В нас цього всього не було. Шоу показували на центральному з трьох телевізорів над прилавком фаст-фуда. Теллі вийшов з підсобки і сів дивитися разом з нами в кабінці.

4,006,002. Ось скільки людей залишалося, коли шоу почалося. Поки шоу продовжувалося, число невпинно зменшувалося. Коли я дивився на це, мені робилося недобре, тож я спробував не звертати уваги на лічильник.

-- Це не найкращий спосіб дивитися шоу, -- заявив Теллі, коли на екрані з’явилася назва. Екран сіпнувся вбік, я немов дивився, як хтось грає гру на Twitch. Зображення продовжувало хаотично зближуватися і віддалятися, інколи фокусуючись на нічому особливому. Час від часу без причини мигало світло.

Почалося з коментатора у верхньому правому куті екрана. Я дивився на оранжеву, чотириоку, схожу на ящірку істоту, в той час, як він-вона-воно, було важко сказати, тараторила про минулий сезон. Не знаю чому, але звук іноді пропадав. Та й взагалі істота говорила так, наче набрала в рот піску і хоча вона розмовляла стандартною Синдикатською, я мало що розумів. Почалося з зображення планети, яка сильно нагадувала Землю, але континенти були переплутані. Камера наблизилася до планети, показуючи будинки, що здавалося були зроблені з пластику, всі вони стояли на палях, під якими кружляли круглі, схожі на конвеєр механізми. Настав колапс, але замість того, щоб провалитися під землю, будинки змело, вони звалилися на бік так, наче їх засмоктав невидимий порохотяг.

Тоді на екрані з’явилася будівля схожа на римський Колізей, тільки більша. Арена мала чисельні рівні, лабіринти і один рівень повністю заповнений водою. Назовні будівлі, яка здавалося була розміром в ціле місто, було написано Конгломерат Скім представляє, Битва за планету Аріл.

Далі показали, як тисячі волохатих, схожих на горил істот кричать і мчать до бою проти іншої групи схожих істот. Тоді показали, як самотня, вкрита важкими латами горила встромлює спис в горло меншої, сірої горили, що сиділа верхи на істоті схожій на величезну свиню. На екрані з‘явилося слово ПЕРЕМОЖЕЦЬ.

Горила-переможець впала на коліна і почала ридати, перш ніж зображення змінилося. На екрані на цілих 15 секунд з‘явилася схожа на бочку, кругла, металічна труба. Звуку не було. Теллі пояснив, що це реклама.

-- Мені не подобається версія останнього сезону гри, -- сказав Теллі, похитуючи волохатою головою. – Вони ділять людей на групи, кажуть, якщо вони будуть битися, то їхні близькі будуть в безпеці. Тоді всі вбивають одне одного.

-- І це правда? – запитав я.

-- Чи що правда? – запитав Теллі.

-- Чи правда, що їхні близькі будуть в безпеці, якщо вони переможуть?

-- Так, вони в безпеці, але вони не в безпеці. Вже краще здохнути. Скіми висушують планету досуха. Вони залишають планету, рухаються далі. Атмосфери більше немає. Після великої битви залишаються живі люди, але вони не живуть. Це не життя. Борант принаймні дає людям шанс. Народ Теллі мав шанс.

-- То ти був волоцюгою?

-- Ні, -- сказав Теллі. – Не з усіх планет добувають корисні копалини і не всі планети обирають на шоу. Інколи вони приходять і пропонують, що замість того, щоб видобувати корисні копалини, заберуть людей. Вони з’явилися і я пішов. Давно це було.

-- Ша, -- сказала Пончик. – Нас представляють.

На екрані з’явилася Земля. Музика наростала, вона звучала тепер майже як маріачі з ритмом електронної танцювальної музики. Внизу екрану побігли три лінійки тексту, всі на різних мовах, жодної з яких я не знав. З правого боку, обмежуючи зону видимості, бігли ще дві лінійки, одна вгору, друга вниз. На екрані з‘явилися типові голі людські чоловік і жінка, і наступних 10 хвилин зайняло обговорення людської анатомії, з надмірною часткою часу присвяченою обговоренню чоловічих яєчок і жіночих яєчників. Я досі не розумів більшості з того, що говорив коментатор. Потім показали велику купу кадрів землі, фокусуючись в основному на урбаністичних зонах. Невдовзі стало зрозумілим, що для шоу підібрали найбільш засрані частини планети, показуючи нетрі та величезні сміттєзвалища. Булькаючі ями болота і покинуті будинки. А ще вони докинули сцени з фільмів-катастроф. Я впізнав кадри з останнього фільму про Ґодзіллу. Вони вилізали зі шкіри, намагаючись показати Землю якимось жахом.

Тоді з‘явилися люди. Вони показували людей, що вживали наркотики, вбивали один одного, групу дітей, що гамселили якогось іншого малого, кадри з фільму Істота в кошику, з якихось причин мертвого коня, сцену з фільму про серійного вбивцю, який завоював минулого року Оскар за найкращий фільм, заплакану літню жінку, малого з відео “Чарлі вкусив мене за палець” на Youtube.

-- Овва, -- сказала Пончик, сумно похитуючи головою. – Я й не знала, що Земля таке паскудне місце. Огида.

-- Це все не так, -- сказав я. Зупинився. Було не так. А не є. Нашого світу більше не існувало. – Вони виставляють себе хорошими хлопцями, що рятують нас від нас самих.

Далі показали колапс, вид з неба над якимось невідомим мені, густонаселеним містом. Далі щось, що виглядало як комп’ютерна версія створення підземелля під поверхнею Землі. Показали тільки перших три рівні, які виглядали, як перевернута догори ногами, багатоярусна піраміда.

Наступних сорок хвилин не було нічого, крім сцен в яких раз за разом вбивали людей.

Переважна більшість людей, що зайшли в підземелля, були з Індії, Африки і Південної Америки. Деякі були у величезних групах з понад тисячі осіб. Я спостерігав, як вони затоптують одне одного, втікаючи від мобів, яких я ніколи не бачив, від вкритих шипами вовків до безформних вогняних куль та літаючих, схожих на скатів істот, що як кораблі чужих у Війні Світів, випускали магічні стріли з очей на ніжках.

-- Чому так багато людей зайшло в підземелля? – запитав я. Я зайшов, бо в мене не було вибору. Чи з іншими було так само?

Нарешті почали показувати людей, що вижили після зустрічей з мобами. Чоловік з мечем пробився крізь групу літаючих істот з очима на ніжках. Група з 10 осіб, озброєних дробовиками і луками зі стрілами, завалили огидну купу з ротів, очей і плоті. Перший переможений Містечковий бос, написали на екрані. Швиденько показали фотки всіх десяти і перерахували вміст їхніх Срібних Боксів Боса і Платинових Боксів зі Зброєю, отриманих за це досягнення. Всі вони отримали магічні томи і зачаровану зброю далекого бою.

Тоді показали дівчинку років 13 з парою ротвейлерів. Мені здалося, що вона була звідкись з Південної Америки. На ній була завелика футболка, жовта, з широкою блакитною смугою. В дівчинки був лютий, сповнений рішучості вираз обличчя.

Пси порвали на шматки павука розміром з корову. Пізніше та сама дівчина тримала в руці булаву і мала на собі повний набір сяючих, срібних лат. Вона залишила футболку, носила її поверх лат як табард. Один з псів носив на собі щось схоже на светр-кольчугу. Інший отримав здатність випускати блискавки коли гавкав.

Нам показали фотки дівчинки та її псів. Її звали Люсія Мар. Псів – Сісі і Густаво 3.

Я досі не розібрався з тутешньою системою найменувань. Оскільки я був першим Карлом в підземеллі, то в моєму офіційному імені не було літери прізвища. А оскільки Густаво був собакою без прізвища, в нього була трійка, бо він був третім Густаво без прізвища, який зайшов у підземелля.

Після цього швиденько показали кількох мобів, зображення мигало так швидко, що я ледь міг їх розгледіти. Я впізнав гоблінів, смиків, щурів і десятки монстрів, яких показували в попередніх сценах.

На цьому все закінчилося. Диктор сказав щось про те, щоб не перемикати канал, бо будуть розглянуті правила і несподіванки цього сезону, а ще щось про ставки, але екран вимкнувся і повернувся до зображення таблиці лідерів.

Якийсь час ми просто дивилися на таблицю.

-- Оце й усе? – обурилася Пончик, порушуючи тишу. Вона недовірливо глянула на мене. – Нас не показали після епічної битви зі Скупердяйкою. Це – неприйнятно!

Перш ніж вона змогла обурюватися далі, пролунало оголошення. Це була та сама жінка, яка говорила, коли зачинилися ворота.

Народ, чудова робота. Ми винесли 15 містечкових і вбили понад 1,500 квартальних босів. Кілька волоцюг навіть наткнулися на міського боса, але ця зустріч закінчилася так, як і можна було сподіватися. Втрати відбуваються докладно згідно з прогнозами.

Ви будете чути ці оголошення після кожної серії. Пара коротеньких повідомлень про патч. Закляття Вогняні Пальці тепер можна безпечно кидати. Ми пофіксили баг з туалетом в коридорі. Тепер коли ви відчините двері й хтось інший зайде, вони не вибухнуть. Просимо вибачення. Проте нагадуємо, що туалети в коридорі – особисті приміщення, ними не можна користуватися спільно. Ще ми пофіксили баг з необмеженим туалетним папером. Тепер ви будете отримувати один рулон на поверх, тож якщо ви змарнуєте його, це ваші проблеми. В нас довгий список фіксів у системі інвентаря, над якими ми працюємо. Наразі ми запатчили дві найбільші проблеми, ви більше не можете переносити мобів у інвентар, щоб вбити їх. До того ж інерція, з якою предмет входить в інвентар, більше не буде зберігатися. Виймати предмети, які ви поклали в інвентар, коли рухалися на великій швидкості, тепер безпечно. Пам’ятайте, ця система інвентаря – привілей, її не можна використовувати як зброю. Хоча нам подобається і ми цінуємо вашу креативність, всі непередбачені експлойти будуть патчитися, тому якщо ви знайдете щось, що має якісь непередбачені функції, не надто до них звикайте.

Зараз ми активуємо сходи на 2 рівень. Пам‘ятайте, народ. Спускайтеся вниз раніше тільки якщо це нагальна потреба. Коли ви зійдете на наступний поверх, то не зможете повернутися. А ще цього сезону ми випробовуємо дещо новеньке. Всіх, хто передчасно спуститься, будуть утримувати в анабіозі аж до колапсу. Тож ті з вас, хто працює над кількістю прихильників у соціальних мережах, не забувайте про це. Глядачі швидко втрачають інтерес, і якщо ви не будете доступні кілька днів до колапсу рівня, ви позбудетеся фоловерів. Рекомендуємо спускатися на наступний рівень не раніше ніж за шість годин до запланованого колапсу. Якщо ви спуститеся в цей проміжок, то анабіоз задіюватися не буде і ви отримаєте часову перевагу над тими, хто спустився до вас. Хай щастить. Давайте проведемо фантастичних 30 годин до прем‘єри нової серії.

А тепер ідіть і вбивайте, вбивайте, вбивайте!

-- Нам явно потрібно знайти одного з тих міських босів, -- сказала Пончик. – Тоді нас гарантовано покажуть в наступній серії. На цьому ми й зосередимось.

Я пригадав містечкового боса з шоу. Щоб завалити його, потрібно було групи з десяти добре озброєних волоцюг.

-- Ні, -- сказав я. – Нам потрібно знайти вихід.

Я викликав мапу в надії побачити, що сходи з‘явилися десь по сусідству. Не було нічого. Я згадав, що колись читав, що Земля має трохи більше ніж 500 мільйонів квадратних кілометрів. На другий поверх буде 75,000 входів. Якщо сходи розподілялися рандомно, то нам пизда. Навіть якщо перший поверх знаходився тільки під поверхнею суші, а не всієї планети, то нам все одно габелі. Я не був математичним генієм, проте знав – сходи знайти буде нелегко.

Мордехай казав, що сходи, як і безпечна кімната, з’являться на мінімапі, навіть якщо ми ще не дослідили цю зону. Але навіть на максимально зменшеному масштабі мапа охоплювала тільки трохи менше ніж два з половиною квадратних кілометри. А в нормальному режимі, внизу в кутку мого поля зору, мапа взагалі показувала тільки четверту частину цього. Я не міг ходити з нею на максимально зменшеному масштабі, бо нічого б не бачив.

В нас було три з половиною дні на те, щоб знайти сходи. Нам потрібно було охопити велику площу.

[ 15 ]

Час до колапсу рівня: 3 дні й 2 години

-- Ми вже були тут, -- сказала Пончик, коли ми завернули в головний коридор. – Тут ми зайшли в підземелля.

Після того, як ми дослідили більшу частину зони, я починав бачити виразний малюнок коридорів. Моя квартира знаходилася десь за кілометр від узбережжя П'юджет-Саунд. Вхід, через який я увійшов, був на самісінькому західному краю мапи. Вся зона була велетенською мережею однакових за розміром квадратів, кордонами яких слугували довгі, широкі коридори. Хоча внутрішні зали і тунелі були покручені й нагадували лабіринт, кожна секція залишалася великим, досконалим квадратом. А всередині кожного квадрата знаходилися чотири квартали.

Квартал Скупердяйки знаходився у південно-східному кутку одного з таких квадратів. Прямо на захід від нього був квартал гоблінів, саме там ми увійшли в підземелля. Через коридор знаходилося володіння лам. Мордехай казав, що перших кілька поверхів, так насправді то, не вкривають цілу планету, і тепер я бачив, що принаймні в цьому він мав рацію. Підземелля було лишень стиснутою версією міста, що знаходилося над ним, тільки трохи краще організованою. Цікаво, як це було в сільській місцевості, якщо там взагалі були входи.

Скидалося на те, що в кварталі, де ти вбив боса, моби більше не відроджувалися, але моби з сусідніх кварталів потрохи починали туди пробиратися. До того ж щурі другого рівня були буквально повсюди, хоча в головному коридорі я їх не бачив. Тепер вони були тільки дрібною перешкодою. Вони бачили нас, налітали, а я або копав, або тупав по них, вбиваючи одним ударом.

На північному краю кварталу Скупердяйки ми почали натикатися на новий вид мобів -- слизняків. Після першої зустрічі з цими істотами нам довелося завернути. Без якогось захисту для рук я не міг битися з ними. Спочатку ми наткнулися на простого зеленого слизняка другого рівня. На той час ми з Пончик досягли вже сьомого рівня і я гадав, що вбити їх буде так просто, як розчавити тарганів.