Крапки були відразу за головним коридором. Головні артерії на цьому поверсі були не такими широкими, як на верхньому, а підлога не була такою рівною. В самих кварталах нам доводилося стежити за кожним своїм кроком. Бетонна підлога була потріскана і розколота. Повсюди валялися гострі камінці.

Я копнув камінь з дороги. Пальці в мене на ногах виблискували. Я попросив Пончик показати мені, як користуватися набором для педикюру, а вона посміялася наді мною. Хто міг би подумати, але це Імані сіла зі мною. Незворушна доглядальниця витягувала по черзі інструменти і сухо пояснювала, як вони працюють.

Всі бафи активувалися десь після п‘ятнадцяти хвилин роботи. Не було потреби використовувати всі предмети. Потрібно було просто показати, що я цим займаюся. Але тепер мої ноги виблискували і хоча відчуття зовсім не змінилося, я відчував, що кістки в ногах стали незламними. Я знав, що якщо кину собі на пальці брилу, вони не зламаються. Буде боляче, але вони залишаться цілими, неушкодженими і такими ж красивими для психопатичного АІ.

Я виглянув з-за рогу на монстрів. Їх сиділо троє у широкій кімнаті освітленій смолоскипами. Вони сиділи в колі, грали в кості. Це були маленькі, схожі на тролів гуманоїди з завеликими головами. У всіх були згорблені носи, рум'яні щоки, а в роті тільки кілька зубів. На них були обшарпані, зелені комбінезони, вкриті латками. В кожного були, такі як в пілігримів, черевики з пряжками. Замалі для мене.

Якби не їхня плямиста шкіра і кучеряве, чорне волосся, я б подумав, що це якийсь підвид гоблінів. У всіх трьох текли з носа соплі. Граючи в гру, вони кашляли, пчихали, фиркали і терли рукави руками.

У всіх трьох на колінах були рогатки. Далекобійна зброя. Не любив я далекобійну зброю.

Невакцинований Клуриконський Консультант з Ривка – 3 рівня.

Чуєш звуки банджо – втікай.

Клурикони – це далекі, затуркані родичі Леприконів. І якщо про леприконів кажуть, що вони стережуть величезні купи золота, то єдине, що зберігають клурикони – це полароїди своїх сестер на унітазі та підозрілі бізнес-схеми. Ці належать до особливої секти невакцинованих. Не дай їм пчихнути на себе.

УВАГА: Це моби класу фейрі. Через твій гоблінський пропуск моби цього класу завдають тобі на 20% більше пошкоджень.

Я заховався назад за ріг.

-- Бляха, шкода, що ми не можемо перетворити їхні крапки на білі. Тоді ми могли б використати твоє вміння очаровувати.

-- Вони мають крила? Мій амулет з метеликом спричиняє, що крилаті фейрі люблять мене.

-- Здається, що не мають, – сказав я.

-- Може, якщо ми спіймаємо одного, то зможемо поговорити? – запропонувала Пончик.

-- Взагалі-то, це хороша ідея, -- сказав я. – Але не з цими чуваками. Ми повинні вбивати їх на відстані. Вони токсичні. Я певен, що вони наносять нам щось схоже на твій сепсичний дебаф. Давай спробуємо вдарити їх трьома магічними стрілами, максимально швидко. По чотири мани кожна, і побачимо, що трапиться. Якщо не впадуть, вдариш їх ще раз.

Пончик кивнула і вистрибнула мені на плече.

-- Готова, -- сказала вона діловитим тоном.

Ми вискочили з-за рогу. Бам, бам, бам.

Пончик зробила три хедшота. Вони навіть не дізналися, що їх вдарило. Померли на місці.

-- Скільки очок мани в тебе залишилося?

-- Чотирнадцять, -- відповіла Пончик.

-- Не хочеш випробувати своє нове закляття – Другий Шанс? Воно коштує десять, правильно?

Мені не довелося просити її двічі. Все тіло Пончик засяяло неоновим пурпуром. За мить один з клуриконів почав сіпатися. Він засяяв таким як Пончик пурпуром. Зіп‘явся на ноги і просто стояв, його обпалена і проламана голова схилена набік. З його мокрого, сопливого рота вирвався стогін. В мене на плечі Пончик затремтіла. Над нежитю завис таймер на одну хвилину. З отвору в його голові витікала світла рідина. Він застогнав ще раз, цим разом голосніше.

Нежить, Посіпака Волоцюги Принцеси Пончик -- Невакцинований Клуриконський Консультант – Рівень 1.

Він продовжував хитатися, не рухаючись з місця.

-- Це страшно неприємно, -- сказала Пончик. Вона видала звук, немов її ледь не вирвало. – Мені це не подобається, Карле.

-- Цікаво чи вони завжди будуть першого рівня, -- сказав я вражений. – Можеш його контролювати?

-- Не знаю, -- відповіла невпевнено Пончик. – В мене немає як ним керувати.

Вона видала неприємний, жалібний звук, якого я від неї раніше ніколи не чув.

-- Ей, ти, -- сказала вона, звертаючись до зомбі. Той не відреагував. – Порви тіла своїх мертвих друзів.

Він ще якусь мить похитався. На таймері залишалося 25 секунд. Тоді він став на коліна і почав рвати на шматки одного зі своїх товаришів. Він заліз в живіт і висмикнув кишки, як фокусник витягує стрічки з капелюха. Вони лізли і лізли. Зомбі стогнав майже як від сексуального задоволення. В мене в животі забурчало від нудоти.

-- Ага, дійсно огидно, -- сказав я.

Через кілька секунд зомбі з гуркотом звалився, знову мертвий. Він залишив свою роботу незавершеною.

Я дивився на залишки з недовірою. Я знав, що потрібно знищити трупи, але гра по всякому попереджала мене, що ці чуваки токсичні. Я навіть не був певен, чи наблизитися до них, щоб залутити, це добра ідея.

Перш ніж я зміг заперечити, Пончик зістрибнула і все-таки залутила їх. Як чотиринога, вона могла перетягувати в інвентар незакріплені предмети, такі як рогатки і кості, не торкаючись їх, якщо тільки вони не були надто важкими, або не знаходилися надто далеко. Я мусив фізично піднімати їх, а це означало наближатися до заражених трупів.

-- Кожен з них має глиняний глечик з чимось, що називається "Сивуха", -- сказала Пончик.

-- Вони як лами, -- сказав я. – Мабуть, продають її іншим мобам.

Ми вирішили наразі не знищувати трупи. По дорозі на вихід ми завернемо і вб’ємо всіх гризів, що будуть нишпорити в цій зоні. Я подумав чи не підірвати трупи, але це здалося мені марнотратством дорогоцінної вибухівки. Я міг би замутити щось, щоб спалити їх. В мене були літри і літри горючої рідини. Та і їхня самогонка теж, мабуть, підійшла б. Але це потрібно було обмислити, застосувати метод проб і помилок. Мені потрібно роздобути десь алебарду, щоб я міг розрубувати всяку фігню на відстані.

-- В них були якісь боєприпаси для рогаток? – запитав я, коли ми пробиралися далі коридором.

-- Ага. Мішечки з камінням, -- відповіла Пончик.

-- Дай мені одну рогатку і пару мішечків. Хочу спробувати.

Мені вистачило три секунди, щоб зрозуміти, що найближчим часом мені не стати смертельним майстром рогатки. Але я мав намір вправлятися. Я потребував якоїсь далекобійної зброї, чогось більш витонченого, ніж динамітна шашка. В дитинстві в мене була рогатка, і я нею непогано володів. Я виставляв іграшкові машинки на краю огорожі й намагався поцілити в них.

Раптово спогад затьмарився. Я пригадав, як мою рогатку знайшов батько. Він зі своїми друзями бавився нею, порвав резинку. Пообіцяв, що зробить нову. Але так і не зробив.

За наступну годину ми зачистили всіх клуриконів вздовж зовнішнього кола кварталу. Коли я кажу ми, то маю на увазі Пончик. Наразі нам зустрічалася тільки третьорівнева версія. Після кожної сутички Пончик воскрешала одного і я тренувався попадати в нього з рогатки.

Така зброя майже не наносила пошкоджень, але я навчився постійно поціляти монстрам в голову. Поступово мій рівень володіння рогаткою зріс до трьох, але далі не хотів зрушити з місця.

В Пончик рівень закляття Другий Шанс також зріс до третього. Зомбі не стали сильнішими, але тепер вони тинялися не хвилину, а три.

В одного з трупів Пончик залутила дещо особливе. Брошуру під заголовком “Ривок. Зароби гроші. Стань сам собі босом. Перейди на нижчий рівень.” Вона не виглядала на чарівну. Звичайна, згорнена втроє брошура.

-- Дай гляну, -- сказав я. Кольорова обкладинка зображала трьох усміхнених клуриконок, які тримали в руках глечики з самогоном. Написані Стандартною Синдикатською, брошуру вкривало кілька коротеньких фраз. Такі гасла як “Тепер ти бос”, “Власний графік роботи” і “Це не піраміда!” та “Безпечно!”

Всередині брошура була забита в основному нісенітним текстом про переваги, які можна отримати ставши “Консультантом Ривка з Самогону”. Справа було зображення піраміди всієї вкритої написами “Це не піраміда!”

Внизу брошури стверджувалося “Відвідайте Кракарен або одного з її консультантів і довідайтеся, як вже сьогодні зробити в житті Ривок!” На задній сторінці було написано “Незабаром! Смузі Ривок! Портативний! Смачний! Тонізуючий!” Вся ця фраза була перекреслена, а внизу написано “Скасовано”.

-- Як гадаєш, ми можемо стати консультантами? – запитала Пончик після того, як провела надмірну частку часу читаючи брошуру. – Тут говориться, що як власники бізнесу, ми можемо стати власними панами і схопити свою долю.

-- Це ж не має жодного сенсу, -- сказав я. – Вони просто насміхаються над фінансовими пірамідами. Пам’ятаєш, коли Беа хотіла почати продавати лосини? Це таке саме.

Шафа в кімнаті з трофеями Пончик була переповнена коробками з тими ганчірками. Пончик залізла в одну з коробок і напісяла туди. Пригадавши це, я посміхнувся. Беа лютувала на бідолашну кішку.

-- Але це не піраміда. Тут прямо так і сказано.

-- Та годі, -- сказав я. – Ці істоти і так вороже до нас налаштовані, тож з цього нічого б не вийшло. Думаю, ці брошури для інших мобів на цьому поверсі, а не для волоцюг. До того ж ми можемо просто вбити їх і забрати все собі.

Пончик заховала брошуру.

-- Ага, так дійсно буде простіше. Таким чином нам не доведеться платити за перехід на вищий рівень чи робити початкову інвестицію.

Коли ми закінчували обходити зовнішнє коло кварталу, я був змушений вбити одного клурикона ударом в голову. Пончик схибила і маленький монстр неймовірно швидко помчав до мене. Я не заморочувався з рогаткою, вирішив боротися. Він булькотів як мопс, дряпав мене своїми маленькими, вкритими виразками ручками. Я стиснув кулак, але це трапилося надто швидко. Рукавиця формувалася за дві секунди, а це купа часу, коли ти змушений реагувати. Мій перший удар голим кулаком приголомшив його. Я вдарив його ще раз, цим разом в рукавиці, і монстр відлетів з проламаною головою. Коли я розтиснув кулак, мої пальці були вкриті салатовим, масним нальотом.

Увага: Тебе вчепилася Зараза.

-- Блять.

З‘явився і заблимав таймер на п‘ять хвилин. В паніці я викликав свій екран здоров‘я, щоб побачити, що це.

Зараза.

Приступ Зарази – це як приступ сміху. Або неймовірна пригода. Але не така приємна, бо ти балансуєш на прірві смерті. Коли тебе вчепилася Зараза, ти не можеш поправити здоров‘я жодним методом.

Отримавши цей дебаф, я перелякався до всрачки. Завдяки своїм латам я міг справитися з отрутою і кількома іншими атаками, але проти такої, захисту в нас не було. Наші лікувальні закляття, зілля і свитки не допомагали. Ми потребували чогось, щоб захиститися від таких штук. За тих п‘ять секунд, перш ніж зміг прочитати опис, я реально боявся, що підчепив щось, що вб‘є мене.

Сам по собі цей дебаф не був чимось страшним. Мені потрібно було просто перечекати його. Я підозрював, що це було першою частиною подвійного удару. Клурикони заражали тебе, а тоді били ще чимось, що висисало здоров‘я. Якщо це дійсно було так, не мало значення, що ці чуваки були тільки третього рівня. Вони були небезпечними.

-- Курва, ми з цими чуваками більше не дуркуємо, -- сказав я. – Дай мені хвильку подумати.

Ми зібрали 25 глечиків самогону. Пончик дала мені один і я оглянув велику, глиняну ємність.

Сивуха Ривок.

Тип: Прискорювач

Ефект: Легкозаймиста рідина. Вибухонебезпечні випари.

Статус: Для активації потрібен вогонь.

При 90% міцності, від цього самогону в тебе на грудях вилізе все волосся, а тоді виросте знову. Версія Ривок гониться з використанням двох цукрів: слизової доріжки, яку залишають після себе Пузаті Гризи і таємничого, запатентованого складника. Глечики з цим зіллям, яке виготовляється компанією Ривок виключно на другому поверсі підземелля, мають шалений попит у питних закладах, розташованих на третьому, шостому, дев‘ятому, дванадцятому, п‘ятнадцятому і вісімнадцятому поверхах. Один ковток (таким вважається 50 грамів) цього “зілля” негайно спричиняє дебаф П'яний як хлющ, має 50% шанс Осліпити тебе на 30 годин, 5% шанс вбити тебе на місці, і 45% шанс підняти на постійно якусь рандомну стату на два очка.

-- Тут сказано, що вони цінні, -- сказала Пончик. – Вважаєш, ми дійсно зможемо продавати їх, не ставши консультантами?

-- На те скидається, -- сказав я. – Крім твоєї тіари, ми вперше по-справжньому побачили якийсь натяк на глибші поверхи.

-- Клуб Десперадо, -- сказала вона. – Може він буде вже на наступному поверсі. Б’юся об заклад, вони куплять в нас все, бо ми члени клубу! Ми розбагатіємо!

-- Може, -- сказав я. – Побачимо чи залишаться в нас ще якісь глечики, коли ми закінчимо.

-- Це ти про що? – запитала Пончик. – Що ми збираємося з ними робити?

Я посміхнувся.

-- Часом не маєш зайвих смолоскипів?

Бум-глечик Карла.

Тип: метальний запалювальний