Перепустка Шибеника.

Чудово. Тепер ти тусуєшся з пацанами, що сидять ззаду в автобусі. Що б на це сказала мама?

Ця перепустка надає доступ в Клуб Шибеників.

Увага: Власник Перепустки Шибеника не матиме змоги отримати Перепустку Завойовника.

І все. В описі нічого не говорилося, що все це в біса означало.

Пончик продовжувала нити кілька хвилин. Зрештою пішла далі. Тихенько ляснувши, на задній половині її тіла з‘явився срібний лускатий обладунок. Він сягав десь наполовину до підлоги. Я не бачив, як обладунок прикріплявся до неї, але він тримався на місці. Він був майже як спідниця, хоча живіт не прикривав. В ньому був проріз, спеціально для хвоста. Вона почала кружляти по колу, намагаючись поглянути на нього.

-- Як він виглядає? Як він виглядає? Татуху прикриває?

-- Нормально виглядає, -- сказав я, вивчаючи його властивості. – Татуху не прикриває, навіть близько, але виглядає круто.

Зачаровані лати швидкості з лусок фейрі для чотириногих.

Можна зламати собі йобаного язика. Господи.

+2 до спритності

Легкий і гнучкий, цей лускатий обладунок зроблено зі сталі фейрі. Хоча не такий міцний як ельфійська кольчуга, чи навіть добра оркська сталь, це найміцніший сплав, який можуть носити фейрі. Захист може й не найкращий, але в ньому твоя дупка буде виглядати ой як гарненько.

Том Армія Посіпак кидав закляття вартістю 50 очок магії. Воно змушувало ворогів битися за тебе, а не проти. Прекрасне закляття, але в Пончик зараз було 24 очки магії, тож наразі воно було непридатним. Вона все одно спробувала прочитати книжку, але їй не дозволили. Вочевидь ти не міг вивчити закляття, яке не міг кинути. Після цього вона дулася цілу хвилину.

-- Не переймайся, -- сказав я. – Обміняємо на щось краще, або будеш використовувати його пізніше.

Останнім предметом, який вона отримала, було мастило, щось, що можна було нанести на холодну зброю, щоб рана довше кривавила.

Настала моя черга. Я також отримав купу лайна. Знов зілля, знов динаміт, ще одну запальничку, кілька димових бомб, ще пару свитків Запаморочливого Туману. Штанів чи черевиків я не отримав. З двох боксів засранця я отримав абсолютно такі самі предмети, хоча татуха з‘явилася на моїй клятій шиї. Я не бачив її, але коли її наносили чарівним способом, вона палала.

-- Це кинджал, з якого капає кров, -- сказала Пончик, придивившись до неї зблизька. – Повір мені, вона жахлива. Міс Беатріс точно обсереться, коли побачить її в мене.

З бокса боса я отримав ще один перстень будови тіла, цим разом +2. Я надів його собі на лівий безіменний палець, і таким чином довів будову тіла до 12.

З золотого бокса мародера я отримав один-єдиний предмет. Зілля.

Зілля вміння.

Випивши це ти отримаєш один рівень вміння Визнач Ціну. Сподіваємося, тепер до тебе дійде, що всі оті карти з Magic: The Gathering – це лишень нічого не варті шматки паперу, і треба було витрачати гроші на щось дійсно вартісне, таке як бігова доріжка. Чи шампунь.

Я негайно додав його у швидкий доступ і випив. Здавалося, нічого не трапилося, але коли я відкрив інвентар, в мене з‘явилася нова можливість. Хоча перший рівень нового вміння не вказував мені справжньої вартості перелічених там предметів, він дозволяв посортувати їх згідно з їхньою вартістю, що я й зробив.

Першим предметом в списку був Том Примарних Лат. Другим – байк. А після нього єдиний хобгоблінський детонатор, який в мене залишався. Наступних кілька предметів були частини гоблінського обладнання, які ми залутили в майстерні, включно з одним столом, який йшов у списку як Стіл Інженера. Список не охоплював предметів, які були зараз надіті на мене. Інакше я думаю, список очолювала б моя сорочка зі шкіри троля.

Покінчивши нарешті з вміннями і лутом, я вирішив подрімати на незручній розкладачці. Пончик, не припиняючи нити про татуху, скрутилася калачиком поряд зі мною.

Ти монстр.

Я спробував викинути цю ачівку з голови. Це був просто ще один тупий жарт. Грі було наплювати, що я вбив дітей. Вона хотіла, щоб я вбив їх. Кімната була облаштована так, щоб все трапилося саме так, як трапилося. Ми повинні були перебити, або якимось іншим способом зачистити майстерню. Ми повинні були або підірвати кімнату, або зробити те, що ми зробили. Це було такою ж пасткою, як бульдозер. І дітей розмістили там, в тій кімнаті, саме з цією метою. Вони існували тільки для того, щоб загинути. Я не повинен звинувачувати себе, чи почуватися винним. Пончик мала рацію. Це не моя вина. Абсолютно.

Я глянув на стелю. На дешевій плитці хтось викарбував свої ініціали. АМВ. Цікаво, хто це був і коли він їх викарбував. Чи був він зараз живим. Це місце не мало написів, тож я не знав звідки воно. На американське не виглядало, але я не був певен. Тепер це не мало значення. Воно було частинкою мого світу. Частинкою, яку ці чужі вкрали.

-- Вам мене не зламати, -- сказав я. – Ви можете скривдити чи вбити мене, але вам мене не зламати.

Я повернувся на бік і спробував заснути. В мене на шиї Пончик притулилася міцніше. Її нова спідниця колола мені шкіру, але відчуття було на диво заспокійливим. Вона муркотіла так голосно, що в мене вібрували зуби.

[ 20 ]

Мене розбудив початок шоу на телеекрані.

-- Другий день, -- говорив оранжевий, схожий на ящірку ведучий. Він продовжував говорити на своїй дивній, ледь зрозумілій версії стандартної синдикатської мови. Це було наче намагатися зрозуміти когось, хто говорив з міцним Каджунським акцентом. Звісно, вони говорили англійською, але для моїх мізків, вони з таким самим успіхом могли говорити клінгонською.

-- Думаєш, цим разом нас покажуть? – запитала Пончик, вилізаючи з ліжка і всідаючись на одному з крісел. – Ми підірвали пів підземелля! Це чогось варте, як гадаєш? Присягаю, я така схвильована, що зараз попісяюся. Взагалі-то, мені дійсно потрібно попісяти.

Вона зістрибнула з крісла і направилася в жіночу кімнату, де на неї чекав котячий туалет.

Але за хвилину вона ракетою вилетіла з-за рогу.

-- Карле, Карле! Він тут. Він в туалеті! В жіночому туалеті. Вбивця! Чувак, який вбив Ребеку В.!

Я зірвався на ноги. Я відразу побачив блакитну крапку на мапі, буквально поряд.

Як? Я б точно побачив його в ту ж мить, коли прокинувся. Я призвичаївся не спускати ока з мапи. Завжди розглядався за іншими. Я подумки вилаяв себе і помчав вперед. Зосередився на крапці.

Волоцюга Френк К.

Так, це був він.

-- Ходімо, -- сказав я. Я помчав у напрямку бокового коридору з туалетами.

Ми зустрілися в коридорі, чоловік вийшов з туалету і вибачаючись посміхнувся. Ми зупинилися в метрі один від одного. Якусь мить ми просто дивилися, оцінюючи один одного. Пончик стала в мене поміж ніг і почала шипіти.

Він був високим, струнким, але не таким високим, як я. Років сорок. Судячи з того, як він себе поводив, я вирішив, що він військовий, або поліцейський. Білий чувак, він вже кілька днів не брився. Симпатичний, але не красунчик. Його, як я гадав, лису голову вкривала шапочка з написом Seahawks. На ньому були брудні, подерті джинси і чорна майка. А ще він був оснащений в щось схоже на наплічники футболіста, але вони були виготовлені з сяючого, чорного металу, явно зачаровані. Наплічники мали шипи. Мені не вдавалося побачити їхні властивості. На ньому були важкі черевики, я глянув на них з заздрістю.

Я припускав, що в нього є захований десь пістолет, але зараз я його не бачив. Замість цього він ніс на плечі величезну бойову сокиру. Залізна зброя виглядала так, наче нею часто користувалися. А ще на ньому був пояс з метальними ножами.

Я оглянув його властивості, в той час, як він робив те саме зі мною.

Волоцюга #324,119. “Френк К.”

Рівень 8.

Раса: Людина

Клас: Ще не визначено.

В нього не було зірочок поряд з іменем, отже він не вбивав босів. Але в нього було дещо інше.

Три черепи.

Я знав, що вкажуть черепи навіть до того, як зосередився на них.

Вбивця волоцюг X 3.

Раптово я похолодів.

-- Пробач, не хотів перелякати твою кішку, -- сказав чоловік. В нього був владний голос. Точно поліцейський, або якийсь правоохоронець. Їх навчають так говорити на тренуваннях. – Це ж кішка, правильно? Я подумав, що якщо спатиму в туалеті, то до мене ніхто не зможе підкрастися. Не знав, що туалети в безпечних зонах відрізняються від тих, що в коридорах.

Він помовчав.

-- Де твої штани? І черевики? Ти що, весь цей час ходив босоніж? – він з кривою посмішкою оглянув мене згори донизу, переводячи погляд з мене на кішку. – І що в тебе за ім‘я? Королівський охоронець?

-- Отже, ти спав там, в жіночій кімнаті? – запитав я, ігноруючи його запитання.

Він мовчав. Нахилив голову, немов вирішуючи, хоче він відповідати чи ні.

-- Ага, -- промовив він нарешті. – Я не спав понад 24 години. Знайшов цю безпечну кімнату, затягнув сюди одну з тих розкладачок і відключився. Я був у відключці десь 12 годин поспіль. Знаю, це було тупо з мого боку.

Якщо це була правда, то коли ми прийшли, він вже спав. Хіба Пончик не ходила в туалет? Я не пам‘ятав.

Карл: Пончик, ти ходила в туалет до того, як ми пішли спати?

Пончик: НІ. Я СХОДИЛА В КОРИДОРІ ДО ТОГО, ЯК МИ ЗНАЙШЛИ ЦЮ КІМНАТУ.

-- Я не бачив твоєї крапки на мінімапі, -- сказав я.

-- Ти не бачиш іконок волоцюг, що сплять, -- сказав він. – Ти коли-небудь бачив, як спить в безпечній кімнаті хтось не з твоєї партії? Їхні тіла стають напівпрозорими. Якщо ти їх торкаєшся, твоя рука проходить крізь них. Ти з Сіетла? Я досі недалеко від того місця, де я увійшов, але мені не вдалося знайти сходи на другий рівень.

Пончик, яка весь цей час шипіла і фиркала, не витримала.

-- Ти вбив Ребеку В.! – крикнула вона.

Якусь мить чоловік просто дивився на кішку.

-- Трясця, -- нарешті промовив він. – Я так і думав, що чув її. Кішка, що розмовляє. Це місце просто пиздець якийсь.

У відповідь Пончик зашипіла. Позад нас я почув брязкіт металу на екрані. Почали показувати звіт про минулий день.

-- Ви її знали? – запитав чоловік. – Ребеку Вонг?

-- Він признає! Злочинець зізнався! – вигукнула Пончик. – Я вдарю його магічною стрілою.

Вона вистрибнула мені на плече і почала крутити задницею.

-- Зажди, зажди, -- сказав він. Він відступив на крок і підняв вгору руки. – Я не… Все не так, як здається. В мене не було вибору.

-- Ми не знали її, -- сказав я. – Просто наткнулися на її труп.

Здавалося, він розслабився.

-- Слухайте, я можу пояснити, -- сказав він. – Вона була не сама. Їх було п’ятеро. Моя партнерка зняла одного, я – трьох, і ви не повірите, яка істота прикінчила п’ятого чувака. Це довга історія. Ти можеш… е… опустити свою кішку?

-- Опустити мене?

-- Він не це хотів сказати, -- обізвався я. – Пончик. Розслабся.

Це була перша жива людина, на яку ми наткнулися, і я хотів почути його історію. Я не довіряв йому і на щербатий мідяк, але хотів почути, що він скаже.

Пончик невдоволено пробурмотіла щось під носом.

-- Де твоя партнерка? – запитав я.

Він помовчав.

-- Мертва. Її застрелили.

За якусь мить я кивнув.

-- Ходімо в іншу кімнату. Ми пропускаємо шоу. Можемо там поговорити.

-- Гаразд, -- сказав він. Він з осторогою зиркнув на Пончик, яка голосно плювалася. Все її хутро стояло сторч.

-- Бачив попередню серію? – запитав я.

-- Так, -- сказав чоловік – Френк. Він сів за три метри від мене, біля виходу. Він поклав ліву руку зверху на крісло, намагаючись виглядати невимушено, але я бачив, що все його тіло було напруженим. – Десь в п‘яти кілометрах на схід є ще одна зона відпочинку. В ній є ресторан. Зараз весь квартал там заполонили колючі, повзучі рослини, які з‘їдять вас цілими. Я знайшов це місце, коли шукав сходи. Гнилі липучки гамселять не по – дитячому.

На екрані показували, як група з десь 40 людей з Близького Сходу билася з містечковим босом. Істота була броньованим, розміром зі слона, шестиногим, схожим на носорога чудовиськом з мацками на спині. Мацки мали здатність перетворювати людей в камінь. Монстр був важко поранений, але прикінчив всіх 40 чоловік. Половина з них перетворилася в камінь. За якусь мить істота впала і здохла. Дисплей завмер і на екрані з‘явився напис Нічия.

-- Розкажи свою історію, -- сказав я. – А тоді ми розкажемо нашу.

Я не спускав одне око з екрана, де одна катастрофа шукачів пригод змінювала іншу, а друге з чоловіка, що розповідав свою історію. Френк стверджував, що він і його партнерка, жінка на ім‘я Мегі, працювали в “митній службі”, що означало – він був федеральним агентом у ММС. Вони були в цивільному, на вулиці в такий собачий холод, спостерігали за якимось складом. Він знаходився біля самісінької води і нібито в ньому працювала велика група нелегальних китайських робітників. Коли настав колапс, склад зник і відкрив групу десь з 15 чоловіків і жінок, що курили на внутрішньому подвір‘ї. Френк і його партнерка представилися і всі почали стріляти один в одного. Прямо посеред перестрілки відкрилося підземелля. Його партнерка, Мегі, провалилася на сходи, які вже не відпускали її. Тож він пішов за нею. П‘ятеро інших, з невідомих йому причин, пішло за ними.