Бій з босом!

Ти знайшов барлогу Квартального Боса!

Пані та панове, одягайте ваші святкові наряди! Іііі… Ми… Починаємо!

АІ говорив голосніше ніж зазвичай. Він нагадував диктора на гонках вантажівок-монстрів. Як правило я чув його тільки у своїй голові. Цим разом він дійсно говорив через гучномовець. Від його відлуння тремтіли стіни і купи сміття.

-- Карле, Карле, мені це не подобається! Негайно забери мене звідси! – крикнула Пончик. Вона зістрибнула з мого плеча і почала дряпати двері, двері не відчинялися. – Карле, в цю ж мить відчини двері!

В очікуванні на появу монстра я притиснувся до стіни.

-- Пончик, приготуйся! -- вигукнув я. – Починай фігачити його магічними стрілами. Використовуй зілля мани, щоб поповнити запаси!

Пончик повернулася і в паніці випустила стрілу, стріла безрезультатно відбилася від обваленої купи сміття.

-- Зажди, поки ми не побачимо хто це!

Сміття вибухнуло вгору гейзером обпалених мішків. На нас посипалися частинки жуків, папір і обгортки від їжі. З‘явилася жінка з піднятими руками, вона вилетіла так, наче її вистрелили з гармати. З потужним гуком вона приземлилася в двадцяти метрах перед нами.

Ми з Пончик переглянулися.

Це була звичайна жінка, десь 35 років, неймовірно жирна. На ній була брудна і порвана майка, без ліфчика, вся її шкіра була вкрита відкритими ранами і струпами. Блакитні спортивні штани з написом PINK на одній штанині були розтягнуті до межі витривалості. З її голови жмутами стирчало чорне волосся. Як і в мене, в неї не було взуття.

А ще вона мала п‘ять метрів росту.

Жінка побачила нас зіщулених і заверещала знов.

В ту мить, коли вона заверещала, все зупинилося.

Вона завмерла, я завмер і Пончик завмерла. Продовжували рухатися тільки мої думки, що мчали в мене в голові.

Що взагалі…

В повітрі перед мною з‘явилася моя фотка в круглій рамочці з підписаним іменем і рівнем. Поряд з моїм, з‘явилося зображення Пончик.

В повітрі плеснуло величезне Проти.

Скупердяйка!

Квартальний Бос 7 рівня!

Застрягла в купі сміття, покинута суспільством, війна в її голові просочилася з мізків назовні й заразила її тіло та навколишній світ. Перетворившись у троля зі смітника, Скупердяйка нагадує нам, що може трапитися з тими, хто перейде на темний бік. Під захистом своїх посіпак вона зробить все, щоб її дорогоцінні запаси були в безпеці!

Титул жінки – Скупердяйка – з‘явився у стилізованому металічному шрифті заляпаному кров‘ю. Здертому прямісінько з якогось файтингу. Коли опис закінчився, ми знов змогли рухатися. Велетка докінчила свій крик і зробила кілька кроків до нас, з кожним її кроком навколо неї осипалося сміття.

Половина обличчя жінки була цілковито обпалена. В неї над головою був індикатор здоров‘я, на ¾ вже порожній. Я зачітив бій з босом, ще до початку вбивши її посіпак і поранивши її.

-- Ayúdame por favor, -- крикнула жінка, простягаючи до нас руки. В неї був глибокий, міцний голос. Переляканий. Здавалося, вона була пойнята жахом. -- No se que esta pasando. Me duele el estómago. No se donde estoy. Por favor, tengo miedo.

-- Лайно. Здається, це жива людина, -- сказав я. – Мабуть, коли все трапилося, вона була в себе вдома, а вони перетворили її в цю істоту. Ми повинні допомогти їй.

-- В жодному випадку, -- сказала Пончик. Вона випустила в жінку магічну стрілу, жінка захиталася, коли та вибухнула в неї на грудях. Обдерті залишки брудної майки жінки обгоріли, відкриваючи обвислі, зі слідами розтяжок шкіри груди, що падали на так само обвислий, зі слідами розтяжок шкіри живіт. Її індикатор здоров‘я ледь здригнувся.

-- Ayúdame! – Жінка-монстр крикнула знову. Вона здавлено захрипіла і коли відкрила рот, з нього вилізла пара смиків другого рівня і з шипом помчали на нас.

-- Яка гидота, -- сказала Пончик. Вона випустила в жінку ще одну стрілу, вже третю.

-- Випий зілля мани, -- крикнув я.

Я копнув одного таргана, тупнув на іншого. Мішок зі сміттям пом‘якшив удар і він не здох. Я тупнув ще раз. Я вигукнув з болю, гострий шматок металу розрізав мені стопу. Смик зашипів. Ну його на хуй. Я схопив і відірвав йому голову від тіла. Вона з тріском відлетіла і я полетів назад. Гепнувся на землю.

Моя рука на щось натрапила. Спочатку я подумав, що це велосипедний ланцюг. Ні, повідець. Залізний ланцюг-повідець. З тих, які люди надягають на справді страшних псів. Я схопив його, потягнув. Він був досі під‘єднаний до муміфікованих залишків великої собаки. Вона вискочила зі сміття на мене, як монстр. Господи. Я відчепив її і зіп‘явся на ноги.

-- Гаразд, -- сказав я, намотуючи ланцюг на руку. Жінка була переляканою, дезорієнтованою і явно не хотіла тут бути. Але вона також блювала тарганами-вбивцями. В нас був єдиний вихід – винести її.

-- Відверни її увагу, -- сказав я. Я побіг навколо однієї з великих куп сміття, однієї з тих, на яких були розташовані смолоскипи з черепами. Вжик. Пончик випустила стрілу.

-- Поквапся! – крикнула Пончик. – Надходять нові таргани!

Кішка нявкнула. Я побачив, як вона здійнялася в повітря, використовуючи своє вміння стрибати і приземлилася на купі, яку я саме оббігав.

-- Карле, це неприпустимо!

Я завернув за ріг, вийшов прямо позад масивної жінки.

Ще одна магічна стріла відскочила їй від грудей. Вона захиталася, ще два смика вилізли їй з рота. Коли вони вилізали, вона видала з себе огидний звук, немов одночасно блювали двадцять людей. Цим разом це були жуки четвертого рівня, великі сторожі зграї.

-- Я поки що не можу випити ще одне зілля, -- крикнула Пончик. – Воно мені не дає! Я ще цілу хвилину не зможу випустити нову стрілу!

Лайно. Наступний свій вчинок я зробив не задумуючись. Я швидко поліз на купу сміття позад жінки. Мої ступні завили з болю, коли я наступив на щось схоже на розбите скло. Просунувши кінець металевого повідця крізь ручку, я зробив петлю. Я побіг і стрибнув їй на спину, закинув петлю їй на горло. Зісковзнув з її мокрого, слизького тіла, щосили стискаючи кінець повідця і туго натягуючи його.

Вона забулькала і почала шалено метатися в різні боки. Заточилася, падаючи в моєму напрямку. Я зіп‘явся на ноги, не припиняючи тягнути. Її руки потягнулися до горла, вона впала, розчавивши одного з смиків. Тепер в кімнаті було кілька інших жуків. Нездатні досягти Пончик, вони повернулися до мене, а я все тягнув і тягнув.

-- В тебе чудово виходить! – крикнула Пончик.

-- Допоможи хоч трішки! – Жуки люто затріскотіли і налетіли на мене. Бідолашна жінка булькала і металася з боку на бік. Показник її здоров‘я зменшувався, повільно, але неухильно.

-- Мої стріли ще не готові!

Четверторівневий зашипів і стрибнув на мене. Я спробував копнути його, він відскочив. Знов налетів на мене і схопив зубами, вкусив мене за ногу. Я заверещав.

-- Ти ж маєш йобані кігті, -- крикнув я.

-- Вона вже майже мертва. Прикінчиш їх, коли прикінчиш її!

-- Хай тобі дідько, Пончик, -- крикнув я в той час, як мене вкусив другий тарган.

Раптово я полетів на землю і впав поміж двох смиків.

Обірвався ланцюг. Я тупо дивився на залишки обмотані навколо правої руки. Пиздець.

Вжик. Пончик запустила магічну стрілу. Мабуть, їй дозволили випити ще одне зілля. Тарган зашипів і здох. Вжик. Вжик. Ці дві полетіли в жінку. Вона досі була жива.

З ланцюгом обмотаним навколо руки, я зіп‘явся на ноги і лупнув у голову найближчого сторожа зграї. Його морда вибухнула, залила мене кров‘ю. З’явилося і мінімізувалося повідомлення. Я обернувся в ту мить, коли на мене стрибнув інший. Я впав на спину, коли він вдарив мене в груди, його паща потягнулася мені до шиї, колючі лапи дряпали мене. Я рвонув його і одна з його лап відірвалася так, наче я потягнув лапу пересмаженої курки. Я відштовхнув його, він заверещав з болю. Я накинувся на нього, почав гамселити його по спині кулаком з намотаним ланцюгом. Він пронизливо зойкнув і здох. В мене боліли суглоби пальців. Мені потрібен кастет. Справжній.

Я різко обернувся.

Скупердяйка лежала на спині. Її індикатор здоров‘я був майже порожній. Від неї здіймалася пара. Навколо шиї звисала обірвана половина повідця. Потрібно було негайно прикінчити її, до того як вона виблює нових жуків. Я поліз до неї.

Коли я підняв кулак, наші погляди зустрілися.

-- Lo siento si fui una mala persona, -- сказала вона. Вона закрила очі, по необпаленій половині обличчя канули сльози. В роті у жінки був тільки один щербатий зуб. -- No quería que mi hija se enfermara. No quiero estar en el infierno. Por favor. Por favor envíame a Jesús.

-- Пробач, -- сказав я. Я вдарив її прямісінько в ніс. Я відчув як він зламався під моїм кулаком, так наче це була алюмінієва бляшанка вкрита глиною. Він хруснув і запав глибоко всередину. Я вдарив ще раз. І ще раз. Мій кулак палав від болю, і з кожним ударом я сам отримував пошкодження.

Минула хвилина і вона була мертвою. Світ знов завмер.

Переможець – Королівський Двір Принцеси Пончик!

Моє поле зору заповнили наші фотки з написом Переможець.

Таргани, що ще залишалися, впали замертво. Двері розлетілися на дрізки. Музика припинилася. Я сперся на смердючий труп жінки, і намагався не обблювати себе яєчнею з беконом.

[ 12 ]

-- Роз‘ясни мені про босів, -- попросив я Мордехая. Я погладжував ланцюг обмотаний навколо правого кулака.

Ми знайшли навчальну гільдію десь за пів кілометра від місця, де ми вбили Скупердяйку. З її тіла випав один єдиний лут, шматок паперу з назвою Мапа Околиці. Коли я забрав його, він не зник, і Пончик змогла взяти його і собі.

Як тільки я доторкнувся до нього, на мінімапі автоматично відкрилося приблизно три квадратних кілометри. Я міг зменшити масштаб і побачити всі червоні крапки в зоні —зараз їх там майже не було. З‘явилася пара кімнат з білими цятками, при ближчому огляді всі вони виявилися навчальними гільдіями, у всіх знаходився Мордехай. Окрім Пончик, в зоні не було видно жодних блакитних цяток.

Хоча на самісінькому краю величезної площі по сусідству, прямо біля головного коридора, Х позначав труп. Цей Х був інакшим. Вдвічі більшим і мигав. Я зосередився на ньому і з‘явився напис. Труп Волоцюги Ребекки В. – рівень 3.

Не знаю, як довго вона там лежала, чи як вона загинула, але її вбили менше ніж за 200 метрів від безпечної кімнати.

-- Давай залутимо її труп! – сказала Пончик, як тільки побачила його в себе на мінімапі.

-- Спочатку я хочу поговорити з Мордехаєм, -- сказав я. Я визначив де знаходиться найближча навчальна гільдія і ми вирушили до неї.

Ми відчинили двері гільдії і побачили, що Мордехай спить на своїй розкладачці. Він стискав у своїй щурячій лапі фотографію брата, вся підлога була завалена порожніми пляшками. Перевернута урна стояла на своєму місці, прах було прибрано.

-- Є шість головних видів босів, -- сказав Мордехай, коли ми його розбудили. Його язик трохи заплітався і від нього пахло алкоголем. -- Квартальні, Містечкові, Міські, Районні, Обласні й Загальноповерхові. Існують також інші, але їх називають елітними. Поки що тобі не варто перейматися ними.

-- Отже, та істота, з якою ми билися, найпоширеніший вид боса?

-- Так, -- відповів Мордехай. – І тепер ви знаєте як розпізнати їхнє лігво. Відтепер це буде для вас очевидним. Квартальних босів найпростіше вбити і найпростіше знайти.

-- Легко, -- буркнув я. Мої щойно загоєні ноги і кулак досі боліли фантомним болем. – Та, з якою ми билися, вона явно була людиною з нашого світу. Так буде завжди?

Я не зрозумів жодного сказаного жінкою слова, і був цьому радий. В мене вже й так були проблеми зі сном. Якийсь час Мордехай мовчав, немов з усіх сил намагався обдумати правильну відповідь.

-- Ні, не завжди, -- промовив він нарешті. – Буде багато… переробок… з попередніх версій гри. Деякі будуть людської раси, але більшість ні, чи навіть людьми з твого світу. Або будуть людьми, але це не буде таким очевидним.

-- Цей бій мене розчарував, -- сказала Пончик. – Бронзовий бокс боса? Ми заслужили щонайменше на Легендарний.

Ми ще не відкрили наші бокси.

-- Всі боси дропають постійний лут, а їхні трупи залишаються на місці й кожен волоцюга може взяти його собі. Як ви вже знаєте, Квартальний бос дропає мапу околиці. Вищі боси будуть дропати інші предмети для загального вжитку, про які мені поки що не можна розповідати вам. Але, -- додав Мордехай. – Справжні вбивці боса отримують також ачівку і бокс боса. Бронзовий за Квартального, Срібний за Містечкового, і так далі. А ще, як бачите, в усіх повідомленнях після вашого імені стоїть бронзова зірочка. Ви отримуєте зірочку за кожного вбитого боса.

-- А на цьому рівні є важчі боси? – запитав я. – Бо це не чесно. Більшість з нас може прокачатися, але в цьому мало толку, поки ми не зможемо розкидати очки.

-- На перших трьох рівнях не буде Районних, Обласних чи Загальноповерхових босів, але там є доволі потужні боси. Вони призначені для більших груп, ніж тільки два волоцюги. Від більшості боїв з босами, принаймні на перших поверхах, неможливо втекти, тож будьте уважними.

-- Гаразд, я відкриваю свої бокси, -- оголосила Пончик і відвернулася.

В мене було 15 ачівок і сім боксів, включно з боксом боса і Золотим Боксом Контролю Натовпом. Поки Пончик невдоволено бурчала на всі оті смолоскипи і печиво для домашніх улюбленців, я повернувся до Мордехая.