Якщо ви вирішите не заходити у Світ Підземель, вам доведеться самим виживати на поверхні вашої планети і швидше за все, це буде останнє повідомлення, яке ви отримаєте за час свого життя. Ви втрачаєте право на всі перероблені матеріали і елементи. Проте ви можете видобувати і використовувати для власного вжитку будь-які природні ресурси, що залишилися. Корпорація Борант бажає вам успіхів і дякує за співпрацю.

Ті, хто бажає скористатися своїм правом на повернення ресурсів, будь ласка, зверніть увагу.

В світі буде створено 150,000 входів на перший рівень. Всі входи будуть позначені, їх буде легко зауважити. Якщо ви вирішите увійти на перший рівень підземелля, у вас буде п‘ять обертів вашої планети на те, щоб знайти наступний рівень. На другий рівень буде 75,000 входів. На третій рівень буде 37,500 входів. На 4 -- 18,750. На 5 -- 9,375 входів, а на 6 рівень -- 4,688 входів. Кількість доступних входів на наступний нижчий рівень буде постійно зменшуватися наполовину, аж до 18 рівня, де буде тільки два входи і один вихід.

Волоцюги, які вирішать увійти в Світ Підземель, повинні знайти сходи і спуститися на наступний рівень, перш ніж закінчиться виділений на проходження даного рівня час. Коли час мине, рівень буде дезактивований, а права на всі матеріали, що залишаться на рівні, як органічні, так і неживі, буде втрачено. Не зібраний згенерований лут та інші матеріали можуть бути виставлені на ринку Синдикату.

Кожен нижчий рівень матиме довший період на відновлення. Коли якийсь з волоцюг спуститься до десятого рівня, в дію вступлять додаткові правила. Ці правила будуть пояснені коли і якщо якийсь волоцюга досягне цього рівня.

Якщо ви вирішите увійти в Світ Підземель, я наполегливо рекомендую негайно знайти і скористатися навчальними гільдіями. Чисельні навчальні гільдії будуть розкидані на рівнях від 1 до 3 підземель.

Якщо у вас є якісь додаткові запитання, або ви бажаєте подати апеляцію, таке подання потрібно робити в письмовій формі безпосередньо в найближчий офіс Синдикату.

Дякуємо вам за те, що ви частинка Синдикату. Гарного вам дня.

Я був настільки ошелешений всім тим, що щойно трапилося, що мій мозок був нездатний осмислити сказане голосом. Я перестав відчувати ноги. Я надто довго був на вулиці, існувала серйозна небезпека, що я замерзну до смерті, відморожу собі пальці на ногах. Мені потрібно було знайти якийсь притулок, і то негайно.

Але ніяких приміщень більше не було. Не було навіть машин. Я глянув на вогонь, що шаленів на відстані кількох кварталів. Мені потрібно було дістатися туди, і то швидко. Я повернувся і побіг підтюпцем.

Вітер – легенький бриз до того, як зникли всі будинки – перетворився в постійний, крижаний шквал з неприємним запахом океану. Пончик звивалася в мене в руках, дряпала мене, намагалася звільнитися. Вона вчепилася зубами мені в плече, але куртка захистила мене. Я стиснув кішку міцніше.

Чи це був сон? Чи я випадково отримав дозу якогось галюциногена?

Світ підземель? Що це в біса таке? Що це взагалі означає? В голові вихором мчали думки. На думку відразу спали Pathfinder, Dungeons and Dragons та інші ігри, в які я не грав відколи звільнився з армії. Навколо не було жодної, курва, живої душі. Мене оточував тільки шум вітру.

Заграв горн, щось схоже на сурми пролунало в нічному повітрі. Я став як вкопаний, озирнувся навколо. Що ще? Це відкривається підземелля, подумав я. Це відбувається. Чорт забирай, це дійсно відбувається.

Менше ніж за тридцять метрів зліва від мене, посеред місця де колись був дешевий магазинчик, в повітрі спалахнув прожектор. Я побачив, як десь за кілометр з’явився ще один прожектор. Я озирнувся і побачив ще кілька розкиданих по місту.

Навіть на цій відстані я відчував тепло, що виходило з яскраво освітленої діри в землі.

Я навіть не задумувався. В мене досі гуло в голові від потоку інформації, що звалився на мене. Рожеві сандали тиснули мені ноги. Далекий вогонь виявився дальше, ніж я гадав. Я на власні очі бачив, що гіпотермія робить з людьми.

Тож я повернувся до світла і побіг.

[Частина 1]

[2]

1 рівень підземелля

Час до колапсу рівня: 5 днів

Пишно оздоблені сходи вели вниз до світла. Здавалося, що кожна сходинка була зроблена з кованого заліза, а вся конструкція могла вмістити двадцять людей, що йдуть пліч-о-пліч. З діри виходило тепле проміння. Я зробив крок, опустився трохи нижче, ніж очікував. Звук моїх кроків відлунював у сяйві.

В місті жило майже мільйон людей, а я був тут зовсім сам.

Коли ми опускалися в напрямку яскравого світла, Пончик, яка перестала борсатися, вчепилася кігтями мені в плече і почала бурчати. Бажане, приємне тепло манило мене все глибше. Ноги і ступні, яких я досі не відчував, починали палати. Я не перебував на холоді настільки довго, щоб отримати якісь реальні пошкодження, але я був у біса сильно обморожений.

Здавалося, що сходи були нескінченні. Кожна залізна сходинка була вкрита дивними узорами, на яких було зображено щось схоже на рибу. Чи може демонів. Гравюри, що виглядали майже як азіатські, викликали в мене неприємні почуття. Ще кілька хвилин тому цих сходів тут не було. Всю цю штуковину зробили з будинків, машин і людей нашого світу. Хто зробив це? Як вони це зробили?

На той час коли я дійшов до підніжжя сходів, температура зросла до душних, теплих 25 градусів. Металеві сходи привели до мармурової підлоги і величезних дверей десь десять метрів висотою і стільки ж шириною. Як і на сходах, на дерев’яних арочних дверях була вирізьблена велетенська риба-демон.

Я глянув вгору на подвійні двері.

-- Що це в біса таке? – пробурмотів я.

Коли я вдивлявся в двері, над ними вигулькнуло інформаційне вікно. Вікно з‘явилося так раптово і неочікувано, що я відсахнувся. Я був наче в грі, або немов вставив особливі контактні лінзи, в яких вискакували інформаційні підказки. Воно навіть мало маленький Х в кутку, щоб закрити його.

Це зображення Куа-Тін, панівного виду в Системі Боранта і головних власників Корпорації Борант. Запам’ятайте як ці чуваки виглядають. Пізніше буде тест.

Останні два речення –- це якийсь жарт, чи що? Я зосередився на Х в кутку і подумки закрив вікно.

Гм, подумав я. Я глянув ще раз на зображення і відчув щось, майже як легеньке, тактильне поколювання в мізках. Знов вигулькнуло інформаційне вікно. Я закрив його.

Дивно. Я міг контролювати інформацію своїм розумом. Сфокусувавшись на певних предметах, я міг відкривати на них інформаційні вікна. Я міг закривати ці вікна, подумки клікнувши на Х в своїй голові.

Це означає, що вони в твоїй голові. Може це все так насправді не відбувається. Може ти спиш, а це все лише якась високотехнологічна симуляція. Як у фільмі Матриця.

Біль в ногах і ступнях, що потрохи відігрівалися, нагадав мені, що немає значення симуляція це чи ні. Яка різниця, якщо мене можна скривдити.

Однією вільною рукою я штовхнув двері. Вони легко прочинилися всередину, відкривши довгий коридор освітлений чисельними смолоскипами. Коридор був такої самої ширини і висоти, що й двері, швидше тунель для двополосного шосе, ніж прохід для однієї особи. На відстані я побачив кілька відгалужень від головного залу. Біля першого відгалуження почало блимати світло. Здавалося, це був якийсь знак, але звідси я не міг його розгледіти.

-- Ой, -- вигукнув я, бо Пончик вчепилася зубами мені в руку. Я випустив кішку і вона помчала по коридору. Десь через десять кроків вона зупинилася, озирнулася навколо зі збентеженим, переляканим виглядом на мордочці.

Я ступив за кішкою, і позад мене з грюкотом зачинилися двері. Світло з вестибюля зникло, його замінили сутінки.

Вітай, Волоцюго. Вітаємо на першому поверсі.

Це був новий голос. Чоловічий, він лунав надто екзальтовано, майже як у ведучого ігрового шоу. Це не була та сама особа, що зробила перше оголошення. Слова з‘явилися в повітрі перед мною і одночасно пролунали в мене в голові. На відміну від вікна з підказкою, я не міг їх закрити. Вони виглядали швидше як субтитри.

В правому верхньому кутку поля мого зору з‘явився таймер. На ньому було 4 дні, 23 години, 48 хвилин і йшов зворотний відлік. Я провів рукою по цифрах. Вони не зникли. Я закрив очі й інформація зникла. Це викликало в мене неприємне відчуття, в животі легенько занудило.

Пончик залишалася на своєму місці в кількох кроках поперед мене, але гладка кішка проводила лапою в повітрі перед собою.

Вона теж це бачить, подумав я. Хай йому чорт. Що б це не було, з кішкою відбувалося те саме, що й зі мною.

-- Пончик, — покликав я кішку. – Не відходь від мене.

Кішка, як то кішка, проігнорувала мене. Але коли я дивився на неї, то відчув те саме майже непомітне поколювання, яке відчував, коли дивився на двері. Я зосередився міцніше і над кішкою вигулькнуло інформаційне вікно.

Волоцюга #4,119,”Принцеса Пончик”

Рівень 1

Раса: Кішка

Клас: ще не визначений

Я зробив крок вперед, з болем усвідомлюючи, що на мені тісні сандали.

На мене налетів новий текст.

Вам призначено номер Волоцюги 4,122. Вам призначено ім‘я Волоцюги – “Карл”.

Вам призначено расу –- людина. Ваш теперішній рівень – 1. Ви зможете обрати нову расу та клас, коли спуститеся на третій поверх. Очки стати було розподілено на основі вашого теперішнього фізичного і душевного профілю. Докладніше – в меню стати.

Меню? Цікаво, як його викликати. Та перш ніж я навіть спробував розібратися, мене загородила стіна тексту.

Вітаємо! Ви отримали свою першу ачівку: Божевільна Бабуся -- Любителька Кішок.

Ви зайшли в світ Підземель в товаристві кішки. Яка милота!

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс Для Домашніх Улюбленців!

Нова ачівка! Піонерка Божевільна Бабуся -- Любителька Кішок.

Ви перший Волоцюга, який зайшов у світ Підземель в товаристві кішки. Мабуть, ви дуже любите цю істоту. Шкода, що будь-якої миті ви обоє помрете жахливою смертю. А може й ні. Тільки гляньте, яку нагороду ви отримали!

Нагорода: Ви отримали Легендарний Бокс Для Домашніх Улюбленців!

Нова ачівка! Моторний Парубок.

Ви один з перших 5000 Волоцюг, які увійшли в новий Світ Підземель. Лошара.

Нагорода: Ви отримали Срібний Бокс Шукача Пригод!

Нова ачівка! Порожні кишені.

Ви не взяли з собою жодних припасів. Жодних. Ви ж розумієте, що вам доведеться щось їсти?

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс Шукача Пригод!

Нова ачівка! Де твої штани?

Ви зайшли в підземелля без штанів. Чувак. Ти приколюєшся?

Нагорода: Ви отримали Золотий Бокс зі Шмотками!

Нова ачівка! Рукопашний бій.

Отже. Ти збираєшся припертися в щось, що називається “Світ Підземель” і не береш з собою жодної зброї? Ти або сміливіший, ніж здається на перший погляд, або просто дебіл. Прапор тобі в руки, Ван Дамме.

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс зі Зброєю!

Нова ачівка! Одинак.

Ви зайшли в підземелля без товаришів людей. Тебе що, не навчили, що сила в кількості?

Нагорода: Жодної. Ха-ха. Тобі гаплик.

Я втупився в останні слова, що повільно зникали.

Тобі гаплик.

Пончик знов проводила лапою по повітрю.

-- Меню, --промовив я вголос. Нічого не трапилося.

-- Стата. – Нічого.

Як мені в біса побачити інформацію про себе? Мені сказали, що я “отримав” чисельні… Що? Лут-бокси? Саме так це в біса пролунало. А це означало, що в мене був якийсь інвентар. Я пригадав дещо з першого оголошення, щось про те, щоб знайти навчальні гільдії. Я глянув на неоновий знак в темному тунелі за сотню метрів від мене. Це вона?

Я підтюпцем побіг тунелем в напрямку палаючого знаку. Я минув Пончик, що сиділа на землі, облизувала лапу і терла нею по чолу. Мені здалося, що за якусь мить кішка зітхнула і вирішила йти за мною.

На неоновому знаку було написано “Повчальна Гільдія” і стрілка вказувала у вузький, темний провулок. Я зупинився. Шарудіння моїх кроків відізвалося луною у великому, порожньому тунелі. Я зазирнув у темряву. Там була непроглядна чорнота.