Коли я замахнувся на другу фейрі, намагаючись спіймати її в повітрі, вона з криками, блискавично, здійнялася до стелі коридору, поза межі моєї досяжності. Дідько. Я хотів вбити їх, не пошкодивши їхні тендітні, маленькі тіла.

-- Так не чесно, -- закричала фейрі. Там де вона пролетіла тріщало повітря. Голос в неї був розпачливий, вона ледь не плакала. – Не чесно! Ми вже от-от мали перейти на третій поверх.

Її руки теж засяяли червоним і вона випустила магічну стрілу прямісінько в мене.

Вона поцілила мені прямо в груди, я полетів назад, гепнувся на спину і сковзнув десь метр в кімнату, в якій лютувало пекло. Замигало повідомлення. Увага: Посилені пошкодження. Я почувався так, наче мене копнув клятий кінь. В мене перед очима замигало червоним, цим разом попередження про здоров‘я. Я відчув зламані кістки в грудях, в ту ж мить від нестерпного жару в мене ледь не загорілося волосся. Я клікнув на лікувальне зілля і зіп‘явся на ноги. Груди в мене затріщали, це зросталися кістки. Я пошкандибав назад в коридор, подалі від скаженого жару, мені досі перехопило подих.

Наразі наш план, принаймні наш запасний план, йшов як по нотах. Фейрі залишалася на стелі, кричала на Пончик і випускала магічні стріли в кішку, яка уникала їх значно краще за мене.

За мить у фейрі закінчилася мана. Вона продовжувала кричати на нас. Допоки ми з Пончик сторожили кожен свій вихід з фойє, вона була в пастці.

-- Ти ж можеш підстрибнути так високо? – пробурмотів я.

-- Може, -- відповіла задихана Пончик. – Або я можу вгатити в неї Магічною Стрілою. Я стріляю значно краще за неї. Можу вдарити її за три мани, і це не дуже пошкодить її тіло. Як-не-як, вона шостого рівня.

-- Вдариш її стрілою, якщо буде втікати, -- сказав я, виймаючи з інвентаря рогатку.

Я поцілив у неї за десятим разом. Камінь зачепив їй крило і вона втратила десь метр висоти, перш ніж оговталася. Здоров‘я в неї ледь-ледь зменшилося. Вона була спритною, маленькою пиздою. І продовжувала кликати на допомогу когось на ім’я “Даміан”.

Даміан так і не з’явився.

-- Вона відновить ману до того, як ти в неї влучиш, -- сказала Пончик. – Поспіши, або це зроблю я.

Я прицілився і вистрілив, намагаючись передбачити де вона буде. Камінь знов задів їй крило і вона закричала з болю, знов втратила висоту.

Пончик стрибнула в повітря і спіймала її до того, як вона оговталася. Вони з хрускотом вдарилися об землю.

-- Серйозно, Карле, -- сказала Пончик, випльовуючи мертву фейрі на землю поруч з іншою. – Чому я повинна робити всю роботу?

-- Я навчаюся, -- сказав я. Я вказав на кімнату позад себе, де отримав досвід за одночасне вбивство 40 монстрів. – До того ж я щойно піднявся на 11 рівень.

-- Взагалі-то, я теж, -- сказала Пончик.

Моє вміння Рогатка залишилося на трійці, але Прицілювання зросло до чотирьох.

Кожна з фейрі дропнула по 25 золотих монет, і в кожної в інвентарі було по п’ять брошур.

В описі говорилося, що їхня “есенція” була цінною, але від них залишилися тільки тіла.

Труп Ламінак, елітного консультанта Ривка (Алхімічний матеріал).

-- Дідько, -- сказав я. Я сподівався, що вони просто дропнуть зілля, щось, що захистить нас від Зарази.

Пончик не хотіла трупів в своєму інвентарі, тож я забрав обидва. Коли я перетягнув їх собі в інвентар, їхні тіла зникли, але одяг і крила залишилися на землі. Їх я також забрав.

-- Ми не отримали хорошого зілля, та все одно це було круто, -- сказала Пончик, коли ми прямували назад в розливочну кімнату. – Моя перша сольна місія. Б'юся об заклад, мені б непогано велося в цьому підземеллі зовсім одній.

Я кивнув. Та все одно почувався засранцем. Почуття не було таким поганим, як я почувався після тієї історії з гоблінськими немовлятами, але було якось неприємно використовувати шарм Пончик, щоб когось вбивати. Так, це були монстри, які вбили б нас не вагаючись. Але як з гоблінами, коли Пончик зробила їх нейтральними, ми побачили ту частину їхніх особистостей, якої зазвичай в монстрів не бачили.

Ми вже от-от мали перейти на третій поверх. Господи. Її голос був сповнений такої туги, такого розпачу.

Я пригадав слова Мордехая про те, що моби на глибших рівнях не будуть такими симпатичними. Я щиро сподівався, що це дійсно так. Я не хотів забути, хто був справжнім ворогом. Синдикат. Борант. Куа-тін. Мені не подобалося вбивати монстрів, які були лишень пішаками, але справа полягала в тому, що нам потрібно було стати якомога сильнішими. Тут або ми їх, або вони нас.

-- Вам мене не зламати, -- прошепотів я. Це стало моєю мантрою.

--Що? – перепитала Пончик.

-- Нічого, -- відповів я.

Ми зайшли у велику кімнату. Я взявся до роботи, хапаючи всі порожні та повні глечики, які тільки міг. Я вхопив ще два столи, включно з одним, що називався “Робоче місце Алхіміка”. Коли ми закінчили, в нас було 80 порожніх і ще 60 повних глечиків.

Я вирішив не наповнювати порожні глечики самогоном з ванни. Металевий контейнер був прикручений до землі, тож я не міг забрати його цілком, і я боявся, що якщо торкнуся рідини, то зі мною трапиться щось неприємне, наприклад я осліпну. Або ще щось гірше.

Рідина продовжувала капати з сусідньої кімнати.

Двері до покоїв боса виглядали як вхід до якогось громадського центру. Зверху дверей невеликими, вирізаними з дерева буквами було написано “Живи, Смійся, Люби”. Під написом був графік заходів. Наступний захід був запланований на обід в день після колапсу. Там було сказано, “Хороші новини, народ! В маленької Бреанлін вітрянка! Вітрянкова вечірка тут в обід. Ніякого арахісу. Давайте здобудемо цей імунітет!’

-- Мабуть, нам краще дати цьому босу спокій, -- сказав я. – Там знов можуть бути діти. А якщо там самогонний апарат, то він може вибухнути так само легко, як гоблінський мотор. В нас залишився тільки один хобгоблінський детонатор, і я не хочу марнувати його без нагальної потреби. Якщо ми просто закинемо туди динаміт або бум-глечик, то можемо не встигнути втекти. Я певен, що вибух буде велетенським. Поки в нас немає справжнього захисту від дебафу Зараза, не варто заходити туди і битися сам на сам. Ми не знаємо скільки тих істот там буде.

Я боявся, що Пончик буде заперечувати, але цього не трапилося.

Ми перейшли в кут кімнати. Я стягнув зі стіни банер “Смузі Ривок! Тонізуючий!” Він був з матеріалу схожого на бавовну. Я засунув його в інвентар і пішов оглянути стаціонарні велосипеди.

Від колеса до невеличкої, пласкої платформи привареної до передньої частини байка вів шків. Посеред платформи знаходилося маленьке, чорне зубчасте коліщатко, не більше за півдоларову монету. Дивно.

Я зауважив кілька дерев’яних скриньок складених в кутку і вкритих пилюкою. Я підняв одну і кришка зісковзнула. Я заглянув всередину. Скринька була заповнена порожніми, скляними контейнерами з накрученими кришками. Їх там було дванадцять. А ще в скриньку була встромлена інша, схожа, чорна кришечка з маленькими лезами.

Скориставшись спливаючими підказками, я оглянув кришечку.

-- А… -- сказав я. – Ясно. Це блендер. Блендер, що живиться від велосипеда. Здається, ним ніколи не користувалися.

Я витягнув одну зі скляних пробірок і відкрутив кришку. Я міг закрутити кришку з лезами на скло і засунути це все на платформу. Якщо я покручу педалі маленького велосипеда, то він покрутить леза і зміксує те, що знаходиться в пляшці. Тоді я можу перевернути її, відкрутити кришку з лезами, замінити оригінальною і отримати скляну пляшку з чимось, що я вирішив зміксувати.

Наприклад, смузі.

Щось схоже, хоча воно не живилося від велосипеда, ми мали в себе вдома.

Я заглянув в другу скриньку, в ній було не дванадцять пляшок, а тільки шість. Запчастини з лезами в коробці не було. Зате був аркуш паперу, і я його витягнув.

Рецепт Імунного Смузі Ривок.

-- Очманіти, -- сказав я. Для рецепта потрібно було тільки два складники. – Не дивно, що вони припинили його виготовляти. Огида.

-- Що? Що? – запитала Пончик.

-- Так влаштована ця гра, -- сказав я і почав складувати всі предмети в інвентар. Один велосипед був прикручений до землі, але інший ні. Я підняв його і затягнув собі. – Ти повинен знайти це все і приготувати згідно з рецептом. Якщо ти приготуєш смузі, то матимеш імунітет від дебафу Зараза і чогось, що називається Потужна Краснуха. Тоді в тебе буде належний захист, щоб битися з босом.

Я проковтнув слину.

-- Але це дуже огидно. Я не хочу заходити туди. Думаю, ми повинні просто взяти ці…

Я не докінчив речення.

Двері в кімнату боса з грюком відчинилися. В кімнату, погойдуючись, потягнулися два рожевих мацки, кожен довжиною щонайменше в п’ять метрів. Повітря заповнив жахливий, оглушливий вереск, за ним ще один. Тоді третій і четвертий.

Кожен мацок схожий на щупальця восьминога був вкритий ротами. Десятками ротів. Кожен рот був широким, величиною з фрісбі, але людським, з яскравими, червоними людськими губами. Очей чи інших рис обличчя не було. Тільки какофонія голосів, що просто, без слів, кричали. Тільки крик.

Почала грати знайома музика, ледь чутна серед постійного вереску.

В дальньому кінці кімнати, там, де ми зайшли, опустилися ґрати і замкнули нас.

-- Що за чорт? – крикнув я, відступаючи до стіни. – Це не кімната боса!

З‘явилася нова ачівка і голос прочитав, до того як я відправив її до теки.

Нова ачівка! Заждіть, боси можуть виходити зі своїх кімнат?

Вітаємо на другому поверсі, сучки.

Нагорода: Це лайно класно виглядає в підсумкових серіях. Якщо будете довго кричати, то може потрапите на шоу.

[ 34 ]

Клон Кракарен!

Містечковий бос 10 рівня.

По-перше, це не головна Кракарен. Це якась Кракарен. За кожного вбитого, Кракарен Прайм народжує двох нових.

Частина колективного розуму, що прагне знищити все, що хоча б трохи нагадує науковий прогрес у всесвіті, Кракарен – єдина в галактиці істота з суспільним інтелектом, яка з часом тільки тупіє. Члени Кракаренської спільноти, яка складається з чисельних, верескливих мацків, проводять час народжуючи інфікованих хворобами посіпак, створюючи і продаючи шкідливі вироби, намагаючись сперечатися з науковими експертами та перетягуючи на свій бік осіб з незрілим розумом, все це з метою… Ну, ніхто не знає, яка в них кінцева мета.

Навіть Еріс, Богиня Хаосу, не хоче мати нічого спільного з цими засранцями.

Як тільки опис закінчився, частина стіни над дверима розвалилася і з сусідньої кімнати до нас увірвався, сліпо похитуючись, третій мацок.

-- Карле, Карле, що будемо робити? – вигукнула Пончик, забившись в кут. – Вона величезна!

Перших два мацки відступили і з дверей, дико озираючись, вийшла пара клуриконів-консультантів.

-- Лайно, -- сказав я. – Не підпускай їх! Мені потрібно зробити кляте смузі!

-- А що з мацками? – крикнула Пончик.

Я глипнув на мацок, що метався по стелі кімнати. Він весь час налітав на трубу, яка вела до ванни з самогоном.

-- Боса поки що не чіпай. Здається, він нас не бачить. Зосередься на тих чуваках.

Я взяв у праву руку скляний контейнер для смузі. В ліву викликав з інвентаря недоторканий глечик з самогоном. Пончик вистрибнула мені на плече, випустила пару магічних стріл і прибила обох клуриконів, які впали замертво біля порога. З острахом виглянув третій, роззираючись за нами. Пончик поцілила йому прямісінько в голову, і він також звалився.

Я зубами витягнув корок і заповнив самогоном третину контейнера для смузі. На щастя, на склі в нього була тоненька лінія. Я не знав, наскільки точним все має бути.

Прямо над нами стіна з шлакоблоків розлетілася і засипала нас градом каміння. З криками в кімнату увірвався мацок. Він сіпався, вдаряв у порожнє місце, хитався десь півметра в нас над головами.

З ротів над нами почав капати слиз. Я відстрибнув і соплі плюхнули поряд. Самогон вихлюпнув з контейнера і мені довелося трішки долити.

Та твою ж мать, Ісусе. Я жбурнув глечик в бік входу, він розбився, самогон розлився. За мить через дверний отвір увірвався ще один мацок, три мертвих клурикони розлетілися в різні боки.

Я витягнув з інвентаря труп ламінак. Я тримав нерухоме, голе тіло без крил у руці. Воно було ще теплим. Її маленькі, мертві очі дивилися у фінальному шоку від того, що Пончик схопила її в повітрі. Це було дивне відчуття, немов я тримав анатомічно правильну ляльку повної жінки середнього віку. В мене не було часу розмірковувати над цим.

Я запхав її сторчма в скляний контейнер. Її плечі були трохи заширокі, тож мені довелося штовхати. Плечі тріснули і я пальцем загнав її до кінця, немов бройлера в термос. Тоді дістав кришку блендера з лезами, мені довелося міцно натиснути, щоб закрутити її на місце.

-- Карле, заради Бога, що ти витворяєш?

-- Такий рецепт, -- крикнув я. Я закрутив контейнер на платформу блендера. Він клацнув і під‘єднався. Я всівся на замалий велосипед, коліна сягали мені грудей. Я молився, щоб байк не зламався. Молився, щоб мої наколінники з шипами не активувалися і не простромили мені підборіддя.

Я вголос продекламував рецепт.

-- Заповни третину скляного контейнера самогоном, додай один труп фейрі ламінак, міксуй поки він не стане рожевим, пити теплим або охолодженим. Кожен смузі містить десять доз.