— У описі сказано, що повністю виросте на п’ятнадцятому рівні. Це максимум? — запитав я.

— О ні, — сказав Мордехай. — Навіть близько ні. Просто після цього він уже фізично не збільшуватиметься.

— То яким же він буде завбільшки? — спитала Пончик, дивлячись на курча, яке з вереском ганяло колами по кімнаті Мордехая.

— Не можу сказати, — відповів він. — Але та маленька клітка, якою ви користуєтесь, дуже скоро перестане вистачаати. Вам потрібно зробити більше, ніж просто встановити зв’язок. Ви маєте навчити його стриманості, інакше він загине. І цілком може потягнути вас за собою, якщо розлютить не того моба. Про будь-яку скритність можна забути, доки він не навчиться поводитися.

Монго у відповідь підбіг до Мордехая і стрибком атакував його ногу.

Нам знадобився певний час, щоб знайти, куди його телепортувало. Він вилетів у коридор навпроти нашого кварталу і саме вовтузився з одним із тих трирівневих смугастих гризів із коров’ячими хвостами. Самотужки винести таку тварюку йому ще бракувало навичок, але лютий малий динозавр цілком гідно ухилявся від ударів хвоста.

Наступні кілька годин ми намагалися дресирувати його собачими командами. “Атакуй”, “до мене” і навіть “лягти” працювали напрочуд добре. А от “сидіти” — зовсім інша історія.

Пончик на диво терпляче все це зносила. Виявилося, що Монго дуже ведеться на їжу, а ще обожнює тістечка для улюбленців, що значно полегшувало дресирування. Після цілого дня нам вдалося відучити його бездумно кидатися вперед щоразу, як він когось бачив. Він гарчав, верещав і підстрибував на місці, але в бій з головою вже не кидався, доки Пончик не віддавала команду — яка якимось чином еволюціонувала з “атакуй” у “фас його”.

Коли таймер опустився до десяти годин, нам довелося буквально прорубуватися до сходів. Вибору не було. Монго досі офіційно не зв’язався з Пончик, і я вже серйозно почав хвилюватися, що цього так і не станеться.

Тепер ми билися виключно з тигровими оcами. Попри те, що підземелля вдвічі скоротило кількість шершнів, їх усе одно було повно всюди. Моби давали пристойну кількість досвіду, і ми обоє піднялися до тринадцятого рівня.

З відчаю ми зрештою дозволили Монго брати участь у боях.

Якщо в коридорі було більше ніж пара шершнів, ми не страждали хуйнею — я закидав туди вибухівку. Але якщо їх було один чи два, я збивав їх на землю з рогатки, а Пончик лупила по них магічними стрілами. Інколи однієї стріли не вистачало, щоб добити тварюку. Тоді ми спускали Монго, і він із захватом довершував справу. Малий звір швидко навчився розпорювати кігтем грудну клітку повалених комах.

У коридорі просто перед кімнатою зі сходами — тому самому, яким ми кілька днів тому тікали під час бою з Елементалем Люті, — Монго рвонув уперед, щоб добити чергового шершня. Оса схопила його своєю майже людською рукою, впіймавши малого. Моб був майже мертвий, але, схоже, не настільки мертвий. Він підняв верескливе курча, що тіпалося, в повітря й замахнувся, щоб закинути його до своєї величезної, зубатої пащі.

— Поклади Монго! — заволала Пончик, стрілою перелетівши через коридор і розпанахавши комаху. Я ніколи не бачив, щоб вона рухалася так швидко. Одним різким ударом вона відрубала монстрові голову, і всі троє гепнулися купою на підлогу.

За хвилину Пончик сказала:

— Карле, Карле, щось сталося.

— Бачу, — відповів я, підходячи. Мене накрила дивна суміш полегшення й тривоги. — Нарешті спрацювало. Вітаю.

На мінімапі крапка Монго змінилася з білої на помаранчеву.

— Зачекай, я тепер можу офіційно дати йому ім’я, — сказала вона. — У мене з’явилося нове меню і ще купа всього!

Монго Монголієнсис, рівень перший (Питомець Великої Чемпіонки, Найкращої в Підземеллі, Принцеси Пончик), приєднався до групи.

Титул Монго змінено на: Королівський Скакун.

— Ми це зробили! — закричала Пончик, підстрибуючи на місці. — Ми приручили Монго!

Монго теж почав стрибати поруч із кішкою, захоплено верещачи й розмахуючи своїми маленькими лапками.

А потім він вкусив Пончик просто за ніс.

-- -- --

Отже, коли залишалося сім годин — за годину до рекомендованого часу спуску, — ми розбили табір у кімнаті зі сходами. Я сидів на підлозі й колупався в меню, а Пончик із Монго носилися колами по великій залі, енергійно граючись. Пончик навчала Монго мистецтва наскакувати. Я дивився на них, усміхаючись. Та поки я за ними спостерігав, на серці важчало. Що чекатиме на нас на наступному поверсі? Скільки ще ми зможемо протриматися?

Я подумав про Мордехая і його брата, про той момент, коли ми застали Мордехая зненацька. Він був п’яний і стискав у руках ту фотографію в рамці. Ця гра — ця жахлива, жорстока гра — залишала шрами, що тягнулися крізь століття. Я згадав радісні натовпи, які дивилися на все це з безпеки власних домівок.

Ви мене не зламаєте. Та пішли ви всі на хуй. Ви мене не зламаєте.

Поки ми чекали, коли на таймері залишиться шість годин, я знову згадав про той дивний приз боса, який отримав після вбивства піщанки. Я думав, що перемога над босом у такий спосіб мала б принести мені щось значно краще. АІ підземелля не був мені другом. Він не був на моєму боці. Я це знав. Але ж напевно я мав би отримати щось хороше.

Я відкрив меню інвентаря. Там з’явилася нова вкладка з назвою “Історія”. Я клацнув по ній — і вона була забита майже тим самим мотлохом, що й мій теперішній інвентар, тільки ще з байком, кількома додатковими зіллями та свитками, а також різними дрібницями, які я колись використав для створення інших предметів. Цікаво. Я клікнув і відсортував усе за вартістю.

Я ледь не вдавився. На самому верху списку значилися три предмети, яких я ніколи раніше не бачив. Я швидко перемкнувся, щоб перевірити, чи вони все ще в мене є. Їх не було.

Що за чортівня?

Я озирнувся, боячись сказати щось уголос. Це якийсь баг? Я повернувся до меню й уважніше роздивився ті три предмети. Підказки не містили стільки деталей, як тоді, коли предмети реально були при мені, але я бачив їхні назви й категорії, до яких інвентар їх відніс.

Trans Tunnel 7C Orator Relay від корпорації Валтай — пристрій міжтунельного зв’язку.

Валтай Персо-щит, платинове видання. — персональний щит на технологічній основі.

Імпульсний пістолет Mag 3040 від корпорації Валтай — технологічна зброя.

Біля першого предмета світилася червона іконка з окликом. Я навів на неї курсор — і вискочило попередження.

Попередження: Системний АІ, що керує цією програмою, визнав усі відстежені несанкціоновані пристрої зв’язку незаконними, і вони не працюватимуть у межах підземелля. Ви можете володіти й продавати незаконні пристрої, але будь-яка спроба їх використати або обійти правила підземелля призведе до негайної дискваліфікації.

Я зовсім не розумів, що відбувається.

-- Хтось іде, — сказала Пончик. — Синя крапка рухається в наш бік.

Першою думкою були Френк і Мегі. Я підхопився на ноги й відкрив мапу. Але це були не вони. Та щойно я побачив, хто це, до мене миттєво дійшло, звідки взялися ті предмети в моєму інвентарі. Усвідомлення вдарило, мов цеглиною по голові. Оце так дивний збіг.

— Аґата, — сказав я. — Блядь, лайно, вона ще жива.

Під час тієї битви з Свинобоком я загріб до інвентаря весь її візок. У тій метушні все відбувалося так швидко, що я навіть не розглядав окремі предмети з її кошика. Мені й на думку не спало це зробити. Тепер я подивився — і, звісно ж, усе було там. Сам візок. Непристойна кількість ікеївських торб і балончиків із фарбою. Ковдри. Одяг. І, чорт забирай, “імпульсний пістолет”. Усі три предмети, схоже, були вироблені однією й тією ж компанією — корпорацією Валтай. Мізки запрацювали на повну.. Я згадав, що казав Брендон.

Саме Аґата підпалила будинок для літніх людей, змусивши всіх вибігти надвір. Цей вчинок, хай і тимчасово, врятував життя сотням людей. Але чи працювала вона на Борант? Чи хтось просто всунув їй те барахло, а вона навіть не знала, що це таке? І чому, до біса, її не було у підсумковій серії? Чи варто мені щось сказати?

— А ти, бачу, ще не здох, — сказала Аґата за кілька хвилин, вкотивши до кімнати свій скрипучий візок із супермаркету. Жінка все ще була четвертого рівня — такого ж, як і після бою з ікландцями.

— Де ти була? — спитав я, крокуючи до неї.

— Не чіпай мене! — заверещала вона, ще швидше штовхаючи візок у бік сходів. — Ти — злодій візків. Я злодіям візків не довіряю.

— Гей, я ж його повернув, — сказав я.

Вона не відповіла. Просто покотила свій візок у бік сходів.

Мені на мить закортіло знову схопити той візок — але лише на мить. Що б це не було, воно явно виходило далеко за межі того, що я зараз міг зрозуміти або переварити. І лізти в це, швидше за все, було шкідливо для здоров’я, особливо коли я взагалі не тямив, що, в біса, відбувається. Ніколи не довіряй людині, якщо її мотиви незрозумілі. Одетта казала мені це. Та все одно мене розпирала цікавість.

Я згадав приказку. Цікавість убила кішку.

Монго заверещав на Аґату, але Пончик тихо прошепотіла команду — і малий монстр стримався. Аґата не звернула на динозаврика жодної уваги. Сходи вже перетворилися на пандус, оскільки по них спустилися Брендон з компанією.

— Бачу, інші вже спустилися, — пробурмотіла Аґата, штовхаючи візок уперед.

— Тобі варто почекати десять хвилин, — гукнув я. — Якщо підеш зараз, втратиш шість годин. І ще… мені треба з тобою поговорити. Про твій візок.

Останнє я ляпнув, не думаючи, і одразу пошкодував. Не лізь у це, ідіоте!

Аґата зупинилася. Вона кинула на мене різкий погляд. У її мутних, водянистих очах я побачив попередження. Ні, казали ті очі. Зупинися просто зараз.

— Я можу полагодити колесо, — швидко додав я. — Воно скрипить. Тебе чутно здалеку.

Вона кліпнула — і вираз зник так швидко, що я навіть засумнівався, чи не примарився він мені.

— Не треба лагодити мій скрип, хлопче. Ті тварюки й так знають, що я тут. Просто не знають, що з цим робити. Ти дбай про себе, а я подбаю про себе.

Вона рушила вниз сходами й швидко зникла з поля зору.

Зев: У вас там усе гаразд?

ПОНЧИК: У НАС ВСЕ НОРМ А ТИ ЯК?

Зев: Гаразд, хибна тривога. Я вас бачу. У трансляції був короткий збій. Таке іноді трапляється. Одетта каже, що в неї все готово, тож можете спускатися, починаючи за сім хвилин. Я не зможу з вами говорити, доки ви не завершите вибір раси й класу. Схоже, побачимося вже по той бік. Удачі.

КАРЛ: Скільки тривав збій?

Зев: Усього пару хвилин. Увесь день щось глючить. Не переймайся, нічого незвичного. Люди постійно на це скаржаться. Я ж на планеті — і в мене теж проблеми з фідом.

Ті тварюки й так знають, що я тут. Просто не знають, що з цим робити.

Господи, подумав я. Що це, до біса, за лайно таке? Я згадав, як випив зілля, що відкрило нову вкладку в інвентарі. Щойно я виявив ті предмети — з’явилася Аґата. Це був збіг? Чи вона працювала з системним АІ? Я похитав головою.

Ще півтора тижня тому я планував викрасти титуловану кішку, а потім продати все, що мав, щоб підкупити свою колишню й не дати їй засудити мене. І навіть це було занадто багато клопоту для мене. А тепер усе це… Імперія Черепа й уся решта — занадто багато й занадто швидко. Як ми мали зосередитися на виживанні, коли доводилося розгрібати ще й оцей увесь мотлох?

Я зітхнув. Подивився, як таймер нарешті дійшов до шести годин.

— Ходімо, Пончик, — сказав я. — Подивімося, що то за третій поверх.

— Думаєш, він буде таким же захопливим, як другий? — спитала вона.

— Боже, сподіваюся, що ні, — відповів я. Монго заверещав.

Епілог

— Ти ж усвідомлюєш, що ота штука зрештою тебе вб’є, так? — спитала Одетта після завершення свого шоу.

Пончик тим часом ганяла Монго студією. Малий динозаврик раз по раз біг головою просто в невидиму стіну й верещав. Лексіс, помічник продюсера Одетти, дала малому надіти на шоу краватку-метелика, і він ледь не відкусив їй палець. Метелик протримався секунд три, перш ніж Монго його зірвав.

Запис загалом минув добре. Ми почали з обговорення всієї історії з Елементалем Люті. Потім перейшли до Монго. Пончик натренувала його тихо сидіти в неї на спині, вчепившись у шерсть. Він поводився пристойно. Переважно. Одетта згадала щось про магічний переносник для улюбленців — очевидно, підземельний аналог покебола. Коштували вони, мовляв, недешево, зате дозволяли класти прив’язаних улюбленців до інвентаря, не завдаючи їм шкоди. Мені було байдуже, скільки це коштує. Якщо ми могли собі це дозволити, це мала бути одна з наших перших покупок. Жодного більше запихання Монго в клітку з-під піщанки й заштовхування її у ванну, щоб ми не чули його вереску, поки спимо.

Я знав, що буде далі.

Після сегмента про Монго я нарешті побачив скорочену версію сумнозвісного ролика «Шмат Свинини». Пончик була в захваті. Таємничий автор відео виявився дуже… щедрим… до моїх пропорцій. Я наполовину очікував, що мої ступні там покажуть окремим планом. Я не наважився сказати це вголос, але в мене закралася дивна думка, що системний АІ міг мати до цього відео певний стосунок. Утім, якщо так, у самому ролику не було жодного натяку. Ба більше — його явно робив хтось, кому Маестро був значно цікавіший за мене, бо саме на ньому зосереджувалося відео.

— Отже, — сказала Одетта після того, як ми додивилися сцену і регіт аудиторії трохи вщух. — Ти, ймовірно, не в курсі, але “Смертельне шоу: Екстремальний хаос у Підземеллі” сьогодні оголосило про паузу. Шоу йде на переформатування.