-- Гм, я не знаю, -- сказав Мордехай. – Зажди.

Його погляд став скляним і він вочевидь зайшов у якесь меню допомоги працівникам навчальної гільдії.

-- Гарні новини. Вони накопичуються, -- сказав він за мить. – Отже, кожен удар буде на 8% сильнішим за попередній. Погані новини, зірочки дуже крихкі.

Спочатку закляття видалося мені дуже крутим, але я підозрював, що воно не таке вже й добре. Щоб розкачати його, потрібно купу часу. Щоб сюрикени були чогось варті, мені доведеться до біса багато кидати їх. В мене була тільки сотня сюрикенів. Мені доведеться за кожним разом збирати їх. А якщо вони часто ламалися, то в мене може бути тільки один шанс скористатися ними.

В золотому боксі мародера містилося ще одне зілля вмінь. Це знов був тонік Визнач Ціну. Я випив, вміння зросло до двох. В меню я різниці не побачив. Я підозрював, що потрібно ще три, перш ніж воно стане по-справжньому корисним.

В боксі забіяки містився найкращий предмет з цієї партії. Після сорочки і плаща, це безперечно був найкращий лут, який я наразі виграв у підземеллі. Саме такий вид зброї, про який я мріяв.

Зачарована Бойова Рукавиця Благородного Грула. (на праву руку)

+3 сили (тільки в режимі кулака)

+1 спритності

+ 2 до вміння Залізний Удар

+ 1 до вміння Потужний Удар

2% шансу приголомшити ворога при вдалому попаданні.

Це браслет, який якщо стиснути руку в кулак або навколо зброї з руків'ям більше ніж на дві секунди поспіль, трансформується в бойову рукавицю з шипами, зроблену з оркської сталі. Цей предмет не анулює бонус за вміння бою на голі кулаки.

Попередження: якщо використати цю зброю, щоб вдарити послідовника бога війни Грула, існує 1.5% шансу, що твоя ціль перетвориться в самого бога.

Більше, серйозніше ПОПЕРЕДЖЕННЯ: Зніми рукавицю перш ніж дрочити.

-- Ей, Мордехай, -- сказав я, знімаючи ланцюг і натягуючи на зап‘ясток браслет кольору вугілля. – Звідки я знатиму чи хтось поклоняється Грулу?

Він фиркнув.

-- Йому поклоняються конеподібні істоти. Тож, якщо це кінь, кентавр чи тікбаланг, він може поклонятися Грулу. Такі істоти, як погана лама, теж можуть молитися йому, але тільки після третього поверху. Головна ознака – вони розмальовуються блакитною фарбою і не перестають патякати про дівок і славетну смерть в бою. – Мордехай замовк. Він стурбовано підвів погляд, немов не певний, чи може він сказати наступну частину. – І, щоб ти знав, Грул не справжній бог. В цій грі немає справжніх богів.

-- Хіба є якась різниця? – запитав я.

Не знаю чому, але Мордехай раптово насупився. Він напружено глянув на мене.

-- Ти сказав, тебе турбує, що деякі з босів та мобів такі як ти, тут проти своєї волі. – Він вказав вниз, показуючи на нижчі поверхи. – Так буде не завжди. Особливо пізніше. Пам’ятай про це. Тут немає богів. Є тільки ті, хто заплатив за цей привілей.

-- Гаразд, -- обізвався я, намагаючись зрозуміти, що саме він так розпачливо намагався сказати мені.

-- Що в біса таке тікбаланг? – запитала Пончик, припинивши чепуритися. – Звучить як якась хвороба моряків.

-- Знаєш, що таке кінь? – запитав Мордехай, підводячи погляд. Здавалося, почувши це питання, він відчув полегшення.

-- Звісно.

-- Вони такі самі. Тільки гірші.

Я стиснув руку в кулак. Минуло дві секунди. По руці забігали мурашки, і вжух, вона перетворилася в шматок металу з шипами. Щоб це спрацювало, мені довелося дуже міцно стиснути кулак, що було добре. Мені ще бракувало, щоб ця штуковина з‘явилася в найменш відповідну мить. Я оглянув зловісну рукавицю. На ній не було жодних оздоб. Вона була чорна, незграбна, з чисельними блискучими шипами. Знаряддя, нічого більше. Вона важко висіла в мене на руці, але не надто важко. Тепер коли я вдарю щось, то пальці не зламаються. Я відчув, як по мені розходиться додаткова сила. Я розтиснув кулак, і рукавиця зникла в хмарці диму, що пахла спаленим волоссям.

-- Круто, -- сказав я.

[ 26 ]

Час до колапсу рівня: 6 годин 30 хвилин

-- Готовий? – запитав я Брендона, коли ми зупинилися біля входу в кімнату містечкового боса.

-- Ні, -- відповів він, сумно посміхаючись. Якусь мить він стискав свій масивний бойовий молот. Тоді молот зник в інвентарі. Під час першої частини плану велетенська зброя тільки перешкоджала б. Пончик вмостилася в мене на плечі, інші юрмилися позад нас.

В нас не залишалося часу для подальших тренувань, для подальшої підготовки. Зараз або ніколи.

Третя серія Світу Волоцюг по Підземеллях не принесла нам додаткової інформації. Ми з Пончик сиділи в Taco Bell і дивилися її на екрані, в той час, як власник, ще один Захисник Бопка, на ім‘я Себастіан, сидів поряд з нами і розчісував хутро Пончик однією зі своїх щіток, яку він подарував їй після того, як вона втретє прийняла душ. Її божевільна харизма 41 спричинила, що НІП 21 рівня практично закохався в неї в ту ж мить, коли ми зайшли в безпечну зону. Я попивав добре перуанське пиво і колупався в стейку на кістці, поки ми спостерігали, як волоцюг виносили десятками, в той час, як ведучий захоплено описував події.

Друга половина програми зосередилася на п‘яти різних групах шукачів пригод, включно з жінкою з чарівним арбалетом та Лусією Мар і її ротвейлерами. Інших три групи були більшими, включно з однією, що складалася з 150 африканських солдатів озброєних АК-47. Для всіх цих груп, якщо вірити шоу, підземелля було просто прогулянкою в парку. Всі вони вже знайшли сходи і стояли біля них табором, в очікуванні поки таймер доцокає рівно до шести годин, перш ніж спуститися.

На невдоволення Пончик, шоу нас знов проігнорувало. Мені було наплювати. Мене значно більше турбувало число. Я не міг викинути його з голови.

2,552,085.

З тринадцяти мільйонів до цього менше ніж за чотири дні. Катаклізм. Кожна одиниця з цього числа була особою, кимось, хто жив, дихав, сподівався, сміявся. Їх просто не стало. Оголошення теж не принесло нам жодної додаткової інформації. Ще одне, суворіше попередження не використовувати коридори як туалети. Довгий і нудний список змін у закляттях і рівні сили мобів, жодна з яких не торкалася нас. Поспавши кілька годин, ми вирушили назад до табору, де я розповів про свій сумнівний, імпровізований план групі волоцюг, які були шоковані, що ми взагалі повернулися.

-- Рушаємо, -- сказав я і пройшов через розвідний міст і під велетенською аркою.

Брендон, Кріс, Йоланда і Імані пішли слідом. Ми з острахом зайшли на кругле подвір‘я перед спіральним лабіринтом.

-- Ні, Агато, стій! – почув я голос позад себе. Це Йоланда кричала до жінки з візком для покупок, яка пхала його за нами.

Жінка не послухала Йоланди і радісно регочучи, протиснулася у вестибюль.

-- Ви не підете без старої Агати.

-- Для тебе немає місця, Агато! – крикнула Йоланда. – Відійди!

-- Божевільне бабисько, -- сказав Брендон. – Через тебе ми всі загинемо.

-- Ми всі загинемо через того колобка, -- сказала Агата.

-- Заткніться. Заткніться всі, -- сказала Імані, піднімаючи руку. – Прислухайтеся, чи не наближається монстр.

-- Не турбуйся, -- сказав я. – За мить він сам сповістить про себе.

Ворота позад нас з грюкотом зачинилися і музика стала гучнішою. З нізвідки з‘явилися металеві грати і відрізали нас від світу.

Музика була іншою ніж зазвичай. Швидшою, несамовитішою. Ритм електронної танцювальної музики заміксований ді-джеєм, що наковтався аддеролу. Від глибоких басів гула земля.

Світло замерехтіло, тоді погасло. За мить світло з‘явилося знов, заповнюючи зону пурпурним відтінком ультрафіолету. На стелі засяяли неонові лампи. Мигаючи в такт музики, коридори розсікли лазери. Ми зайшли на рейв-вечірку. Голосніший за музику, кімнату заповнив скрегіт каменю. Я обертався по колу, намагаючись визначити джерело звуку.

До мене дійшло, що це стіни подвір‘я. Вони опускалися в землю, залишаючи нас без захисту.

Б-Б-Б-Бій з Босом!

Голос був спотвореним, ще голоснішим ніж попереднього разу.

Ви знайшли барлогу Містечкового Боса!

Пані та панове, пора на бій вечора! Ви готові? Відчуваєте, як він наближається? Я ЗАПИТАВ ЧИ ВИ ГОТОВІ?

Я хочу почути ваші аплодисменти.

І… Ми… Починаємооооо!

Я скривився, очікуючи поки стіни круглого подвір‘я повністю опустяться в землю.

Я повернувся до Брендона.

-- Готуйся. – Мені довелося кричати.

Він кивнув. В нього на чолі виступили краплини поту. Позаду, троє інших розосередилися. Кріс і невисока Йоланда виглядали на дуже переляканих. Імані, яка стискала двома руками меч, виглядала на сповнену рішучості. Агата стояла, здавалося не усвідомлюючи де вона, і шкрябала волосся поміж випуклих очей.

Одна за одною, в повітрі зависли сім наших фоток. Я зауважив, що нас було три групи. Королівський Двір Принцеси Пончик, Медоу Ларк. А Агата була просто Волоцюга Агата. Далі з грюкотом виникло величезне Проти. Цим разом металеве слово було написане срібним, а не бронзовим, шрифтом. Слова спалахнули, і хоча це нібито був віртуальний текст, я відчув потік гарячого повітря.

І тоді ми побачили його.

Коли стіна повністю опустилася, перед нами простягнувся коридор, ми немов стояли на майданчику перед спуском в тунель метро, але без спуску. Округлий тунель був шириною з одну смугу шосе, висотою десь в п‘ять метрів. Істота промчала прямо перед нами, неймовірно швидко, рухаючись справа наліво. Вона була масивною, зробленою з плоті й котилася як пінбол. Від неї смерділо каналізацією і гнилим м‘ясом. Вона рохкала і вищала, видавала пронизливі, люті свинячі звуки. Плоть спадала рожевими складками, була вкрита очима і розкиданою навмання щетиною і іклами. Але там було ще щось. В плоть були вкарбовані смужки чорної та білої матерії, впереміш зі шматками вкритої червоними блискітками тканини.

-- Що це в біса таке? – крикнув Брендон. – Схоже що там…

Світ завмер.

Свинобок!

Містечковий Бос 15 рівня!

Відомий також як Поросячий Експрес, Свинобок є одним з найбільш рідкісних, найбільш смертельних бойових порядків Ікландців. Для того, щоб створити бойовий порядок Свинобок, який повинен складатися принаймні з 30 Ікландських лицарів та їхніх дам серця, потрібен певний збіг обставин. Берете зібрання Ікландської аристократії, додаєте п‘яну, похітливу оргію жаги війни, і інколи, дуже рідко, дика, древня бойова магія, якою просякнутий їхній спустошений війною світ, кине закляття і утворить Свинобка. Ікландці, панівний клас Оркського Супримату, зливаються в нерозривну сферу і котяться по сільській місцевості. Куля свинини не припиняє ніч терору поки не розчавить своєю невпинною вагою всіх бідних, слабих і громадян другого сорту.

Пані та панове, вирвана прямісінько з засідання Верховної Ради Ікландців у мить, коли вона утворилася, конкретно ця куля була перенесена в підземелля для вашої розваги. Чари кулі не дозволять їй зупинитися, допоки остання краплина крові не буде вичавлена з людських тіл волоцюг!

Світ прийшов у рух, куля продовжила свій шлях, рухаючись по траєкторії геть від нас. Перед мною, голосно скрегочучи, рухалися і змінювалися нові стіни. Стіни і проходи створювали нові шляхи, направляючи масивну кулю в нашому напрямку.

-- Овва, -- сказала Пончик в мене з плеча. – Зараз в мене таке відчуття, що я ніхто. Чому завжди людське це, людське те? Чому не сказати “кров не буде вичавлена з людських і котячих тіл?”

Глянувши наліво і направо, я бачив, що буде далі. Опустившись, стіни відкрили новий шлях, і ми були на ньому. Важка музика загриміла не просто так. Ми більше не відчували, як наближається велетенська свиняча куля. При теперішній швидкості вона повернеться до нас за хвилину, може раніше.

-- Рухайтеся! – крикнув я.

-- Куди? – вигукнув Брендон.

-- Подалі звідси, -- сказав я.

Перш ніж кинутися вперед, я витягнув з інвентаря першу з кількох шипованих стрічок і кинув її на землю. Ми рухалися до довгої, широкої стежки, по якій щойно промчала куля. За якусь мить куля знов пролетіла повз нас, там, де ми щойно стояли, пройшовши в кількох сантиметрах від Агати з її візком для покупок. Жінка радісно зареготала, коли шквальний вітер підняв поля її капелюха.

За коротку мить, за яку вона промчала повз нас, я зауважив, що посередині кулі виступала Ікландська морда, що крутилася, як декоративний автомобільний диск. Наскільки я міг судити, оркоподібна істота була великою і м‘ясистою. В неї було обличчя дикого кабана з іклами, вдвічі ширше за людське. З обличчя стирчало чотири ікла. Два довгих, кривих, а трохи далі, перехрещена перед огидною мордою, ще одна пара. Мені здалося, що вона жіночої статі. Бузкова тінь для повік стікала з-над випуклих, чорних очей. Перехрещені ікла мали чисельний пірсинг. Здавалося, на голові в неї була величезна пурпурна квітка, але вона була втиснена в рожеву плоть кулі, повністю приплющена. З відкритого рота виривався постійний, лютий вереск.

Над чудовиськом з‘явився індикатор здоров’я. Він був повністю зеленим, але шипована стрічка нанесла їй пошкодження принаймні в одне очко. Добре.