-- Хай тобі дідько, По… -- я стримав себе. – Ти це знаєш. Перш ніж кидати закляття на себе, ти повинна прочитати опис. Що це за закляття? Що воно робить?

Я не мав доступу до її заклять, тож мені доводилося покладатися на те, що мені розповідала вона. Я знав, що не враховуючи цього нового, в неї було чотири закляття. Вона мала закляття лікування, з яким починали всі, Смолоскип, Магічну Стрілу і Стрибуна по Калюжах, яке вона тільки раз випробувала. А ще в неї був том Армія Посіпак, який вона ще не прочитала, і я мав том Примарних Лат.

-- Воно називається Другий Шанс. Щоб його кинути потрібно затратити 10 мани. Я можу оживити монстра. Він повинен бути нижчого за мене рівня. Вони будуть битися за нас стільки хвилин, якого рівня буде закляття. Воно першого рівня, отже, триватиме тільки хвилину.

-- Нічого собі, -- сказав я. – Круто. Некромантське закляття!

-- Бридота, -- сказала Пончик. Вона здригнулася. – Мертві огидні самі по собі. Значно гірше коли вони лазять повсюди. Вони ще й стогнуть, мабуть. Ти знаєш, як я ставлюся до стогонів.

В мене в голові промайнув спогад, як Пончик полоснула мене одного разу, коли ми з Беа займалися любощами. Тоді це не було смішно, але пізніше ми посміялися з цього. Після цього ми проганяли Пончик зі спальні під час любовних утіх. Вона дерлася під дверима, і щоб заглушити її, ми включали якусь музику.

-- Ти вже не хочеш вбивати їх стильно? – запитав я, намагаючись не засміятися.

-- Щоб бути стильним, не обов‘язково вдаватися до кривавого насилля.

-- Угу, -- сказав я. – Але уяви собі, як ти піднімаєш якогось мертвого динго і використовуєш, щоб вбити іншого. А тоді піднімаєш і його. Ти була б як та мала, Люсія Мар, зі своїми собаками, але твої були б собаками-зомбі.

В неї очі стали, як блюдця.

-- Це найкраще закляття у світі.

[ 31 ]

Брендон і його команда все ще заводили людей в безпечну кімнату, коли вийшла у етер наступна серія.

Саме коли починалося шоу, час на таймері закінчився. Світ загуркотів, земля в мене під ногами затремтіла. Землетрус тривав якусь секунду. Я завмер і глянув на число на телевізійному екрані. Воно замигало, перетворилося з понад двох мільйонів на 1,292,526.

На наступний рівень пройшло більше людей, ніж я очікував. Але ці цифри. Ці кляті цифри. Я не хотів їх бачити. За одну коротку мить, коли я допомагав завезти жінку – її звали Ель МакГіббонс – в інвалідному візку в притулок від бурі, загинуло понад 700,000 людей. Третина з тих волоцюг, що залишалися. Перший поверх забрав трохи більше ніж 10 мільйонів людей.

-- Дякую, солоденький, -- промовила жінка, коли я підкотив її до інших. – Можеш увімкнути по телевізору Суд у Справах Розлучень. Мій Баррі любив це шоу. Воно нагадує мені про нього.

-- Не думаю, що його ще показують, місіс МакГіббонс, -- сказав я.

-- Та нічого, -- сказала вона.

Над числом з вцілілими волоцюгами мигнув кілька разів, а тоді перезапустився відлік до колапсу рівня. Шість днів, і вони почали спливати.

-- Шість днів? – сказав Брендон, він підійшов і став поряд зі мною. – Пані Тіата казала, що буде десять.

-- Ага, наш чувак казав те саме, -- промовив я. – Принаймні цим разом ми знаємо де сходи.

Поки на телеекрані розгорталися сцени різні – показували, як чоловік і жінка втікали від триголового бабуїна – я оглянув кімнату.

З безпечної кімнати у Вафельному Будинку ми отримали ще тільки шість мешканців притулку для перестарілих, це означало, що 24 з них вирішили залишитися. На якусь мить я задумався про це. І вирішив, що так для них краще. В ті останні миттєвості вони отримали хоч якийсь контроль. Пішли з життя на власних умовах. Брендон казав, що коли бачив їх востаннє, вони співали.

Агата так і не знайшлася. Кріс сидів у кутку, похиливши голову. Може навіть плакав. Я вирішив дати йому побути наодинці. Імані та Йоланда обходили пацієнтів. Йоланда допомагала їм сходити в туалет, а Імані роздавала тістечка для волоцюг.

Пончик ходила туди-сюди перед телевізійним екраном, очікуючи на другу половину програми. В нас не буде змоги переглянути шоу Одетти, і ми досі не знали чи покажуть нас в головній програмі.

-- Коли всі заснуть, сподіваюся ти мені з дечим допоможеш, -- сказав Брендон.

Я знав, що він збирався попросити.

-- Ти хочеш відправити їх всіх по сходах на третій поверх раніше.

-- Так, -- сказав він. – Вони не можуть тренувати, тож тримати їх тут немає сенсу.

-- А ви? – запитав я. – Над вашими рівнями потрібно попрацювати.

Він похитав головою.

-- Ми все обговорили. Ми всі збираємося спуститися. Випробуємо свою долю на третьому поверсі. Не хочемо ризикувати і розлучатися.

На екрані закричала жінка, коли монстр схожий на баклажана з зубами відкусив їй руку.

-- Ми розвідаємо шлях і очистимо його для вас, -- сказав я.

-- Дякую, -- відповів Брендон.

-- Отримав щось хорошого у своєму боксі боса? – запитав я.

Тепер, як і всі ми, в інтерфейсі поряд зі своїм іменем він мав яскраву срібну зірочку.

Він усміхнувся.

-- Я отримав чарівний бумеранг. Кріс – том з якимось дрючком. Імані не каже нам, що отримує, а Йоланда – сагайдак нового типу.

-- Я хотів запитати тебе дещо про Агату, -- сказав я.

-- Всім тихо! Тихо! – вигукнула Пончик. – Зараз почнеться саме цікаве!

Екран сфокусувався на тій групі чоловіків з Африки. Їхня партія називалася “Le Mouvement.” Після якихось внутрішніх чварів їхня кількість зменшилася зі 150 до приблизно 80. Кілька членів мали тепер біля своїх аватарок черепи.

Шоу послужливо додало графік, в якому показувалося скільки боєприпасів у них залишилося. У 80 чоловіків залишилося менше ніж 500 набоїв. Я сподівався, що вони тренувалися використовувати інші види зброї.

Люсія Мар і її пси, перш ніж спуститися по сходах, знищили гніздо коричневих, волохатих монстрів. Я знав, що відразу після цього її перенесли, щоб вона виступила на шоу Одетти. Вона була на сцені незадовго до нас, де один з її псів напав на продюсера. Жінка в шоломі валькірії об’єдналася з групою з ще трьох жінок. Перш ніж скористатися сходами і спуститися, вони попрацювали разом і завалили містечкового боса – істоту схожу на йеті.

І раптово з’явилися ми.

Коли це трапилося, Пончик зойкнула. Ми були на екрані менше ніж 15 секунд. В програмі швиденько, одна за одною, показували сцени з чисельними групами волоцюг, всі вони билися з босами або бігли до сходів у той час, як таймер доходив до нуля.

В ній показували, як ми тулилися під редутом і Пончик кричала “Наближається!”

Вид змінився на свинячу кулю, що котилася вгору по пандусу, застрягла. Куля покотилася назад в нашому мініатюрному форті, опора зламалася і вдарила Йоланду по голові. Показали, як куля розсипається, тоді переключилися на Пончик, що кричала і випускала чарівні стріли впритул в ікландців. Закінчили на Імані, яка скривилася і викинула на підлогу страпон ділдо.

З‘явилися фотки нас усіх. За мить шоу перейшло до наступної групи.

-- На екрані не було фотографії Агати, -- сказала Йоланда. – Це означає, що вона мертва?

-- Думаю, що саме це, це й означає, -- сказав я похмурим голосом. Не було жодного шансу, що божевільна жінка виживе тут самотужки. Ніхто не сказав цього вголос, але всі ми так думали.

-- Заждіть, -- сказав Кріс. В старшого брата Брендона був глибший голос, і коли він заговорив, мене це здивувало. – Це ще не все. Її вирізали зі сцени. Під “лежачим поліцейським” вона стояла поряд зі мною, але коли це показували, її там не було.

-- Ага, -- сказав Брендон. – Дивно.

-- Що це означає? – запитала Йоланда.

-- Хто в біса знає? – сказав я.

Пончик все це ігнорувала, підстрибуючи на місці.

-- Два шоу за один день, Карле. Два шоу! А може ще й більше. Як гадаєш, нас показують в інших шоу?

Я зітхнув.

-- Пончик. Припини про це постійно думати. Це небезпечно. Це може згубити нас всіх.

-- Я не думаю про це постійно, -- сказала вона. – З чого ти взяв, що я думаю про це постійно?

-- Ти подобаєшся людям за те, що робиш, -- сказав я. – Якщо ти почнеш грати на камеру, то будеш подобатися менше. А якщо загинеш, то про тебе взагалі ніхто не згадає. Тож спробуй не думати про це.

-- Не знаю, про що ти патякаєш, Карле, -- сказала вона.

Шоу закінчилося. І за мить в притулку від бурі загриміло оголошення.

Привіт, волоцюги.

Ласкаво просимо на другий поверх. Вітаємо вас всіх. В грі зараз трохи менше ніж 1.3 мільйона волоцюг. Це число дещо менше ніж наші прогнози, тож ми прискорюємо таймер другого поверху до законно дозволеного правилами мінімуму. У вас шість днів, щоб знайти сходи вниз. Ще раз закликаємо вас всіх почекати і спуститися в останній можливий момент.

Як тільки це оголошення закінчиться, ви виявите, що для наших глядачів увімкнена можливість фоловити і заносити в улюблені. Цифри будуть повільно з’являтися у вашому інтерфейсі, тож не варто розчаровуватися, якщо ви поки що нічого не бачите.

В цьому сезоні ми покращили те, як працює патронат. Це значні зміни, тому зверніть увагу.

Зараз всі волоцюги обмежені трьома патронами, і всі три місця буде виставлено на аукціон на один день, відразу після введення четвертого, тоді п’ятого, тоді шостого поверхів відповідно. На свій розсуд ваші доброчинці можуть вирішити перенести свій патронаж на інших учасників починаючи з сьомого поверху.

Всі патронажні місця будуть доступними при ставці в один кредит, а це означає, що в цьому сезоні практично кожен живий волоцюга матиме патронів.

Але попереджаємо. Всі кошти, які патрони платять понад стандартну патронажну ставку, будуть відображатися в знижках на лут-бокси для цих патронів. Будь-які кошти нижчі за цю ставку будуть відображатися в додаткових витратах на лут-бокси для цих патронів. Іншими словами, чим більше грошей ваш доброчинець платить за вас, тим більше і вищої якості боксів Благодійника ви можете отримати. Чим більше осіб слідкують за вами в соціальних мережах, тим більше у вас шансів отримати найкращий лут. В навчальних гільдіях знають всі деталі, там вам допоможуть, якщо у вас будуть якісь додаткові запитання.

Насамкінець, мусимо признати, що ми розчаровані тією неповагою, яку ви виказуєте стосовно туалетів. Відтепер, якщо якийсь народжений людиною волоцюга навмисне помочиться чи випорожниться поза призначеною для цього зоною, його негайно і швидко буде покарано у формі Елементаля Люті, вирваного з 13 поверху. Цей елементаль вб’є його і всіх у його партії до того, як він встигне натягнути штани.

На сьогодні це все. Веселіться і пам‘ятайте – вбивайте, вбивайте, вбивайте!

Брендон повернувся до Йоланди.

-- Краще скажи Джекові, щоб більше не пісяв у коридорі.

Йоланда зблідла. Мені й на думку не спало, що це проблема. Джек був одним з тих чуваків, що користувалися ходунком, а не візком. В нього була кепка з написом Cincinnati Bengals і він завжди штовхав пацієнток і питав, ”Ти ще жива, Мерібет?” Жодна з них не називалася Мерібет.

-- В мене ще залишилося трохи памперсів. Я простежу, щоб він одягнув, -- сказала Йоланда.

-- Причина, по якій вони прискорюють справу, не має сенсу, -- сказала Імані.

Я кивнув, погоджуючись.

-- Більше схоже на те, що вони намагаються швидше позбутися нас.

-- Карле! Карле! В мене є фоловер! Мій перший фоловер! – вигукнула Пончик. – Ще один! Перегляд! В мене є перегляд!

-- Ага, -- сказав я. – Ти ж розумієш, що той глядач саме зараз дивиться на тебе. Може припини божевільно поводитися. Ми з тобою про це говорили.

Вона заціпеніла, очі в неї розширилися.

-- Маєш рацію, -- сказала вона. Вона сіла і лизнула лапу, раптово виглядаючи невимушено. – Нехила була битва сьогодні, що скажеш, Карле?

Вона промовила це дивним, неприродним, “я намагаюся поводитися невимушено, але це в мене не дуже добре виходить” голосом.

Я зітхнув, доклав усіх зусиль, щоб не промовити свою коронну фразу вголос. Вона звикне до цього. Це нове, тож дай їй час. Після того як закінчиться шоу Одетти, ці цифри злетять до небес.

Нас чекала довга ніч.

[ 32 ]

Час до колапсу: п’ять днів, десять годин.

Переглядів: 69 мільярдів

Фоловерів: 635 мільйонів

Улюблених: 149 мільйонів

Коли ми наблизилися до кварталу зі сходами, то побачили, що відразу за ними є навчальна гільдія і ще одна безпечна кімната. План полягав у тому, щоб випробувати монстрів, побачити, наскільки вони важкі. Якщо це щось, з чим ми зможемо впоратися, то ми зачистимо їх. Коли знайдемо кімнату з босом, то по ситуації вирішимо, що робити далі. Після цього ми проведемо команду Медоу Ларк до сходів.

Ми пішли спати, а прокинулися з нашими соціальними показниками в стратосфері. Переглядів і фоловерів у Пончик було приблизно стільки ж, як в мене, але в улюблені її занесли вдвічі більше. Це мало сенс. Мордехай казав, що в людей була обмежена кількість місць в їхніх списках улюблених, а Пончик була більш видовищною з нас двох. Я цим не переймався.

Я намагався не думати про це. Сьогодні в нас була важлива робота. Дякувати Богу, коли ми побачили, як на мапі з’являються перших кілька червоних крапок, навіть Пончик почала звертати увагу на поточне завдання. Вона спробувала штовхнути промову про те, що потрібно ловити мить і битися за честь наших дідів, але навіть вона зрозуміла, що всіх дратує. Кілька фоловерів відпало, і по тому як вона відреагувала, можна було подумати, що хтось вдарив її по обличчю.