник Вітторії. Затамувавши подих, я пильно дивилася на нього, чекаючи, що отримаю якийсь знак про те, що закляття подіяло, або ж навпаки.

Не було жодного руйнівного ефекту чи спалаху блискавиці. Просто в одну хвилину я не могла розгорнути його, а вже за мить усе змінилося. Я завагалася, коли подивилася на тріснутий корінець щоденника. Я так довго намагалася розкрити цей щоденник, що тепер почала боятися того, що можу знайти там. Він міг виявити вбивцю моєї сестри. Що більше деталей я дізнавалася, то більше відкидала теорію про мисливців на відьом. Князі-демони були на першому місці підозрюваних, що могли вчинити вбивство. Проте якщо дияволу і справді потрібна відьма, навіщо їм ставати йому на заваді? Це означало, що до цього залучений хтось із нашого кола. Я здригнулася. Думати, що її життя забрав демон, було легко. Та якщо це зробив хтось, кого вона знала?

Я глибоко вдихнула й почала читати особисті най-потаємніші думки Вітторії.

Перші кілька сторінок були присвячені парфумам, які вона створювала. Там також були кілька випадкових заклять, чари для благословення місяцем і на удачу. Кілька замальовок чімарута і кількох інших незнайомих мені символів. Я зупинилася на сторінці, де вона з особливою точністю описувала один із сеансів віщування Клавдії. Я вже збиралася проглянути наступну сторінку, коли дещо привернуло мою увагу. Це був маленький запис, що сестра залишила для себе.

Чую магічні об’єкти? Я дивилася на цей рядок не кліпаючи. Мабуть, я щось не зрозуміла. Вітторія ніколи не говорила про цю здатність. Ми ділилися одна з одною всім. Я була її близнючкою, її другою половинкою. А втім, я також ніколи не розповідала їй про те, що бачу luссісаге — мерехтіння.

Я пригадала події тієї ночі, коли нам було по вісім. Можливо, в неї також розвинувся якийсь прихований дар. Адже це сталося зі мною. Хоча, я думала, що це якась аномалія, тому що я тримала в руках обидва наших амулети. Я не довірилася сестрі, бо не хотіла, щоб вона переймалася про наслідки чи звинувачувала себе, оскільки це була її ідея.

Я швидко перейшла до наступної сторінки, але там не було нічого незвичайного. Жодної підказки щодо її сил. Я гортала сторінки одна за одною. І от дісталася до середини її щоденника, коли знайшла абзац про її дивні таємні здібності.

На жаль, моя близнючка не записала слова, яке почула. Я голосно вдихнула, мої руки тряслися, але я продовжувала гортати сторінки щоденника. Більше вона не згадувала те таємниче, яке знайшла глибоко в землі. Я побачила замальовки у вигляді квітів і сердець, сни Клавдії та відповіді на всі запитання, що Вітторія записувала.

Я не могла змусити себе прочитати частину, де описувався наш останній вечір разом. Не було тут ніяких імен, людей, яким вона не довіряла, чи демонів, із якими укладала угоди. Як дійшло до того, що вона погодилася узяти шлюб із... Моя увага ковзнула до дечого, від чого мої долоні спітніли.

Я повільно згорнула щоденник і видихнула. Свята богине! Роги диявола. Важко було в це повірити... Але я тепер знала, що це правда. Ми носили Ріг Аїда все своє життя. Не дивно, що Жадібність так цікавився нашими амулетами. Я й уявити не можу, що сталося б, якби йому вдалося дістатися до них. Відкинувши ці руйнівні думки, я знову зосередилася на останньому рядку, записаному сестрою. Це було хороше запитання. Я негайно хотіла отримати на нього відповідь.

— Час тобі вже відірватися від темних занять, дитинко. Мати й батько не знаходять собі місця, — Нонна спостерігала за мною зі свого крісла-гойдалки, яке відтягнула від казанка, що кипів на вогні. Навколо стояли магічні свічки для мирного і спокійного сну. — Цілий день нажахані тим, що ти можеш уже лежати десь наодинці з вирваним серцем, як сестра. Ти знаєш, через що змушуєш нас проходити?

Я знала. І ненавиділа себе за це, але я була не єдиною в сімї Ді Карло, кому треба виправдовуватися. Я зайшла на кухню і поклала кинджал Гніва, а потім і свій корнічелло на стіл.

— Це один із рогів диявола? — запитала я. Обличчя Нонни зблідло. — Ми все життя носили Ріг Аїда?

— Не говори дурниць. Хто нарозказував тобі цих історій? — Нонна підвелася й підійшла до казанка. Додавши трохи трав, вона ретельно перемішала їх у нову есенцію, що пахла ялицею і м’ятою. Я здивувалася, де вона взяла вічнозелену рослину, але не запитала. — Ми не віримо в такі речі, дитинко.

— У цей світ викликано Гадюку, й вона зараз захищає амулет Вітторії.

Вона зупинилася, припинивши помішувати суміш.

— Отже, це правда — Мальваджі повернулися.

Я чекала, що вона почне проговорювати захисні закляття, кинеться бігати будинком, перевіряючи, чи на всіх вікнах і дверях розкладено трави тй головки часнику, які вона залишила там для того, щоб ніяка нечисть не проникла в дім. Вона не попросила мене взяти миску води й оливкову олію, щоб перевірити, чи зло вже тут. Така спокійна і зібрана версія бабусі була мені абсолютно чужою. Доки себе пам’ятаю, вона завжди переймалася через диявола і його демонів, що викрадали душі.

Смертні діти слухали колискові, тимчасом як нас учили про князів-демонів, особливо, про чотирьох, яких Ді Карло варто остерігатися найбільше. Я не забула, що Гнів був серед них. Та я так і не з’ясувала, чого він прагне: моєї крові, відібрати моє серце, украсти душу чи позбавити мене життя. Щиро кажучи, я могла уявити, що він здатний на все зі згаданого вище.

Бабуся перемішувала дерев’яною ложкою суміш, яка закипала. ЇЇ увага вперто зосереджувалася на вишуканій різьбі на ручці ложки. Вона не вимовляла ні слова. Звісно, тепер, коли всі жахливі історії справджувалися, вона мовчала.

— Нонно, ти мусиш розказати мені про Ріг Аїда. Вітторія знала щось про це, і її вбили. Прошу тебе. Якщо ти не хочеш, щоб мене також спіткала така доля, ти мусиш розказати мені про нього, а також про те, чому ми носили його. Я заслуговую знати правду.

Вона зітхнула, пильно дивлячись на казанок.

— На нас чекають темні дні. Час бути воїнами світла.

Нонна покинула свою есенцію і взяла із серванта карафку вина. Наливши келих к’янті, вона сіла у свою гойдалку.

— Я не хотіла, щоб до цього дійшло, дитинко, та руки Долі творять власну магію. Ми не більше, ніж просто маріонетки, прив’язані до її вселенських мотузочок.

Як завжди загадки. Я вирішила почати з дрібних деталей, а потім поступово перейти до складніших запитань.

— Це справді ключ, щоб зачинити ворота пекла?

— І так, і ні. Він може і зачинити, і відчинити ворота, але це не все, на що він здатний.

— Це справді роги диявола?

— Так.

— І ти увесь час знала про це?

Нонна кивнула. Я дивилася на неї, намагаючись усвідомити той факт, що наша бабуся, яка змушувала нас благословляти свої чари протягом всього життя, щоб захиститися від князів-демонів, сама надягла нам на шиї подібне.

— Перша Відьма наклала закляття, яке перетворило його на два маленьких амулети. Вона зробила це з надією сховати від усіх, хто міг би шукати їх.

— Бо вони належали дияволу?

— Бо якщо їх сполучити, то вони не просто можуть відчинити ворота в пекло, а й викликати самого

диявола, даючи певну владу над ним тому, хто його викликав.

Я подивилася на амулет, що носила поти, поки пам’ятаю себе, дивуючись, чому сестра не прийшла до Нонни тоді, коли дізналася про все це. Я мала купу запитань про її угоду. Якщо ми могли контролювати диявола, чому вона не попросила мене про мій корнічелло.

Тепер ставало зрозуміло, чому Жадібність шукав їх. Його гріх був пов’язаний із владою. Та якщо всі князі пекла так жадали влади, чому Гнів не намагався виманити в мене корнічелло?

Я пригадала дещо з того, що сказав Заздрощі.

— Що таке тіньова відьма?

Нонна видала звук, сповнений огиди.

— Тіньові відьми — те, як демони називають нас. Ми ж називаємося Stelle Streghe¹⁹.

Зоряні відьми.

— Ми називаємося? Відколи ми називаємося зоряними відьмами?

Нонна глузливо поглянула на мене.

— Від початку нашого родоводу. Ми походимо з древньої сімейної лінії відьом, які були пов’язані з Нечестивими задовго до прокляття. Ми були своєрідними охоронницями, які переконувалися, що істоти потойбіччя назавжди лишатимуться там і ніколи не втручатимуться у світ людей. Певний час ми співпрацювали з Мальваджі, але це було до...

Ноннин келих полетів кімнатою, розбившись об стіну. К’янті розтеклося по ній, наче кров. Я закричала, але не через келих. У повітрі навпроти бабусиної шиї висів клинок. Мій примарний демон повернувся

і зараз він зовсім не здавався просто витвором уяви. Його не було чутно кілька днів, і я забула про нього. Дуже важко не помітити зміїний кинджал Гніва, адже той світився в темряві.

— Маленька хитра відьмочко.

Демонічне лезо впивалося в шкіру Нонни. Я захитала головою і зробила крок уперед.

— Прошу. Якщо це стосується того, як я вчинила із Жадібністю, вона ніяк до цього не причетна. Облиш її, вона ні в чому не винна.

— Облишити? — воно так підкреслювало «ш», що це слово звучало, неначе якесь шипіння. — Ніяка вона не невинна.

Перш ніж я встигла кинутися вперед, щоб відштовхнути Нонну, її голова сіпнулася назад і невидима рука провела лезом Гніва по її горлу. З її рани хлинула кров. Мені здалося, наче час зупинився.

Вікно прочинилось. Я уявила, як невидима примара втікає через нього.

На мене звалилася реальність, і я почала діяти. За мить я була вже в іншому кінці кімнати.

— Ні! — Я схопила рушник зі столика й приклала до її шиї, зупиняючи кров. Потім я закричала. Так сильно, що в мене зірвався голос. Цей крик розбудив у будинку всіх, хто заснув за допомогою Нонниних чарів. Я знала закляття, що могли уповільнити кров, але мене заполонила паніка, і я не могла згадати жодного з них. Здавалося, що моя свідомість геть затуманилась і я не могла зосередитися ні на чому, крім базової потреби: притискати рану.

Спершу на кухню вбігла мама. Вона одразу звернула увагу на Нонну і кровавий потік, що прибував. Сльози текли по моєму обличчю. Я майже нічого не бачила через них.

Я не могла дозволити бабусі померти. Тільки не за таких обставин!

За мить на кухні опинився й тато. Він широко розплющив очі від побаченого.

— Я принесу тканину, щоб перев’язати.

Я не звертала увагу ні на що, крім рушника, яким мала міцно стискати бабусину рану. Час спливав. Кров сочилася рушником. Мама читала молитви над густою трав’яною маззю, яку сама ж і приготувала. Я міцно стискала рану. Я хотіла бути людиною, яка не панікувала б і могла діяти виважено. Та логіка не могла пробитися крізь жах, що я відчувала. Мама спробувала прибрати мої руки з бабусиної шиї, але я відмовлялася відпускати. Я мала далі тиснути на рану. Нонна потребувала мене.

— Усе добре, дитинко. Дай мені намазати її цим. Це закриє рану.

— Не можу.

— Ти можеш, усе добре.

Умовляння тривали ще певний час, та зрештою, я відступила. Нонна сповзла на підлогу, важко дихаючи. Я чула таке дихання в поранених тварин, і це точно не свідчило ні про що хороше.

Мама намастила густу мазь на рану, а потім обгорнула шию першим шаром тканини для перев’язок, яку приніс тато. Потім він хутко пішов перевірити, чи захищені всі вікна і чи не було непроханих гостей у ресторані. Мама закінчила перев’язку молитвою богині здоров’я і добробуту для швидшого зцілення Нонни. Я й сама запропонувала почитати власну молитву, сподіваючись, що богиня зверне увагу, якщо ми молитимемося разом.

— Допоможи мені вкласти її в ліжко, Еміліє.

Я витерла сльози й зробила те, що мене просили. Уклавши бабусю на матрац, мама взяла стільчик, щоб

бути поряд із нею. Я сіла під стіною і лишалася там аж доки сонце зайшло, забарвивши кімнату у фіолетово-чорні відтінки, що нагадували колір синців на людському тілі. Ноннине дихання нарешті вирівнялося, і вона провалилася в глибокий відновлюваний сон. Вона житиме. Звісно, не завдяки мені. Завдяки богині.

— Тобі варто відпочити, дитинко. З бабусею все буде добре. Найгірше вже позаду.

Я кивнула, але спати не хотілося. Я не знала, чи хоч колись зможу засинати, не бачачи перед очима цю криваву сцену. Найгіршим було те, що Нонну ледь не вбили через мене. А потім, коли вона потребувала моєї допомоги, я знову підвела її. З голови вилетіли абсолютно всі закляття і чари. Я заклякла й дозволила страху взяти гору. Якби я не почала розслідувати вбивство сестри, або ж не надурила Жадібність, цього не сталося б.

Я вийшла на кухню прибрати й вимити всю кров, щоб батьки не бачили її знову. Я відмивала її доти, доки підлога заблищала, а мої пальці заболіли. Потім я повторила все це знову. Налила воду й почала відтирати все навколо. Я хотіла повністю прибрати плями з цементу. Це забрало майже всю ніч, але мені вдалося стерти будь-які сліди нападу. Однак спогади стерти, звісно, не вдасться.

Я виполоскала ганчірку й схилилася над столом, п’ючи воду зі склянки. Мені знадобився деякий час, щоб спочатку второпати, а потім і помітити, що невидимий демон прийшов сюди не просто так. Думаючи про Ноннине поранення, я потягнулася до своєї шиї, щоб потримати амулет у руці. Його там не було — геть забула, що зняла його. Я пішла до полички, щоб забрати його і... завмерла.

Мій корнічелло зник.