Ефект: Якщо запалити і кинути, спричиняє невеликий вибух, який тягне за собою вогневе пошкодження по площі на великій території. Полум’я буде палати по 15 секунд за кожен рівень володіння метальником вмінням Поводження з Запалювальними Пристроями.

Статус: Інертний, поки не активовано смолоскип.

Коли йдеться про хобгоблінські запалювальні пляшки, то створений неврівноваженим чолов‘ягою без штанів, що розмовляє з кішкою, Бум-глечик Карла використовує підхід “чим більше, тим краще.” Горить гарячіше, більше і швидше ніж звичайний Коктейль Молотова. Використання стандартного смолоскипа замість ґнота з ганчірки, робить ці пристрої значно стабільнішими. Тільки не впусти його, коли запалиш, якщо звичайно не збираєшся вдавати з себе Жанну д'Арк.

Після того як я закінчив пляшку, то отримав силу-силенну ачівок. Я прочитав опис ще раз і зітхнув.

-- Глянь, Карле, вони назвали його на твою честь!

-- Ага, Пончик, бачу, -- сказав я.

-- Гадаєш, всі будуть це так бачити?

-- Не знаю. Сподіваюся, що ні, -- відповів я.

Як тільки я сконструював цей “прилад”, моє вміння Поводження з Запалювальними Пристроями підстрибнуло до п‘яти. Я лишень відкоркував глечик, виплеснув трохи, поки він не став повним на ¾, додав кілька капель гоблінського мастила з інвентаря, а тоді встромив в отвір смолоскип. Короткий, конусоподібний смолоскип ідеально зайшов у шийку глечика, запечатав його наче корком. Він немов був створений для цього.

Ми випробували один, щоб переконатися, що він дійсно працює. Глиняні глечики з самогоном виглядали доволі міцними і я боявся, що вони не розіб’ються. Збоку на пляшках було написано “Ривок.”

Класною штукою зі смолоскипами було те, що я міг просто глянути на них, обрати подумки Активувати і вони починали горіти. Не потрібно ніякої запальнички.

Я запалив смолоскип, схопив глечик за маленьку, круглу ручку і підкинув високо в повітря, направляючи його дугою в бік трьох мертвих клуриконів.

Бах! Глечик легко розбився. Сам вибух був незначним, але люте полум’я, наче вода, забризкало велику територію, грізно потріскуючи і шиплячи, сяючи блакитним світлом. Нам довелося відійти.

-- Овва! – вигукнула Пончик, підстрибуючи. – Ви тільки гляньте на це!

Полум‘я сягнуло стелі і через жар нам довелося вийти далі з кімнати. Коли через хвилину і п‘ятнадцять секунд воно згасло, в кімнаті залишилися тільки почорнілі, розсипчасті залишки трупів і попіл.

-- Це, дідько, круто, -- сказав я.

Ми сіли і зробили ще десять таких пристроїв. Після пожежі кімната дивно пахла віскі та тостами. Більшість глечиків вже були повними на ¾, і це було добре. Мені не доводилося марнувати самогону.

З цікавості я оглянув глечики в своєму інвентарі й порівняв їхню вартість з іншими вибуховими пристроями. Глечики були доволі високо в списку, вище за димові бомби.

Проте повні, незмінені глечики з самогоном були ціннішими. Фактично, вони були майже на вершині списку, вище за Стіл Інженера, єдиний стіл, що залишався в мене після того, як ми сконструювали редут.

Вони були не такими небезпечними – принаймні для мене – як шашки гоблінського динаміту. Але вони були аж надто добрі. Коли вони догорали, ми не могли залутити трупи, а це означало, ми не могли здобути більше глечиків. Ми рухалися до сходів. Щоб наш запас глечиків постійно поповнювався, ми вирішили спалювати кожну другу кімнату. Пончик продовжувала піднімати мертвих, а я стріляти з рогатки, це сповільнювало наше просування, але давало таке необхідне навчання. Моє вміння користуватися рогаткою залишалося незмінним. Проте я отримав кілька інших вмінь, включно з Прицілюванням і Твердою Рукою. У Пончик вміння Другий Шанс поступово піднялося до четвертого рівня.

Перед самісінькою кімнатою боса, яка, на щастя, була відокремлена від сходів, ми наткнулися на новий вид мобів. Кімната була великою і як гоблінська майстерня, заповненою десятками маленьких засранців. Там не було ніякого велетенського обладнання, тільки труба, що вела під стелею від далеких покоїв боса до середини кімнати, згинаючись вниз в щось, що виглядало як брудна, алюмінієва ванна. В кімнаті була купа пляшок, як порожніх, так і повних. Зашмаркані третьорівневики брали глечики і занурювали у ванну, щоб заповнити. В далекому кінці кімнати знаходилися двері, які сторожила пара невеликих, літаючих істот. Це були не клурикони, а невеликі, жирні фейрі, які гуділи парою крил, як в колібрі. Вони виглядали як мініатюрні, крилаті мамочки з передмістя. Я виглянув з-за рогу і ознайомився з їхніми властивостями.

Ламінак, елітний консультант Ривка – рівень 6

Другий ярус в імперії Ривка, Ламінаки не мусять консультуватися з менеджером. Вони і є менеджерами. Вони ведуть справи з брутальною ефективністю. Подейкують, що якщо якийсь їхній підлеглий не виконує план продажу, вони карають його, змушуючи зробити ковток власного продукту. Тих, хто виживе, переводять працювати в розливочну кімнату, або ще гірше, інженерами-дистиляторами, безпосередньо під самою Кракарен.

В цих мобів немає жодних особливих здатностей, крім імунітету до більшості атак, що висисають здоров‘я. Подейкують, що оскільки вони роками вживали свій продукт і вижили, то їхня есенція особливо коштовна, цінується як щит від хвороб.

У вкритому пилюкою кутку кімнати стояло щось, що виглядало як пара дитячих стаціонарних велосипедів, з тих, які використовують в спортзалах для тренувань. До них була під‘єднана якась схожа на гоблінську система блоків, але я й гадки не мав, що там відбувалося далі. В тому ж кутку зі стелі висів банер, але в нього був прикріплений тільки один кінець, тож він звисав вертикально, забутий. На банері було написано “Смузі Ривок! Тонізуючий!”

-- Гаразд, -- сказав я. – Нам потрібно вбити всіх в кімнаті, але якщо ми хочемо залишити собі ті глечики і самогон, то не можемо підірвати чи спалити їх. До того ж, здається, ми можемо здобути щось хороше з трупів тих ламінак.

-- Боже ж ти мій, -- сказала Пончик, -- Як нам це зробити?

Пригнувшись, ми знов виглянули з-за рогу.

-- Гадаєш, ти зможеш дострибнути туди? – запитав я, вказуючи на дальню стіну з двома фейрі. – З допомогою закляття, звісно?

-- О, так. Запросто.

Я кивнув.

-- Добре. План такий.

[ 33 ]

Двома найбільшими проблемами закляття Стрибун по калюжах були період відновлення і кошт мани. Кинувши його, Пончик не могла повторити це наступних п‘ять годин, а це означало, що опинившись в кімнаті, вона не зможе телепортуватися геть.

По-друге, воно коштувало 20 очок мани. В неї було тільки 26 мани, і хоча вона мала купу пляшечок з зіллям відновлення мани, в неї досі був той жахливий двохвилинний період очікування між прийомом зілля. Її мана відновлювалася сама по собі щоразу то швидше, однак все відбувалося надто повільно, щоб розраховувати на це в бою. Вона буде мати катастрофічно слабку вогневу міць, тож якщо щось піде не так – а щось завжди йде не так – її єдиною перевагою буде швидкість.

Ми вирішили, що під час цієї частини нападу я залишуся позаду. Оскільки я викликав у фейрі додаткову агресію, ми не були певні, що трапиться, якщо покажемося обоє. План був простим, проте я переймався, в основному тому, що від мене нічого не залежало. Це була моя ідея, але всю важку роботу робила кішка.

-- Якщо будуть якісь проблеми, я кину димову бомбу, -- сказав я. – Просто стрибай і втікай, гаразд?

Пончик кивнула. Вона демонструвала сміливість, але я бачив, що вона теж хвилюється.

-- Гаразд, до роботи? – сказала вона.

Ми повернулися до рогу, визирнули за край. Пончик кинула закляття, яке мало десятисекундний зворотний відлік. Вона заблимала, її обриси почали тьмяніти, поки з голосним лусь, вона не зникла.

Вона з‘явилася в дальньому кінці кімнати, прямо поміж двох фейрі. Вона почала швидко говорити до них, в той час, як всі клурикони в кімнаті скочили на ноги і повернулися, щоб атакувати.

Схожі на мамочок з передмістя фейрі були крилатими, тож Пончик мала здатність усунути їхню ворожнечу і перетворити їхні крапки в білі. Проблема полягала в тому, що тільки двоє з них мали крила. Понад сорок інших їх не мало. Ми сподівалися, що Пончик зможе поговорити з тими двома фейрі, використовуючи свою харизму, як вона робила це з гоблінами. А тоді фейрі накажуть своїм підлеглим не атакувати Пончик.

Зі свого кінця кімнати я бачив, що на фейрі, на щастя, подіяла харизма Пончик. Я не чув, що вони говорили, але як і гобліни, вони відразу стали білими.

Одна з фейрі крикнула до клуриконів на Стандартній Синдикатській:

-- Повертайтеся до роботи! – вигукнула вона. – Це – клієнт, а не ворог.

Десятки монстрів глянули один на одного і неохоче повернулися на свої робочі місця, але всі не спускали погляду з Пончик, всі невдоволено бурмотіли і виглядали стурбованими.

Пончик: КАРЛЕ ВОНИ НЕ СТАЮТЬ БІЛИМИ ТІЛЬКИ ФЕЙРІ.

Карл: Гаразд, ми планували, що так може бути. Не чекай. Переходь до запасного плану.

Пончик: ПЛАН НАЗИВАЄТЬСЯ “ЩУРОЛОВ”, А НЕ “ЗАПАСНИЙ”.

Карл: Хай тобі дідько, Пончик. Просто будь обережною.

Не дивлячись на те, що її харизма мала неймовірні 43 очки, ми досі не знали, наскільки добре вона працювала. Було очевидним, що Пончик не була якоюсь ходячою богинею, яка контролює розум, принаймні не з монстрами, що були запрограмовані не любити її. Як і у всьому іншому, там було ще щось, якийсь прихований баланс, якого я не бачив. Вона чудово працювала з білими крапками, але як перетворити їх в білі, досі було загадкою.

Але нічого. Ми приготувалися на такий випадок. Замість того, щоб переконати їх віддати нам весь самогон, а нас був запасний план. План “Щуролов”.

Пончик рішуче ступила в кімнату, рухаючись в моєму напрямку. Вона здалека обходила токсичних клуриконів, але йшла до мене. Фейрі летіли за нею. Вони ривками піднімалися і опускалися в повітрі, залишаючи за собою слід з іскорок.

-- Це було просто жахливо, -- говорила Пончик. – Немов хтось зайшов і вирізав їх всіх. Я була приголомшена. Спочатку я подумала, що це один з тих брудних волоцюг, але тоді побачила одного з тих псів з розмальованими пиками. Динго.

-- Кобольди? – запитала одна з фейрі збентежено. – Навіщо кобальдам нападати на нас? Ми з кобальдами нормально ладнаємо.

-- Ходіть, ходіть глянете, -- сказала Пончик. Вона оглянула кімнату. – Вам всім варто піти.

-- Вони повинні залишитися і працювати, -- сказала фейрі. Товста фейрі змахнула з очей волосся. Вони обидві мали стрижку каре. Та, що говорила, мала на собі щось схоже на зроблений з листя брючний костюм. Інша була в сукні зробленій з того самого матеріалу.

Пончик зупинилася і глянула прямо на фейрі.

-- Ні, вони теж повинні піти. Всі.

-- Всі виходимо! Зробимо перерву! – сказала фейрі.

-- Зробимо… що? – перепитав один з клуриконів.

-- Просто ходіть, принцеса хоче показати нам дещо.

Я відстрибнув від рогу і помчав у наступну кімнату. Посередині лежали три мертвих клурикони. Цю кімнату ми не закидали вогняними бомбами, але одного з них перетворили в зомбі. Я перейшов у наступний коридор, розташований відразу за кімнатою. Як в більшості цих кімнат, вхід сам по собі був невеличкою кімнатою, наче фойє з високою, круглою стелею. Далі по коридору повзли два пузатих гризи, лізли до трупів. Господи, подумав я. Ці істоти були повсюди. Я підбіг, затоптав їх і повернувся в фойє. Я чекав поки Пончик “защуроловить” групу в кімнату.

Карл: Пончик, я на місці.

Пончик: МИ ПІДХОДИМО.

-- Гляньте на це, ви тільки гляньте, -- говорила Пончик через хвилину, заходячи в кімнату. Всередині, вона здалека обійшла мертвих монстрів. – Ходіть усі, збирайтеся навколо. Гляньте.

Пригорнувшись до стіни, захований за входом в наступний коридор, я чув, як вони юрмляться в кімнаті. Я витягнув з інвентаря два бум-глечика і тримав по одному в кожній руці.

-- Це не атака динго, -- сказала одна з фейрі. – Одного з них вразили некромантською магією.

-- Ні, ні, ходи глянь на це, Кароліно, -- сказала Пончик. – Он там в коридорі. Скажи нехай робітники залишаться тут. Е… їм піде на користь побачити, що трапляється з тими, хто… е… типу працює не надто сумлінно.

-- Гаразд, -- сказала фейрі. Вона почала кричати накази до натовпу невдоволених клуриконів.

За мить Пончик і дві фейрі залетіли в темне фойє, рухаючись повз мене. Як тільки фейрі зауважили, що я там стою, Пончик зупинилася.

-- Що це? – запитала фейрі в брючному костюмі, відсахнувшись від несподіванки. Вона була меншою, ніж мені здавалося, не більшою за ворону. Ламінак виглядала як мініатюрна звичайна, сорокарічна жінка. Зброї в неї не було.

-- Карле, познайомся з Кароліною і Макс. Все гаразд, леді. Карл просто хоче показати вам дещо.

Вони дивилися на глечики в мене в руках.

-- Звідки це в тебе? – запитала інша фейрі. – І що ти зробив з нашим продуктом?

Я посміхнувся.

-- Зараз продемонструю.

Я подумки клікнув Активувати на обох смолоскипах, зробив крок вбік до входу в кімнату і жбурнув глечики в натовп з 40 монстрів, що тупо вилупилися на нас.

Руки фейрі в брючному костюмі почали сяяти червоним і в ту ж мить Пончик вистрибнула в повітря і схопила ламінак, немов пташку. Коли кішка падала, її підхвістя дзенькнуло і розкрилося як парашут. Пончик стиснула фейрі двома лапами і вп‘ялася в неї зубами. Вона сіпнула головою і зламала фейрі шию.