-- Це нормально? Стільки ачівок?

Він кивнув.

-- Ненормально те, що ти отримав Легендарний бокс, але перших три поверхи створені так, щоб втопити тебе в низькорівневому луті, ачівках і початкових вміннях. На той час коли тобі доведеться обирати клас, ти матимеш уявлення, що тобі пасує. Коли доберешся до четвертого поверху, ачівки даватимуться тобі значно важче.

-- Том з закляттям! – вигукнула Пончик, коли відкрила свій Бронзовий бокс боса. Я не встиг прочитати опис перш ніж вона засяяла, що вказувало, що вона вже застосувала його на себе.

За мить Пончик розлючено закричала. Мордехай весело рохкнув.

-- В чому справа? – запитав я.

-- Мала, ти справді повинна ознайомитися з предметом перш ніж надягати чи застосовувати на себе, -- промовив він.

Пончик глянула на нього сердито.

-- Це дурне закляття.

-- Це дуже корисне закляття, -- сказав Мордехай. Він повернувся до мене. – Вона вивчила закляття, яке називається Смолоскип. Якщо його вжити, то за тобою буде слідувати кільце світла. Чим більше вона буде вживати його, тим потужнішим воно ставатиме.

-- Це хороше закляття, -- погодився я.

Я увімкнув свої повідомлення. Мене засипало чудернацькими вміннями, таких як ріст рівня ритися у смітті й удару в стрибку. Одне виділялося особливо:

Ти отримав новий рівень вміння! Залізний Удар рівень 3.

Коли простої жорстокості не достатньо. Гострий картуз в комплект не входить.

З таким вмінням ти завжди можеш влаштуватися на роботу як рекетир в 1920ті, або колектором у букмекера.

Бойові та робочі рукавиці будуть захищати твої руки й збільшувати пошкодження від ударів, не знімаючи бонус бою на голі руки. Кожен рівень цього вміння збільшує бонус пошкодження захищеним рукавицями кулаком на додаткових 10%.

Якщо я мав намір використовувати своє вміння битися на голі руки, то повинен знайти щось, щоб захищати кулаки. Ламати пальці кожного разу, коли я когось гамселив – не дуже добрий довгостроковий план.

У всіх моїх низькорівневих боксах було повне лайно. Три останніх були значно цікавішими.

Бронзовий Бокс Боса (5/7)

Том Примарних Лат

Срібний Гоблінський Бокс (6/7)

Динамітна Шашка X5

Запальничка

Сумка з порохом

Золотий Бокс Контролю Натовпу (7/7)

Зачаровані Наколінники з Шипами Сил Особливого Призначення Тіньових Гнолів

Свиток Запаморочливого Туману X3

Зілля Залізної Шкіри X5

-- Цей том – гарна знахідка, але закляття коштує 5 мани, а в тебе зараз тільки три. Притримай його, поки не вирішиш який в тебе буде білд. Він дуже цінний. Або дай його принцесі, -- сказав Мордехай.

-- Беру, -- сказала Пончик, споглядаючи на мене знизу. Вона ще навіть не знала що це. Я прочитав опис закляття.

Примарні Лати

Коштує: 5 мани

Ціль: тільки на себе

Тривалість: 5 хвилин + 1 хвилину за кожен рівень закляття. Вимагає 5 хвилин на перезарядку.

Оточує тіло щупальцями світла. Неефективне проти фізичних атак, це закляття скасовує 75% пошкоджень від магічних атак. Надає тимчасовий імунітет від контролю над розумом. Вищі рівні закляття збільшують ефективність і тривалість. А ще ти виглядатимеш в них весь такий примарний, неземний, схожий на друїда. Чудове закляття якщо ти любиш вештатися по клубах, або намагаєшся чпокнути вегана.

Закляття захисту від магії. Корисна штука. Прибережу для себе.

Свиток Запаморочливого Туману заповнював кімнату імлою, яку бачили тільки моби, а зілля Залізної Шкіри збільшувало фізичну броню на 100% на 5 хвилин.

Справжньою нагородою були наколінники. Хоч і не штани, я був радий, що в мене було щось, що можна надіти на ноги. Я витягнув їх з інвентаря і вивчив їхні властивості.

Зачаровані Наколінники з Шипами Сил Особливого Призначення Тіньових Гнолів

Додає 10% до Зменшення Пошкоджень для всіх натягнутих лат. Анулює всі посилені атаки.

Зроблені зі шкіри, хутра і колючок зі спини Колючих Мерців, ці наколінники слугують добрим захистом і водночас дуже стильні. Тобто стильні, якщо твої коліна косплеять їжаків.

Наколінники натягувалися, тож я просунув ноги і натягнув їх. Здавалося, що вони замалі, але чарівним способом вони підлаштувалися під мене. Колючки були тонкими, схожими на голки. Кожна мала десь двадцять сантиметрів довжини. Вони складувалися і чарівним способом вискакували, коли в них виникала потреба. Я сподівався, що мені не проткне руку, якщо я випадково потягнуся, щоб подряпати ногу.

-- Пам‘ятаєш, я казала, що ти маєш смішний вигляд? – сказала Пончик, оглядаючи мене зверху донизу. – Мордехаю, дорогенький. Існує нагорода для найгірше одягненої особи в підземеллі?

-- Взагалі-то, так. В певному сенсі, -- відповів Мордехай. – Після прем‘єри головного шоу, починається ток-шоу, де пара коментаторів обговорюють стан гри. Як правило вони показують репортаж про дивні події в підземеллі. Часто дають портрети учасників і таке там. Інколи, коли хтось виграє бій з босом, вони забирають його з гри на десять хвилин, щоб взяти інтерв’ю. Ток-шоу майже таке ж популярне, як офіційна програма, але вам його ніколи не покажуть.

Очі в Пончик стали як блюдця.

-- Вони беруть інтерв‘ю в учасників? – Вона глянула на мене. – Карле, ми повинні потрапити на це шоу. Зроби все, щоб це сталося.

Я зітхнув.

-- Це так не працює, Пончик, і ти це знаєш. До того ж я не твій агент.

-- Звісно, що ні. Мій агент – міс Беатріс, і коли ми з нею возз‘єднаємося, вона доб‘ється, щоб я потрапила на це шоу. Але зараз вона за півсвіту. Думаю, нам доведеться почекати до п‘ятого чи шостого поверху, перш ніж підземелля зменшиться настільки, що ми зможемо знайти її. Я дуже сподіваюся, що нам не доведеться чекати довше.

Ми з Мордехаєм переглянулися.

-- Звісно, -- сказав я нарешті. – А тепер на вихід.

[ 13 ]

Першим ділом ми направилися до того трупа.

Я запитав Мордехая чи ми зможемо залутати все, що мала мертва жінка, і він сказав так, волоцюги дропають все, крім невідкритих лут-боксів. Не волоцюги також могли залутати її труп, але в них не буде доступу до інвентаря, тож швидше за все жінка мала з собою якісь предмети.

-- Може в неї будуть штани для тебе.

-- Якщо вона ростом не метр вісімдесят, то навряд чи, -- сказав я. Предмети з поверхні не підлаштовувалися магічно під тебе. Проте я сподівався, що хоча б щось в неї буде.

-- Між іншим, -- додав я через кілька хвилин. – Твої магічні стріли досить швидко закінчуються. Тобі пора починати тренувати свої пазурі.

Якийсь час Пончик мовчала.

-- Я… Я ніколи раніше такого не робила. Я боюся, що мене скривдять. А якщо мене вдарять у відповідь? Я не хочу, щоб мене били.

-- Як ти можеш бути одночасно відчайдушною і полохливою?

-- Я не можу контролювати свої інстинкти! Лишень кілька поколінь відділяє мене від лютого тигра, що полював у джунглях.

-- Я бачив твій родовід, -- сказав я. – Кілька поколінь відділяє тебе від дідька лисого. А ще твій дідусь був одночасно твоїм дядьком.

Ми завернули за ріг і побачили її.

Вона сиділа, спершись на стіну, неподалік від головного коридору. На самісінькому краю зони Скупердяйки.

Жінка була голою. Жодного одягу, жодного спорядження. Причина смерті була неясною.

Вона виглядала років на тридцять. Дрібна. Азіатка. Волосся зібране в хвостик. Її ліве плече прикрашало татуювання коропа і журавля. Яскраві кольори вказували на те, що татуювання недавнє. В неї було кілька інших, старших татуювань.

-- Думаю, з‘явилися гобліни і забрали всі її речі, -- сказав я.

Я оглянув її, вигулькнуло інформаційне вікно.

Труп з лутом. Волоцюга Ребекка В. Рівень 3. Вбита волоцюгою Френком К.

Огризок яблука.

Мені немов ляпаса дали. Вбита волоцюгою Френком К.

А тоді я побачив її. Вогнепальну рану прямісінько поміж груди, посередині татухи нічного метелика. Вона відразу вбила її, крові майже не було.

-- Господи. Здається пан Френк К. геть недобра людина, -- сказала Пончик.

Я інстинктивно глянув на мапу, в пошуках блакитних крапок. Жодної не було. Чи будуть крапки приховані, якщо особа намагається сховатися? Якщо я не знаходився в зоні мапи околиці, червоні крапки не з‘являлися, поки я не наближався впритул. Але НІПи, якщо були в парі сотень метрів, то завжди з‘являлися, навіть коли знаходилися за рогом. Чи могли інші волоцюги сховатися від мене?

Господи, ще одна турбота на мою голову. Божевільний засранець з вогнепальною зброєю.

Раптово, невідомо чому, я пригадав той день. Останній день, коли я бачив свого батька.

Ти тиран. Ти тиран, і тебе ніхто не любить. Саме тому мама залишила нас.

Я очікував, що він розізлиться, вдарить мене. Але він ніколи не бив мене, жодного разу. Він тільки сміявся і сміявся, і цього було достатньо. Ти не мусиш любити мене. Але поважати мене ти будеш.

Спогади налетіли швидко, з нізвідки. Не знаю чому. В той день ніхто не помер. В той день ніхто не постраждав, принаймні фізично.

-- А може Френк К. не людина, -- розмірковувала Пончик. – Може він один з тих кокер- спанієлів.

Вона понюхала труп.

-- Так, це точно робота кокер-спанієля.

Я зітхнув.

-- Її застрелили, -- сказав я. – Глянь. Це рана від пістолета.

-- Може в собаки був пістолет. Якби в мене в інвентарі був пістолет, я могла б з нього стріляти.

-- Ні, не змогла би. Це була не собака.

Одна з наших сусідок у будинку мала собаку на ім‘я Ангел. Кокер-спанієля. Я не пам‘ятав імені жінки, але її собака завжди гавкала наче скажена. Беа дружила з власницею, вони завжди щебетали в коридорі. Час від часу Ангел вривалася в нашу квартиру, гавкала, бігала по колу. Вона пісяла на підлогу і пронизливо гавкала на Пончик, яка сиділа на верхівці свого котячого дерева, шипіла, фиркала і щосили наїжачувалася.

-- Потрібно бути обережними, -- сказав я. – Вважай на інших гравців. Якщо когось зустрінемо, не розповідай їм про наше спорядження. Вони його не побачать, якщо не будуть в нашій партії.

-- Ми в підземеллі заповненому тарганами-вбивцями і ламами-наркоторгівцями. Мене не злякає якийсь дебіл з пістолетом, -- заявила Пончик. – І тебе теж не повинен лякати. Ми повинні спіймати цього підлого вбивцю і притягнути до відповідальності.

-- Хіба ми щойно не говорили про це? І цей чувак мене не лякає, -- сказав я. Я глянув на мертву жінку. Цікаво, ким вона була, чому хтось такий як вона був не вдома о 2:30 ранку такої ночі. Я ніколи не взнаю її історію. Ніхто ніколи не взнає. Цікаво, наскільки переляканою вона була. Тільки щоб бути вбитою земляком. Він пограбував її труп, забрав все, залишивши тільки огризок яблука. Це викликало в мене нераціональну лють. – Взагалі-то, маєш рацію. Я хочу знайти його.

Якусь мить я міркував.

-- Гаразд, -- сказав я. – Оскільки в нас є мапа, давай наразі будемо триматися поблизу. Доб‘ємо червоні крапки, що залишилися. Нам стане в пригоді вся експа, яку можна легко здобути. Тоді повернемося в безпечну кімнату і подивимося прем‘єру.

Мордехай казав, що шоу будуть показувати на екранах в безпечній кімнаті.

-- Після цього відкриються сходи. Ми підемо шукати сходи і цього чувака.

-- Ти не боїшся цього чувака? Справді? – запитала Пончик, дивлячись то на мене, то на труп.

-- Ні, -- відповів я. – Абсолютно.

-- Тоді ти божевільний. Мені не подобається, що ти поводиш себе наче божевільний. Я боюся його. Ми повинні триматися від нього якомога далі. Що якщо він один з тих вбивць-безхатченків, про яких так часто розповідають?

-- Дві секунди тому ти сказала, я цитую: “Мене не злякає якийсь дебіл з пістолетом!”

-- Ага, але я думала, що ти сцикло. Я й гадки не мала, що ти поведеш себе як Чарльз Бронсон у Жазі смерті!

-- Звідки ти взагалі знаєш хто це?

-- Коли ви йдете на роботу, то завжди залишаєте включений телевізор. Я все це поглинала. Міс Беатріс завжди залишала Lifetime або HGTV, а ти на каналі, по якому весь день показують Команду А і фільми з Чарльзом Бронсоном.

-- Ми будемо обережними, -- сказав я. – Не переймайся.

Поблизу коридором невпинно рухалися три червоних крапки. На мапі не було видно хто це, але судячи по наших попередніх зустрічах, я гадав, що це знову щурі. Я підозрював, що смиків ми більше в цій околиці не побачимо.

-- Ходімо, Пончик. На полювання.

[ 14 ]

Прем‘єра Світу Волоцюг по Підземеллях: Земля була однозначно найбільш дивакуватою штукою, яку я бачив за все своє життя.

Очевидно шоу на телебаченні чужих показували зовсім не так, як на стандартному екрані для 2D телебачення. Глядачів віртуально розміщали всередині справжньої події в мить, коли вона відбувалася. Глядачі повністю переживали віртуальне відтворення подій показаних на шоу, включно з запахами і фізичними відчуттями, за винятком справжнього болю.

Хоча, як пояснив Теллі, багатьом глядачам не подобалася VR версія, тож вони дивилися використовуючи метод, в якому мали вид з висоти пташиного польоту і могли за бажанням наближати, віддаляти і міняти кути зображення.