Поблизу тріщало вогнище. А потім дим поповз повітрям, наче якась змія. Я чула схожий звук, коли вперше побачила князя Гніва у монастирі. Можливо, вогонь і дим якимось чином знаменували подорожі демонів між світами.

Зараз, коли Заздрощі зник, моє дихання стало важким і швидким, майже таким шаленим, як і моє серцебиття. Вісімнадцять років переховувань від Мальваджі й ось — я потрапила в пастку одного з них, і він використав на мені свої сили. Я вижила! Але не розуміла: це викликало в мене радість чи нудоту. Перш ніж упоратися з цим, я мала змусити свої коліна не трястися.

Свята богине, це була найжахливіша з усіх ситуацій, у які я колись потрапляла. Якщо моя сестра все-таки зв’язалася з Нечестивими, то розкрити її секрети й водночас самій не наражатися на небезпеку буде важко. Я не була впевнена, що наступного разу, коли зустрінуся з князем пекла наодинці, мені так пощастить. Вони навіть змінювали простір навколо себе. Не схоже, що у Заздрощів ішло на це багато сил, якщо взагалі йшли. Я позирнула на вулицю. Вона й досі була благословенно порожньою. Перед появою Заздрощів я йшла до монастиря. Клавдія казала, що там був Доменіко, і я подума-

ла, що зараз саме час запитати його, чи знав він про...

Мене охопив страх, я ледь дихала. Заздрощі сказав, що в мене було щось, що йому потрібно. У мене із собою не було нічого, крім корнічелло, що я сховала під корсет, а також кинджала Гніва. Але в Клавдії був щоденник моєї сестри, і якщо Мальваджі справді могли відчувати його, то Заздрощі, можливо, уже полює на неї просто зараз.

Якщо з нею щось трапиться...

Я хутко побігла до її будинку. Перечіпаючись через каміння, ледь не загубила дорогою свої сандалі. Я пришвидшувалася, зосереджуючись тільки на тому, щоб дістатися місця першою за демона. Я перестрибувала через виставлені в рядок кошики, нічні горщики й навіть курей, що бігали провулками. Ухилялася від білизни, що висіла на мотузках надворі, та наштовхнулася тільки на одного неприємного рибалку перед самими дверима дому Клавдії.

Я схопилася за залізне клепало й почала чимдуж гепати, аж поки в будинку запалало світіння свічки. Клавдія висунула голову з вікна на другому поверсі.

— Еміліє? Прокляті кістки! Ти мене налякала. Почекай.

Я роззирнулася навколо, оглянувши порожню вулицю. Нічого не вказувало на те, що за мною хтось стежив. Я сподівалася, це означало, що Заздрощі був десь далеко звідси.

За мить я почула, як голосно ковзнув засув, і двері відчинилися. Клавдія махнула мені, щоб я заходила всередину. Я зайшла, грюкнувши дверима й важко дихаючи.

— Що в біса трапилося, Еміліє?

— Твоя тітка вдома?

— Ще ні. Вона засиділася за прилавком сьогодні. Що сталося? — вона підняла свічку, вдивляючись в моє обличчя. — Маєш жахливий вигляд.

Я тремтливо видихнула.

— Ти з’ясувала щось про закляття на щоденнику?

— Не зовсім. Магія древня, однозначно не з цього світу. Та є в ньому щось дивне. Мені треба більше часу, щоб...

— Ні! — я потягнулася до неї й узяла за плече, щоб пом’якшити власні слова. — Я хочу, щоб ти забула про закляття і щоденник. Прошу тебе. Це занадто небезпечно.

Клавдія примружилася.

— Чи має це якийсь стосунок до мого видіння?

— Можливо, — я потерла власні скроні. Голова починала нестерпно боліти. — Слухай, я... я не впевнена, що сталося сьогодні, але Нечестиві тут. І я думаю, їхня поява якось пов’язана зі щоденником Вітторії. Хоч якою була б причина, я не хочу привертати увагу до щоденника і до тебе.

— Ти говорила з одним із них?

Я кивнула.

— Із князем Заздрощі. Дуже мила розмова вийшла, почалася з того, що я ледь не вирізала сама собі серце з грудей.

Я очікувала, що у Клавдії перехопить подих і вона буде нажахана тим, що Нечестиві блукають Сицилією. Можливо, вона подумала, що я вдарилася головою, адже спокійно підійшла до серванта й узяла звідти пляшечку трав’яної настоянки, яку приготувала сама. Вона налила кожній по ковтку й поставила переді мною склянку.

— Сядь, — вона показала на один із дерев’яних стільців. — Випий її. Це заспокоїть нерви.

Я сіла на стілець і піднесла склянку до носа. Пахло м’ятою і чимось цитрусовим. Можливо, лаймом. Я відставила його, насолоджуючись різким смаком.

— Дякую.

Клавдія випила свою порцію і відставила пляшечку.

— Не схоже, що ти здивована, — сказала я. — Ти знала, що вони тут?

— Я підозрювала, — вона притиснулася стегном до столу й зітхнула. — Коли почалися вбивства і я почула про вирвані серця, одразу подумала про прокляття.

— Ти маєш на увазі кривавий борг між Першою відьмою і дияволом?

— Ні, — сказала вона повільно. — Я про прокляття.

Я звела брови. Гнів сказав, що диявол хотів розвіяти прокляття.

— Прокляття було накладено на відьом чи на когось іншого?

— У цьому й річ, — Клавдія підвелась і обійшла стіл, її голос став тихішим: — Ніхто не знає цього напевно. Темні відьми вірять, що це була ціна, яку Перша Відьма заплатила за закляття помсти, що вона наклала на диявола.

Звучало правдоподібно. Чорна магія вимагала плати. Та накласти закляття на диявола... У мене аж мороз пішов поза шкірою, хоча надворі було задушливо від літньої спеки. Я туманно пригадала, що Нонна згадувала про прокляття, але вона сама не була надто переконана в правдивості цієї історії.

— Чому вона прокляла диявола?

— Старі легенди стверджують, що він викрав душу її первістки. З того дня диявола було ув’язнено у пеклі навічно. Його брати могли час від часу подорожувати між світами, зазвичай у дні перед і після повні, але йому самому не дозволено ступати за межі

потойбіччя. Та на цьому ще не все. Уважається, він поверне свої сили сповна, якщо поряд із ним на трон сяде якась із відьом, надягнувши Ріг Аїда — це для того, щоб підтримувати баланс між світами.

— Ріг Аїда? Це корона?

— Немає ніде записів про те, що це таке і як усе це працює. Тітка вважає, що частина прокляття полягає в тому, щоб стерти нашу пам’ять. Вона також переконана, що саме це сталося зі старою доброю Софією Санторіні; буцім її сеанс віщування розкрив про прокляття щось, що воно хотіло приховати.

— Говорячи «воно», ти маєш на увазі прокляття? Наче «воно» — окрема істота?

Клавдія кивнула.

— Дивно, що ніхто не пригадує ніяких деталей. Кожен розповідає свій міф чи легенду, але ніхто не знає правди.

— Нонна ніколи про це не говорила.

— Не дивно. Моя тітка каже, що світлі відьми не вірять в те, що Перша Відьма могла накласти таке небезпечне закляття. Це суперечить їхньому розумінню того, що таке бути благословенною богинею. Хто знає? — Клавдія знизала плечима. — Історії викривлюють щоразу, коли їх переповідають. Можливо, зараз це все вигадка. Єдиний спосіб довідатися правди — мати першу книгу заклять, написану Першою Відьмою. І я чула розповіді, що Нечестиві розшукують її. У ній може бути закляття, що дасть змогу дияволу розвіяти прокляття і подорожувати між світами без королеви-відьми.

Я відчула занепокоєння, коли згадала дивні аркуші з ґримуара, що Вітторія ховала під дошками підлоги. Не могла ж моя сестра знайти зниклу книгу заклять, що належала Першій Відьмі!

Однак... її щоденник було зачаровано за допомогою древньої магії, що не належала цьому світу. Можливо, на цих сторінках ішлося про таємниче місцеперебування першої книги заклять? Це могло б здатися мені неможливим, але я вже зрозуміла, що неможливе — це чергове породження людської уяви.

Тож, якщо це було так, то як моя близнючка могла відшукати цю книгу?

Я підвелася і підсунула стілець під стіл. Доки я не віднайду відповіді на всі ці запитання, то не хочу, щоб хтось наближався до щоденника Вітторії. Якщо всередині нього було закляття, на яке полював диявол, цей щоденник був іще небезпечнішим, ніж я уявляла.

— Принесеш мені щоденник?