Як я й здогадувався, вся історія Френка була суцільною вигаданою туфтою. Я досі не знав, чи були вони копами. Підозрював, що так. В будь-якому разі Ребека В. не займалася торгівлею людьми. Вона була такою ж, як я. Переляканою, і в кінці самотньою. Її зрадили і вбили інші люди. Я пригадав її голе, обідране до нитки тіло, і з відразою похитав головою.

За вбивство гравців вони отримали численні лут-бокси, включно з кільцем для Мегі, що накладало стаціонарний ефект невидимості на певну ділянку, і зіллям, що наділяло Френка здатністю вистежувати найближчих волоцюг.

Я помітив, що невидимість Мегі діє як мій Захисний Панцир. Створює статичну напівкруглу зону, що не рухається з нею. Добре знати — пригодиться.

Я дивився, як вони полювали на кількох інших волоцюг, більшість з яких блукали самі. Більшість з яких здавалися бездомними. Деякі були літніми. Всі -- перелякані. Всі були раді бачити хоч когось, перш ніж їх уб’ють. В деяких сценах була Івет. В інших — ні. Дівчинка ніколи не брала участі у вбивствах.

-- Зараз буде найкраще, -- оголосив Маестро. Відео нарешті показало значно скорочену версію, як ми з Пончик натрапили на Френка К. в безпечній кімнаті. Як вони напали на нас. Як вони заціпеніли. Показали, як я вставляю динаміт в труп щура.

Але тоді я побачив дещо несподіване. В ту мить коли я зрозумів, що відбувається, у мене все всередині обірвалося.

-- Мам? – запитала Івет, виходячи з туалету. Побачивши заціпенілих в безпечній кімнаті батьків, дівчина завмерла від жаху.

Ой. Ой, ні, подумав я. Вона була там. Весь цей час Івета була там. Разом з мамою ховалася в зоні невидимості.

Бачу, ви не знайшли залишений мною подарунок. Тепер я зрозумів, чому Маестро розплинувся в посмішці, коли я це сказав.

Коли двоє вбивць з донькою підійшли до трупа щура, я затамував подих. Мегі крикнула Френку, щоб він не лутив його. Той її не послухав. Наскільки я пам’ятав ми залишили в його інвентарі п’ять предметів: шмат щурячого м’яса, шкіру, запалену димову бомбу, запалену шашку динаміту і ще одну незапалену, нестабільну. Френк витягнув тільки один предмет -- запалену шашку динаміту. Від несподіванки він випустив її, і всі троє повернулися, щоб втекти. За мить динаміт вибухнув. Осколки накрили трьох волоцюг. Івет впала, Френк теж. Відколота кам’яна брилa відірвала йому руку.

Всі ті жахливі рани нанесла дівчинці не лама.

Це був я.

Сцена закінчилася, спалахнуло світло і справа від нас з’явилися Мегі та Френк.

Пончик зашипіла. Реакція натовпу була мішаною. Половина аплодувала, а половина кричала образи – глядачі не були певні, кому саме вболівати. Я використав цей час, щоб оглянути цих двох волоцюг. У Френка не було правої руки. Але це не була єдина зміна. У нього був порожній, відсторонений погляд. Він виглядав так, наче за кілька днів постарів на десять років. Невже я теж так виглядаю? Місце, де мала бути рука, не виглядало як загоєна кукса — зовсім ні. Рівний, чистий зріз — як у манекена, з якого викрутили руку.

Жінка – Мегі – люто глипала на мене.

Я не відвів погляд.

-- Ти не мусила вбивати її, -- сказав я, коли глядачі нарешті замовкли. – Навіщо ти це зробила? Щоб отримати експу? Вона б оклигала. Власну доньку? Та твою ж мать, жінко!

-- Ти не знаєш, -- сказала вона мені, випльовуючи кожне слово. – Ти нічого не знаєш. Тобі показали далеко не все.

-- Вона була ще жива, -- повторив я. – Вона б оклигала.

-- Пішов ти на хуй, -- сказала Мегі. – Ти навіть не уявляєш, через що ми пройшли, щоб вижити.

-- Вижити? Твоя донька мертва. Але все нормально — експа ж капнула. Вона б, блядь, пишалася тобою, -- сказав я.

Мегі вистрибнула з крісла, вихоплюючи чорний кинджал, що сяяв фіолетовим ореолом. Кинулася на мене.

Я не відсахнувся. Удар пройшов мені крізь горло, не завдавши жодної шкоди. Кинджал впав – Мегі закричала з болю, стискаючи руку. Напевно вона вдарила невидиму стіну свого знімального трейлера.

-- Дітки, дітки, -- промовив Маестро, явно отримуючи від цього задоволення. Він знову був у своїй стихії. – Бачу, ви маєте один до одного претензії.

Френк прошепотів щось Мегі, яка повернулася у своє крісло. Спробував обійняти її. Вона відштовхнула його.

-- Якщо говорити про мене, то я свої рахунки з ними вже закрив, -- сказав я. Я повернувся до Френка і зустрів його погляд. Він дуже змінився з часу нашої останньої зустрічі. – Мені шкода, що так трапилося з вашою малою. Але пішли ви на хуй. Пішли ви обоє на хуй. Вона заслуговувала на краще. Разом ми були б сильнішими. Ваш провідник по грі – шматок лайна.

Мегі проревіла.

-- Я знайду тебе, я буду дивитися, як ти здихаєш. Ти і твоя йобана кішка.

-- Уууух, -- прокотилося по натовпу так, наче ми були на клятому шоу Джеррі Спрінгера.

-- Не втягуй мене в це, -- сказала Пончик, піднімаючи лапу на свій захист. – Не я накинулася на власну дитину, як небезпечне динго.

Глядачі вибухнули сміхом. Я мусив визнати – Пончик часто заставали зненацька, але вона вміла швидко підлаштовуватися. Вона добре відчувала натовп, цього в неї не відбереш. Але хоч як би мені не огидні були ці двоє виродків, вони не були справжнім ворогом. Потрібно було з цим закінчувати. Це лайно не йшло на користь жодному з нас.

Я обернувся до Маестро.

-- Вітаю. Ти зібрав нас. Тепер ми знаємо, що вона про все це думає. Я своє сказав. Якщо це все, то ми собі підемо.

-- Ні, ні, навіщо поспішати, -- наступних кілька хвилин Маестро намагався ставити нам навідні запитання. – Навіщо ти вбила власну доньку? Карле, яке це відчуття – мати на сумлінні смерть іншої людини?

Мегі відповідала тільки:

-- Пішов на хуй.

Френк за весь цей час не промовив і слова. Пончик розмовляла напряму з глядачами, а я тільки бурчав у відповідь.

Було очевидним, що орк не дуже вміє проводити інтерв’ю, особливо коли перед ним група вороже налаштованих гостей. Глядачі стали неспокійними.

Пончик почала відпускати жарти. Маестро спробував запитати її щось, але вона не зважала на нього. Вона глянула прямо на глядачів і сказала:

-- Колись я бачила, як кокер спанієль пів години поспіль лизав собі сраку. У цьому хоч сенс був — не те що в твоєму питанні.

Зрештою Маестро підняв свої величезні руки вгору і здався. Було видно, що орк панікує. Він з самого початку знав, що ця серія була повною катастрофою. Але тоді в очах орка спалахнула остання іскра надії. Я зціпив зуби, чекаючи, яке ще гівно зараз прилетить.

-- Що ж, в мене є прощальні подарунки для кожної команди, -- сказав він. – Підсвинки, хочете побачити, що ми приготували для наших волоцюг?

Натовп відреагував мляво. Деякі глядачі вже замерехтіли і зникли зі стріму, залишивши порожні місця в натовпі.

-- Сподіваюся, це будуть двері, через які ми повернемося в підземелля, -- пробурмотіла Пончик. Глядачі засміялися. Але мене вона не обдурила. Навіть зараз Пончик не могла стриматися. Клята кішка просто обожнювала подарунки.

-- Спочатку дамо подарунки нашим VIPам, гаразд?

Переді мною з’явився бокс. Це справді була картонна коробка. Я непевно простягнув руку і вона дійсно була там.

-- Подарунок тільки для Карла. Пробач, Пончик, -- сказав Маестро і схилився в очікуванні вперед. Я відчув, як поряд зі мною надулася Пончик. До мене дійшло, що я весь цей час, не задумуючись, гладив її по спині. – Карле, я знаю, як сильно ти цього хочеш. Ми відвалили купу бабла, щоб ти отримав найкраще з найкращого.

Я відкрив бокс. От засранець. Я не зміг стримати сміх. Він ідеально вибрав подарунок, щоб потролити мене. Я б засміявся, навіть якби ми були на іншому шоу.

-- Карле, тепер в тебе є черевики! – вигукнула Пончик.

Це була пара новісіньких тактичних черевиків Bates на блискавці. Саме такі я носив у армії. Я взяв один в руку. І звісно ж, він виявився мого розміру.

-- Ми навіть дістали для тебе шкарпетки, -- сказав Маестро. – Вони в коробці.

-- Дякую! – сказав я, поклавши коробку собі на коліна. – Мені в них буде дуже зручно в безпечній кімнаті!

Я натяг кришку назад. Та ні, нізащо не взую ці штуковини.

Тепер, коли мої підошви повністю акліматизувалися, взуття тільки завадило б. Деякі мої бафи й уміння спрацьовують, лише коли я босоніж, і орк знав це. Він просто вирішив під'їбати мене цим подарунком. Очікував, що я відреагую – почну біснуватися і репетувати. Йому пора б уже знати, що на таке я не ведуся. Глядачі майже не відреагували. Вони або не зрозуміли приколу, або їм було наплювати.

-- Класні шузи, -- додав я і посміхаючись, постукав по коробці. – Сподіваюся, не надто дорогі.

Маестро глибоко вдихнув і зиркнув на мене своїм красномовним “іди в сраку” поглядом. Тоді повернувся до Френка і Мегі.

-- А зараз ви. Френк має вміння Знайти Волоцюгу, яке показує всіх волоцюг в межах п’яти квадратних кілометрів. – Маестро махнув рукою. -- Думаю, цього замало.

Перед ними вигулькнула пляшечка з зіллям. Мегі схопила її і почала вивчати властивості.

-- Це Легендарне Зілля Вміння, із запасів мого клану. Будь-хто з вас може випити цю пиздату штуку і підняти своє вміння Знайти Волоцюгу до 15 рівня, -- він повернувся до мене і тріумфально посміхнувся. – Це означає, що ви можете ввести ім’я будь-якого волоцюги і воно точно вкаже, де він, хоч би як далеко він був.

-- Зажди, то я теж можу це випити? Бо вміння у Френка, -- запитала Мегі.

-- Та звісно, -- сказав Маестро. – Якщо матимеш відповідний клас, вміння підніметься до максимального 20 рівня. А якщо вип’єш зараз, то воно без проблем підніметься до 15.

Я зітхнув.

-- Ми закінчили?

Маестро аж заткало – його бісило, що подарунки геть не зайшли глядачам.

-- Е… Дякую, підсвинки. Ви знаєте, що Маестро про вас, пиздюків, дбає! Ви знаєте, що робити!

Глядачі без ентузіазму ґлюрп- ґлюрпнули.

-- Ми на твоє шоу більше ні ногою, шмат свинини, -- сказав я, підводячись. Пончик застрибнула мені на плече і енергійно махала лапою до глядачів. – Але сподіваюся, ми скоро зусирінемося. Не дочекаюся, коли надаю тобі пиздюлів на дев’ятому поверсі. Звісно, якщо ти не засциш.

Оце вже викликало реакцію в публіки.

Шоу закінчувалося, глядачі аплодували -- раді, що нарешті отримали хоч якийсь привід подерти горлянку. Я перевів погляд на двох волоцюг, що сиділи поряд з нами. Френк втупив погляд в підлогу, він був тінню самого себе. Мегі притискала до грудей зілля вміння, не зводячи з мене очей .

Вперше я побачив її посмішку.

[ 44 ]

Час до колапсу рівня: 3 дні, 14 годин

Переглядів: 1.7 трильйона

Фоловерів: 439.9 мільярда

В улюблених: 42.4 мільярда

-- Не розумію, чому вона вбила свою доньку, -- сказала Пончик, коли ми повернулися в безпечну кімнату. Вона негайно почала відкривати лут-бокси з попередньої битви. Там не було нічого нового, крім двох “Модулів пасток” з золотого бокса сапера. Один називався Шиповий модуль, а інший -- Сигнальний модуль. Готові до вжитку пастки, не треба нічого майструвати. Ми могли апгрейдити і переналаштувати їх, але для цього потрібен був стіл сапера, а до четвертого рівня в нас його не буде.

Незважаючи на попередження Мукти, що після шоу ми все обговоримо, від адміна не було й сліду. Передача закінчилася і нас відразу телепортували назад в кімнату. Я досі стискав у руках коробку з взуттям. Я зітхнув і поклав її в інвентар. Витягнув свій набір для педикюру і почав обробляти ступні, а Пончик продовжувала строчити, мов кулемет. Після попереднього інтерв’ю з нею було те саме. Вона, здається, ловила кайф від того, що була перед камерами, навіть якщо шоу закінчилося повним фіаско.

-- В неї було гарне ім’я. Івет. Мені подобається. Бачив? Вона не хотіла вбивати людей. Але тоді її вбила мама. Прикро. Та мені якось попустило, розумієш, про що я? Раз її вбила мама, це означає, що її вбив не ти. Нехотячи, але все-таки.

-- Ти ще не змучилася? – запитав я. Я був виснажений. Я потер ступню маленькою кам’яною штуковиною. Я відчував, що АІ спостерігав за мною. За кілька годин покажуть підсумкове шоу, і я хотів виспатися до цього. А тоді пора вирушати.

Коли я закінчив з ногами, Пончик вистрибнула мені на плече, вмощуючись до сну.

-- Він поводився, як справжній козел, ні? Я про орка. Але пам’ятаєш, що він сказав? Ми побили рекорд.

-- Так, Пончик, -- сказав я, закриваючи очі.

-- Карле?

-- Чого ще, Пончик? – запитав я, намагаючись не показати роздратування в голосі.

-- Я чула, що він тобі сказав. Про дев’ятий поверх.

-- Забий на того йолопа.

-- Ні, не орк. Я про Мордехая. Як він сказав тобі залишити мене, коли ми дійдемо до того поверху. Я чула його.

-- Спершу давай подумаємо, як дістатися хоч до третього поверху, а вже потім мріймо про дев’ятий. Ми навіть не знаємо, що там, у біса, на нас чекає.

-- Гаразд, -- погодилася вона тихо. Нарешті вона влаштувалася поруч зі мною і заснула раніше за мене.

-- -- --

Першу частину підсумкового шоу я проспав. Коли я прокинувся, Пончик вже сиділа на кріслі, вся її увага була прикута до екрана. Вона поглянула на мене.

-- Про нас ще ані слова. Але показали тих чуваків з Африки -- Le Mouvement. Вони натрапили на міського боса. Це була просто прозора куля завбільшки з будинок! Вона винесла їх всіх. Зовні, по той бік дверей, де їх замкнули, лишився один тип — тепер він сам-один.. Загинули всі крім нього. Цілу хвилину показували, як він сидить на підлозі й плаче. Куля виглядала так, наче зроблена з желе. Вони не змогли завдати їй пошкодження. Б’юсь об заклад, вогонь би спрацював. Але там ніде було сховатися. Кімната боса була суцільним клубком труб — як якась каналізація.