Або Персидських кішок, як принцес.

Половину кімнати займала досі ціла, масивна клітка. Істоти всередині переважно згоріли і перетворилися в шлак, але було видно, що вона була вщерть заповнена пузатими гризами. Всі вони були мертвими.

-- Ми так і не побачили боса зблизька, -- сказала Пончик, коли я підійшов достатньо близько, щоб залутити мапу кварталу.

-- Щось підказує мені, що ми його бачимо не востаннє, -- сказав я, коли вигини і повороти кварталу з‘явилися на моєму інтерфейсі. – От, курва.

-- Що? – запитала Пончик.

-- Глянь на мапу, -- сказав я.

Зону заповнювало щонайменше 50 червоних крапок. Всі вони повільно рухалися. Пузаті гризи. Вони немов відчували битву і сповзалися в ту зону. Вбити їх – не проблема. Вони не боронилися. Я міг буквально пробігтися по них і за кілька секунд винищити повний коридор. Але їх була купа. Ціла купа.

Я намітив наш шлях до навчальної гільдії. Вона була неподалік. За кілька сотень метрів.

-- Ходімо поговоримо з Мордехаєм, -- сказав я.

- -- --

-- Та сука справді це сказала? – перепитав Мордехай розлючено, коли я розповів йому про пропозицію Одетти. – Вона хоче, щоб я знайшов її? Та я волію провести ще 2,000 років у цій кімнаті, ніж жити з нею в одній сонячній системі. Я волію зустріти жінку, завести діточок, а тоді зжерти тих діточок, ніж мати знову щось спільного з нею.

-- То твоя відповідь – ні? – перепитала Пончик.

Мордехай вже не був Щуром Хуліганом. Він перетворився в значно більшу, волохатішу, обсидіанову істоту звану Бугабу. Він нагадував ведмедя без шиї, з величезними, совиними очима і комічно худорлявими ногами. Порівняно з двометровою істотою, його довгі руки були також абсурдно худими. Він виглядав одночасно на жахливого і на героя мультфільму. Коли ми вперше зайшли в кімнату я ледь не вдарив його в обличчя. Минуло добрих десять секунд перш ніж до мене дійшло, що це той самий Мордехай.

Я оглянув його теперішні властивості.

Мордехай – Бугабу. Рівень 50.

Майстер цієї гільдії.

Не бойовий НІП.

Знаєш того неприємного, неохайного чувака, що живе на розі? В нього немає роботи. Він має бус. Тиняється з біноклем поряд з парком? Ну ти зрозумів. Самотні чудовиська, що ніколи не осідають в одному місці, Бугабу можна зустріти будь-де на нижчих поверхах підземелля, вони лежать в засідці й чекають, коли повз них пройде якийсь Волоцюга, щоб вистрибнути і… щось з ним зробити. Вони скажуть, що хочуть тільки пообійматися. Але це брехня.

-- Нічого собі монстра вони для тебе обрали, -- сказав я.

Мордехай кивнув.

-- Ці чуваки – збоченці. Вони є й на першому та другому поверхах, але третій аж кишить ними. Не блукайте вночі по провулках.

-- Вночі? – перепитав я.

Мордехай махнув.

-- Я не можу розповісти вам про це.

Я глянув на нього, але він підморгнув мені. Я зрозумів.

-- Отже, Одетта, -- запитав я. – Ти її не любиш? Є щось, чим нам варто перейматися?

Мордехай глибоко вдихнув.

-- Одетту обходить тільки Одетта. Вона розумна, вона хитра, і вона більше зациклена на собі, ніж та штуковина в центрі галактики. Її теперішня робота для неї ідеальна. Вона може бути дуже корисною для вас і допомогти вам. Поки ви не перестанете бути корисними для неї.

Дивно, майже те саме вона сказала про АІ гри. Вголос я цього не промовив.

-- Якщо вона знов запросить нас на своє шоу, то нам йти? – запитав я.

Мордехай хрипко озвався.

-- О… Неодмінно. Її програма одна з небагатьох, які я можу порекомендувати. Не те, що у вас буде широкий вибір. Раз вже мова зайшла про шоу, є дехто, хто хоче поговорити з вами. Вона попросила маякнути їй, коли ви тут з’явитеся. Вона прибуде хвилин за десять-п‘ятнадцять.

-- Ще одне шоу? – запитала Пончик. Вона саме почала переглядати свої ачівки і бокси. Кішка не отримала нічого вартого уваги, крім одного предмета. В боксі боса містилася Зачарована Щітка для Шерсті Духовної Особи, яка діяла так само як мій набір для педикюру. Якщо хтось буде чистити її цією щіткою щодня по десять хвилин, то вона отримає додаткових два очки до будови тіла на 30 годин. Краще ніж нічого, але навіть з цим посиленням, її будова тіла буде тільки чотири.

-- Коли вона з‘явиться, то пояснить, хто вона така, -- сказав Мордехай. Він нагнувся і прошепотів мені у вухо. – Не зліть цю жінку. Від неї багато в чому залежить ваша доля.

Я проковтнув слину. В мене почала закрадатися підозра, що ця зустріч не віщує нічого доброго.

-- В мене є кілька запитань, -- сказав я, вмощуючись в кріслі. Мордехай некомфортно всівся навпроти. Раніше крісла були завеликі для нього. Тепер вони були замалі.

-- Давай послухаємо.

-- Ти казав, що буде десять днів, а виявилося, що шість, -- сказав я.

-- Це запитання? – запитав Мордехай. Він знизав плечима. – Вперше в моєму житті цей термін коротший за максимум. Мінімум – на один день довший. В попередньому оголошенні вони все пояснили. Це все, що я можу про це сказати.

Мордехай підвів очі, глянув на стелю.

-- Глядачі бачать нас в цій кімнаті? – запитав я.

-- Так, -- відповів Мордехай. – Як я вже казав, єдине місце, куди їм зась – це туалети. Проте вони можуть чути та бачити тільки вас. Мене – ні. Тільки ті, в кого є журналістська акредитація, можуть чути та бачити мене. Такі як Одетта. Більшість людей знають про це і дивляться тільки якщо ви будете відкривати якийсь добрий лут-бокс.

Лайно. Я про це не подумав. Раніше Мордехай був відвертішим, але тоді ми не були під такою пильною увагою. Тепер отримати від нього прямі відповіді буде значно складніше.

-- Знаєш, хто такий Даміан?

Мордехай виглядав так, наче я дав йому ляпаса.

-- Хто сказав тобі це ім’я? – зашипів він. – Це Одетта тобі про нього розповіла?

-- Ей, -- сказав я, піднімаючи руки. – Не Одетта. Моб. Фейрі. Вона покликала його перед тим, як ми її прикінчили.

Мордехай розслабився.

-- Кляті фейрі. Завжди вони потрапляють в халепу. Даміан – це менеджер локації. Такий є в кожній “міській” зоні. На цьому поверсі їх є троє. Він менеджер мого менеджера. Ви не повинні бачити його чи чути про нього. Мені дозволяється розповідати вам про такі речі тільки якщо ви прямо про них запитаєте.

Певний час ми порозмовляли про бій з містечковим босом і останній бій з Кракарен. Я запитав його про її слабкість, а він посміхнувся і відповів, що не може сказати, а це показало мені, що моя теорія вірна. Ми ще зустрінемося з цим босом.

Я запитав його про Агату, про те як її вирізали з бою з босом. Він відмахнувся.

-- Швидше за все вони не хотіли, щоб розповідь була надто запутаною.

Я відчув, що він сказав мені далеко не все. Я спробував не виказати свого невдоволення.

Я розповів йому свою теорію про те, як вони комбінують справжніх чужих з земними стереотипами.

На обличчі Мордехая також читалося невдоволення. Він замовк, напружено розмірковуючи.

-- Загалом це правда. Знову ж таки, мені не можна цього обговорювати. Але це й не якась там велика таємниця. Деяких монстрів створив АІ, деякі – справжні істоти з їхнього світу, наприклад – ікландці та Свинобок. А деяких, як ти здогадався, створила команда сценаристів. Як з усім створеним командою, те що ти отримуєш, може сильно відрізнятися. Наприклад, лами. Вони існують тільки на вашій планеті і я не пригадую нічого у вашій культурі, що дає підстави зображати їх бандюками-наркоторговцями. Просто хтось подумав, що це буде цікавою комбінацією. Не все буде соціальним коментарем.

-- Переважно, це просто тупо, -- пробурмотів я.

-- Це шоу-бізнес, -- сказав Мордехай, знов нагадуючи мені щось, що говорила Одетта. Між цими двома була якась значно глибша історія. Цікаво, чи я колись довідаюся про це.

-- А ще я хотів запитати тебе про цю татуху на шиї, -- сказав я. -- Клуб Десперадо.

-- Ні, -- сказав Мордехай. – Інформація закрита. Доволі скоро ти довідаєшся все про третій поверх. Пробач. Зараз краще відкрий свої бокси, поки не з’явилася Зев. Коли вона буде тут, камери вимкнуться. Камери завжди відключаються, коли поряд куа-тін.

Лайно.

-- Гаразд, -- сказав я, відкриваючи теку.

Завдяки тому, що я створив Бум-глечик Карла, мої Саморобні Вибухові Пристрої, Володіння Вибухівкою, та кілька інших пов’язаних з вибухівкою вмінь підстрибнули до семи. А ще я отримав доволі дивну ачівку:

Нова ачівка! Криптопідприємець.

Ти винайшов компонентну зброю, прилад або зілля. Ти житимеш у віках, бо твоє ім‘я занесено в Кодекс Підземелля. Але не задирай носа, Ілоне.

Нагорода: За кожне вбивство цим пристроєм іншими волоцюгами, ти будеш отримувати одну золоту монету. Якщо вцілієш в підземеллі, то продовжиш отримувати ці виплати – навіть під час майбутніх сезонів – за поточним курсом золота до кредитів до кінця свого природного життя. Наші юристи змусили нас записати цю останню частину, але так між нами, ми обоє знаємо, що тобі гаплик, і ми скористаємося результатом твоєї важкої праці.

Цікаво. Шкода, що більше ніхто ніколи не скористається цими штуковинами. Головний складник – глечик самогону – був доволі рідкісним. А глечики були ціннішими, якщо залишити їх такими, як вони були.

Я отримав купу звичних предметів плюс пару сотень золотих монет, наш скарб становив вже понад 1,000 монет. Я переглянув все. Ще більше зілля, смолоскипів і тістечок. Тепер в мене було достатньо харчів, щоб місяць годувати цілу армію. Я отримав пару гоблінських боксів, витягнув ще динаміт, димові бомби і запальнички. Отримав бронзовий бокс контролю натовпом і додав два свитки Запаморочливого Туману. Цим разом я віддам їх Пончик.

Я відкрив бокс боса.

Не говори нічого. Не говори нічого вголос.

Я не стримався. Глянув на стелю.

-- Справді? Справді, блядь?

Позад мене засміявся Мордехай, але за мить додав.

-- Овва. Насправді це дійсно хороший приз.

Це була пара білих сімейних трусів з маленькими червоними сердечками.

-- Дідько! – пробурмотів я, оглядаючи їх.

Зачаровані труси Бугая.

Ти коли-небудь читав комікс про Неймовірного Халка і думав собі, все зривається в нього з тіла, крім штанів? Не може бути. Спойлери! Ти не помиляєшся. Від істот, що змінюють розмір, або перевертнів, таких як твій Бугай, вимагається носити одяг, що автоматично підлаштовується під носія, якщо вони тільки не хочуть під час трансформації перетворити підземелля в нудистський пляж. Це означає, що все, що вони носять, повинно бути зачарованим. Все, включно з трусиками-спокусниками.

+ 2 до будови тіла.

Раз в 30 годин носій може кидати закляття 15 рівня Захисний Панцир.

-- Не дивися, -- сказав я, зняв свої обпалені й пошарпані сімейки і натягнув нові. Старі розлізлися в мене в руках. Я відразу відкрив меню з закляттями, знайшов Захисний Панцир і переніс його в швидкий доступ.

Захисний Панцир

Уяви себе в школі. Тепер уяви собі всіх тих дівчат, що завжди обходили тебе здалека. Це те саме, тільки так буде з твоєї волі.

Вартість: Це магія захована у шмотках. Щоб кинути це закляття мани не потрібно. Якщо ти знімеш відповідний предмет, то втратиш доступ до закляття. При цьому час відновлення не анулюється.

Ціль: Сфера радіусом в 3 метри, зосереджена навколо правої руки заклинача + 50 сантиметрів до радіуса за кожен рівень інтелекту. (Наразі радіус: 4.5 метра)

Тривалість: 5 секунд + 1 секунда за кожен рівень закляття. (Наразі тривалість: 20 секунд.) Потребує 30 годин перерви перед повторним використанням.

Улюблене закляття танкістів і вартових замків, дорогий і рідкісний Захисний Панцир захищає заклинача і всіх всередині сфери від фізичної присутності мобів та їхніх фізичних атак. Закляття не захищає від магії чи безтілесних істот. На відміну від більш популярного Щита, це закляття не рухається разом з тобою. Зона дії закляття залишається статичною, на неї не впливають фізичні перешкоди. Тож, якщо ти використаєш це закляття, тільки коли справді дуже, дуже потребуватимеш цього, то швидше за все просто відтягнеш неминуче на кілька секунд.

-- Я мав це закляття, коли був волоцюгою, -- сказав Мордехай. – Воно не раз рятувало мене. У нього фантастичний вторинний ефект. Оскільки закляття не рухається, то можна…

Увага: Не хапатися за зброю в присутності Адмінів. Будь-яка спроба вчинити насилля проти Адміна приведе до негайної страти.

Суворе повідомлення пролунало нізвідки і промовив його інший голос, такого я ще не чув. Як в боях з босами, він пролунав не в мене в голові, а з невидимої колонки.

Пончик негайно стрибнула мені на плече.

Почулося голосне чпок, і в кімнаті, в калюжі прямо переді мною з’явилася нова істота.

Куа-тін.

[ 36 ]

Всі мої менюшки зникли. Весь мій інтерфейс гравця відключився. Так як це було, коли нас перенесли на поверхню для зйомок на човні. Кілька секунд я просто тупо дивився на істоту. Ні хуя собі приколи.

Куа-тін. Самка куа-тін. Представниця Корпорації Борант. Я пригадав велетенську різьбу рибоподібної істоти на дверях, і порівняв з цією твариною. Я вже бачив схожих морських істот раніше, серед глядачів під час зйомок шоу Одетти. Тепер я зрозумів, то були не куа-тін. Вони були зовсім іншими. І хоча велетенські барельєфи на дверях доволі точно зображали риси водяної раси, вони упускали одну важливу деталь.