Жодній відьмі не варто погоджуватися на кривавий обмін із князем пекла. Інакше це дасть змогу демонові установити прямий зв'язок із нею. Незрозуміло, як довго триває зв'язок і чи можна його розірвати. Ніколи не забувайте: укладати зв'язок, що підкріплений любов'ю, — так само небезпечно, як і той, що ненавистю.

ЗАПИСИ ІЗ ҐРИМУАРА ДІ КАРЛО

Нонна поглянула на кинджал, прив’язаний до мого стегна, а потім стукнула курку так, наче та була чиїмось черепом. Коли я покидала печеру, забрала зброю із собою. Гнів тоді мав такий вигляд, як зараз Нонна. Якщо її так засмучував кинджал демонічного князя, я навіть уявити боюся, як вона почувалася б, дізнавшись про однакові магічні татуювання. Щоб приховати це, я одягла блузу з довгими рукавами, що спадали донизу. Перед тим як лягти спати, я оглянула два півмісяці, обрамлені колом із зірок. Чорнило мерехтіло, наче місячне сяйво. Татуювання не заважало мені, якщо, звісно, заплющити очі на те, що воно пов’язувало мене з Гнівом. Загалом, воно було охайним і гарним.

Гуп! Гуп! Нонна з особливою зосередженістю розправлялася з нещасною куркою. Принаймні цього вечора страва для наших клієнтів буде надзвичайно

ніжною. Добре, що були люди, які ще мали апетит, бо я свій уже точно втратила.

Я не зважала на те, як мій живіт зводило від спогадів про минулу ніч. Якби тільки Нонна знала, що я не лише викликала одного з Нечестивих, а мало не добровільно погодилася на кривавий обмін із ним... Я заплющила очі, борючись із бажанням прилягти. Нонна просто припинила б мучити бідну курку й пішла б та стрибнула з найближчої скелі.

Мій погляд ковзнув на маленький годинник над плитою. Я хотіла покінчити з обслуговуванням столів і повернутися в печеру, де сидів поневолений Гнів, до настання темряви. Сьогодні я вимагатиму від нього відповідей. Окрім того, що він належить до знаті в пеклі, я більше нічого про нього не знала. Усе, що мені відомо, — те, що він справжній диявол зі своїми злими помислами.

Попри всі таємниці, якими оповитий Гнів, я була впевненою у двох речах. По-перше, він хотів віднайти вбивцю моєї сестри й, можливо, позбутися його, хоч ким би той був. По-друге, він дуже хотів установити зі мною зв’язок на крові. У мене ж не було наміру погодитися на цей зв’язок, але він міг бути непоганим предметом для маніпуляцій під час допиту. Здавалося, що його брат цікавився угодами з відьмами, і я хотіла дізнатися — чому.

Якщо його брат-демон не був винним у вбивстві моєї сестри, то все вказувало на причетність до нього мисливців на strega. Захист Гніва був не такою вже й поганою ідеєю, коли якийсь фанатик, сповнений ненависті до відьом, виривав їм серця з грудей. Я полишила б князя демона битися з ним, а сама б утекла в якесь безпечне місце. А якби вони ще й знищили одне одного в процесі, це взагалі було б значне полегшення.

Я нарізала гриби на соус і кинула їх на пательню до часнику й цибулі-шалот, що вже пасерувалися у вершковому маслі. Сьогодні моя робота була здебільшого механічною. Кухня й досі випромінювала трохи магії, як і колись. Проте моя увага повсякчас перемикалася на годинник. Я переймалася через те, що полишила демона самого на тривалий час. Був він князем пекла чи кимось іще гіршим, але він, безсумнівно, був нечестивим.

Перед самим сходом сонця, коли покидала печеру, я наклала ще одне стримувальне закляття, яке йому не дуже сподобалося. Він не міг нашкодити мені через захисні чари, і я була майже впевнена, що він не брехав про ув’язнення на три дні, але я з насолодою перестрахувалася.

Особливо мені подобалося це робити, коли він через це просто божеволів. Нонна розповідала, що Нечестиві не витримували сонячного світла, тож я планувала повернутися до настання ночі, про всяк випадок, якщо моє закляття чомусь не спрацювало або якщо він знайшов якийсь спосіб розвіяти його.

Нонна відклала качалку вбік і простягла миску з порізаною на шматки куркою моїй мамі — щоб та запанірувала її в борошні. Вона спостерігала за мною, як я нарізала гриби, а потім відкоркувала пляшку марсали й плеснула трохи на гарячу пательню. Я вдала, що не побачила цього.

— Відволікання на кухні призводять до нещасних випадків, Еміліє, — вона витерла руки й перекинула рушничок через плече. — Не хочеш сісти?

Я підвела погляд, облишивши розправу над грибами.

— Усе гаразд, Нонно. Я просто трохи стомлена.

І трохи стурбована через минулу добу. Мені було складно усвідомити, що монстри з розповідей мого

дитинства були справжніми. Не було в них червоних очей, пазурів на пальцях чи рогів. Створіння з пекла були елегантними, знатними й мали хороші манери. Це перевернуло моє уявлення про поведінку зла в цьому світі. Гнів мусив би мати слиняві ікла, а не бути красенем без сорочки, якого мріяв би намалювати будь-який митець.

— Ніколетто, нічого дочці своїй порадити не хочеш?

Нонна звернулася до моєї матері по допомогу, але сьогодні та була цілком поглинута власним сумом. Поклавши шматок курки до тарілки з борошном, мама додала сіль і перець, струсила його, а потім кинула на пательню, що стояла на плиті в очікуванні. Олія задоволено потріскувала і бризкала, приймаючи цю жертву.

Мама взяла інший шматочок курки й повторила з ним те саме. Це були звичайні механічні рухи, які відбувалися автоматично. Я швидко відвернулася.

Нонна схопила мене за підборіддя, змушуючи зустрітися з її незворушним поглядом.

— Хоч яких проблем ти на свою голову шукала б, сьогодні час покінчити з ними, Еміліє. Місяць майже у повні й наразі не час гратися із силами, яких ти не можеш контролювати. Зрозуміла?

— Не шукала я ніяких проблем, Нонно, — сказала я вголос і подумала: «Я просто їх викликала». — Усе гаразд. Зі мною все добре. Чесно.

Нонна відпустила моє обличчя й відійшла, хитаючи головою.

— Немає нічого доброго, дитино. Цілий місяць уже нічого доброго, і я передчуваю, що ще довго нічого доброго не буде. Вітгорії більше немає. Ніщо не поверне її назад. Це важко й жорстоко, але це правда. Ти

мусиш прийняти це і оплакати її. Відмовся від помсти, інакше це стане прокляттям для всіх нас.

— Скільки ти хочеш за цю сорочку? — насупившись, я запитала Сальваторе — здирника, який прикидався торговцем. Я трясла одежинкою за зухвалою ціною перед його носом. — Ми ж про ту саму сорочку говоримо, чи не так? Про цю, що зовсім зношена на ліктях?

— Це справедлива ціна, — із піднятими руками він потихеньку позадкував за свій прилавок. — Кароліна свої продає ще дорожче. Он глянь!

Саль кивнув на прилавок навпроти. Він мав рацію, але всі захоплювалися тіткою Клавдії — Кароліною, називаючи її хитрункою. Хоча їй платили за її зависокими цінами лише багатії, яким подобалося прогулюватися метушливим ринком. Гадаю, це через те, що вона заклинала речі, щоб окремі клієнти не могли встояти перед ними. Я намагалася не дивитися в бік її прилавка, бо боялася, що вона може покликати мене, щоб запитати, як усе минуло із викликанням демона.

Навіть ті, хто практикував чорну магію, боялися Нечестивих. Я розплатилася із Салем і з наріканнями кинула сорочку до своєї торби. Хоч як би я хотіла лишитися ще і поторгуватися щодо одягу, сонце вже от-от мало заховатися за обрій, а я мала впевнитися, що демон і досі ув’язнений у колі для виклику.

Я дуже поспішала, пробираючись крізь вечірню метушню натовпу, ігноруючи людей, які запрошували мене скуштувати сирів та вуличної їжі чи закликали купити чудові сережки. Серед їхніх пропозицій не було демонічного закляття, яке б допомогло розкрити щоденник сестри, а все інше мене не цікавило.

— Еміліє?

Я зупинилася в кінці вулиці, яка поступово переходила в круту звивисту стежину до закинутої печери. Можливо, мені просто почулося: заплющила очі, молячись, щоб це було так. Я не була готова до цієї зустрічі, а навіть якби й була, то денне світло вже потроху згасало. Нечестиві істоти нишпорять темрявою, і я знала щонайменше одну з таких — готових утекти зі своєї пастки.

— Еміліє! Це справді ти! Дякувати зорям. Я сподівалася побачити тебе тут.

Я вдихнула на повні груди й повернулася обличчям до своєї подруги.

— Привіт, Клавдіє. Як...

Вона стиснула мене в обіймах, раптово заливаючись сльозами, які вбирав у себе мій комір.

— Уже минув місяць, а я й досі не можу в це повірити. Навіть після її поховання, — Клавдія зробила крок назад і тряснула своїми темними пасмами. ЇЇ волосся було коротшим, ніж востаннє, коли я її бачила. їй личило. — Мені снилися дуже дивні сни останнім часом. Тітка думає, що це нагальні послання.

Ми обидві роззирнулися довкола — поряд не було нікого, хто міг би нас почути. Коли вона говорила «сни», то мала на увазі «видіння». Магія Клавдії найліпше проявлялася під час віщувань. Іноді її видіння були незвичайними, а іноді в них не було нічого особливого. Проблема полягала в тому, що ми не могли відрізнити породження її уяви від послань у вигляді передбачень чи провидінь, які дарувала сама богиня.

Мені було неприємно, що я полишила її наодинці розмірковувати над можливими значеннями цих видінь. Вітторія завжди робила різні замітки й ставила

сотні запитань. Я дуже хотіла, щоб вона була зараз поряд.

— Що ти бачила?

Клавдія роззирнулася навсібіч.

— Думаю, це було радше застереження, ніж справжнє видіння.

Хай що це було, воно безперечно налякало її. Подруга мала такий вигляд, наче її душа готова покинути тіло. Я потягнулася до її рук і взяла їх у свої.

— Що ти бачила?

— Я не знаю... Я бачила чорні крила і якусь пляшку, яку то наповнювали, то опорожняли. Це було дуже дивне видіння. Гадаю, насувається щось темне, — сказала вона. — Або ж темрява вже поряд.

По моєму тілу пробігли сироти. Я важко ковтнула повітря, відчуваючи сором. У мене не було сумнівів: те, що бачила Клавдія, було моїм викликом Гніва. Притягти князя пекла з потойбіччя — це чимале досягнення, я й уявити не могла, якого масштабу магічну струсанину це могло спричинити. Я порушила природний порядок світу, прикликавши в нього силу, що до нього не належала. Такі дії були найвищим виявом чорної магії, тому я не була здивована, що темна відьма відчула це.

— Можливо, так твоя свідомість пояснює Вітторієну...

— Ймовірно, ти маєш рацію, — швидко відповіла вона. — Доменіко також у жахливому стані. Він щонайменше двічі на тиждень ходить до монастиря, щоб молитися.

Я була щаслива, що ми відійшли від розмови про велике і неосяжне зло, яке я запросила в наш світ. Хоча думка про те, як сестра лежала в монастирі, викликала жахливі почуття. Я намагалася не

зосереджуватися на заплаканому обличчі Клавдії. Прийти до Гніва із заплаканими червоними очима — останнє, чого я хотіла. Я воліла бути втіленням безстрашності й люті, а не якоюсь слабкою шмаркачкою.

Тільки завдяки цій думці я трималася. Це добре, що таємний коханий сестри так часто молився. Я зовсім забула про нього через горе, яке переживала, а також через бажання розкрити її щоденник.

— Я не знала, що вони відкрито... — я не знала, як це назвати. Це не було сватанням, бо Доменіко не просив дозволу в нашого батька, та й Вітторія про нього не говорила. Якби я не побачила його ім’я на сторінках щоденника, ми не знали б, що він узагалі їй подобається. Це була болісна думка, тому я відігнала її, заховавши глибоко всередину себе, де віднедавна зберігалися всі неприємні почуття. — Доменіко ще щось говорив?

— Я не впевнена. Він мені нічого не казав. Зазвичай він просто замикається в одній із порожніх кімнат, запалюючи свічки для молитви, і лишається там до опівночі. Насправді я думаю, що він і зараз там. Він має надзвичайно засмучений вигляд.

Я хотіла поговорити з ним і знала, що мушу це зробити, але поки ще не була готовою до цього. Я вважала, що це може бути жорстоко — ось так просто з’явитися перед ним, бувши копією його мертвої коханої. Хоча насправді я просто не була готовою зустрітися зі ще однією таємницею своєї сестри, щоб моє серце не розірвалося на шматки.

Клавдія просунула свою руку під мою і направила нас якомога далі від головної вулиці.

— Брат Антоніо переймається за тебе. Особливо через те, що саме ти знайшла... — вона важко ковтнула повітря. — Він уже повернувся після подорожей,

пов’язаних із приборканням чуток про перевертнів, тож було б добре, якби ви поговорили. Він міг би розрадити.

Розрада — дуже далека від помсти річ, тому я не хотіла й чути про неї. Братство порадило б мені помолитися і запалити свічки, як це робить Доменіко. Жодна з цих настанов не допомогла б помститися за сестру чи зняти закляття з її щоденника. Навіть якби я розповіла все, що було в мене на серці, усі найтемніші думки, Антоніо нічим не зміг би мені зарадити. Адже він просто смертний.

Я вимучено усміхнулася, знаючи, що Клавдія говорила все це від щирого серця й хорошого ставлення до мене. Адже в неї самої вистачало проблем з її тривожними видіннями.

— Я поговорю з ним. Обіцяю.

Клавдія спостерігала за моїм обличчям.

— А потім і мене навідай. Я дуже сумую за тобою. І співчуваю через що тобі доводиться проходити. Проте ти одна — лише якщо сама цього хочеш, Еміліє. Будь ласка, не забувай, що я живу поряд і тебе люблю. І якщо ти дозволиш мені, то я зможу тобі допомогти.

Я уявила, як підтверджую її страхи щодо її сну, розповідаю їй все про те, що робила минулої ночі, про демона, якого витягла з потойбіччя і сховала в нашому світі. І не просто якогось демона, а — якщо вірити йому — самого князя війни. Злостивого і могутнього — втілення гніву.

Якби Клавдія знала про мої плани — сумнівно, що вона запропонувала б мені свою допомогу. Та побачивши відданість і рішучість в її очах, я подумала, що, напевно, вона мені таки допомогла б.

— Я... — я глибоко вдихнула. Я не довірила цю таємницю Гнівові, Кароліна також не змогла мені

допомогти. Але, можливо, Клавдія зможе? Я витягнула із торбинки щоденник сестри. — Тут є закляття, яке я не можу розвіяти. Твоя тітка сказала, що воно належить до іншого світу. Можливо, воно демонічне.

Очі Клавдії розширилися, вона провела пальцями по обкладинці.

— Та воно... древнє.

— Думаєш, ти могла б з’ясувати, яку саме магію використовували?

Вона завзято кивнула.

— Я можу спробувати.

— Це небезпечно. Не можна нікому говорити про те, що він у тебе, або комусь показувати.

— Я не буду. Обіцяю.

Я віддала щоденник. Щойно я розвернулася, щоб піти, над моєю подругою здійнялася тінь і зашипіла: «Він тут».

— Що? — я скрикнула і зробила крок назад. Це був той самий безликий голос, який я чула тієї ночі, коли вбили сестру. Я ніколи не забуду цей голос. — Хто це?

— Де? — Клавдія роззирнулася навсібіч, а потім простягнула руку, щоб підтримати мене: — Еміліє, з тобою все гаразд? Ти маєш такий вигляд, наче побачила самого диявола.

— Я... Ти це чула? — я піднесла руку до голови й запустила її у волосся. Нікого тут не було. Жодної тіні, що нависала, чи зловісних попереджень від богині. Можливо, мені варто навідатися до церкви. Мені не завадило б почитати всі можливі молитви. — Та нічого, все добре. Я просто подумала, що ти щось сказала.

Здалося, це пояснення не переконало Клавдію, але за кілька хвилин вона обійняла мене на прощання

і пообіцяла дізнатися все, що зможе, про таємниче закляття.

У моїй голові пролунав голос Нонни, і я швидко покинула місто, постійно озираючись, щоб упевнитись, що мене ніхто й ніщо не переслідує. Вона мала рацію — не було нічого доброго.

У мене закралася думка, що більше ніколи й не буде.