Я проковтнув слину і продовжив вивчати екрани.

На наступному було написано:

Таблиця лідерів:

Таблиця лідерів почне заповнюватися після обвалу третього рівня.

На третьому екрані було написано:

Вітаємо в Безпечній Кімнаті. Зараз ти на Першому Рівні.

Доступно кімнат для оренди: 20.

Ціна оренди кімнати: 0 золота.

Особисті кімнати стануть доступними для покупки на четвертому рівні.

На цій локації доступна їжа.

Доступні кімнати? Я глянув на мінімапу, розтягнувши її на весь екран. В ресторані були три виходи. Двері, через які ми прийшли, другі двері на протилежній стіні, з пунктирною лінією з іншого боку і X над дверима. Я подумки клікнув на ньому і вигулькнув екран.

Особисті кімнати ще не доступні.

Виходило, що я міг купити тут справжній будинок або операційну базу. Але якщо поверхи будуть обвалюватися, чи означає це, що на кожному поверсі мені доведеться купувати новий будинок?

Через треті двері, які за нормальних умов вели б назовні, я бачив невеличкий коридор, по боках якого знаходилося по десять дрібних кімнаток. Маленькі готельні кімнати, кожна не більша за комірчину. Місце, щоб переспати.

В цю мить я зауважив на мапі білу крапку. Я здригнувся, до мене дійшло, що прямо біля мене, відразу за прилавком, стоїть якась істота. Я прибрав мапу і глянув. Там стояла пухнаста істота в паперовому капелюсі, ростом десь з прилавок, саме тому я й не зауважив її. Я оглянув її властивості.

Теллі – Захисник Бопка. Рівень 63.

Доглядач за цією безпечною кімнатою.

Не Бойовий НІП.

Захисники Бопки – магічні, гномоподібні істоти, єдина мета яких – займатися Безпечними Кімнатами. Вони роблять все, від чистки туалетів до приготування їжі. Вони похмурі, смердючі й ніколи не миють руки.

Я обережно наблизився до прилавка. Волохатий карлик не рухався, стояв наче вкопаний. В нього було руде волосся, але з якимось дивним зеленавим відтінком. Його обличчя було настільки вкрите волоссям, що я ледь виділив його чорні очі та грушеподібний ніс, вкритий злими, червоними венами. Від нього заносило мокрим мохом. На ньому був блакитний фартух, простий паперовий капелюх і бейджик з написом “Теллі.”

-- Привіт, -- сказав я.

-- Харчів хочеш? – запитав він голоснішим голосом, ніж я очікував. В нього був слов‘янський акцент. Не російський, але близько.

-- А… що у вас є? – запитав я, глянувши на екран з меню, який не змінився. – Є у вас якесь меню? Пробач, я тут новачок.

-- Теллі знає, що ти тут новачок. Підземелля щойно відкрилося. Воно відкрилося без попередження, тому Теллі не готовий. Але приготувати більшість харчів для волоцюг-людей я готовий. Теллі підготувався, він купу ваших років вчився готувати харчі для волоцюг-людей. – Він нахилився, звівся навшпиньки, щоб глянути на Пончик, яка стрибала в басейні з м‘ячиками. – Я не готовий на котів. Але в мене є молоко. Це краще ніж печиво для домашніх улюбленців.

-- Взагалі-то, вона дуже любить йогурти, -- сказав я. – Я не повинен давати їй надто багато, Беа починає… -- я замовк. – Щоб вижити, коти потребують м‘яса.

-- Кімнату в оренду брати будете? – коли істота говорила, в неї не рухався жоден м‘яз. Це діяло мені на нерви.

-- Так, -- відповів я. – Знаю, в нас обмаль часу, але мені потрібно поспати.

-- Я дам кішці йогурт. Коли прокинешся, то матиму для кішки м‘ясо. Але якщо хочеш, то можу приготувати для тебе щось зараз.

-- Звісно, -- сказав я. – У вас дійсно є йогурти?

-- Так. А чого хочеш ти?

В цю мить до мене дійшло, що я вмираю з голоду.

-- Що ти можеш порекомендувати?

Пауза.

-- Хочеш, щоб я приготував щось на свій розсуд.

-- Ага, -- сказав я. – Чом би й ні? Тільки не рибу. В мене та риба вже в печінках сидить.

Теллі кивнув, ледь поворухнувши підборіддям.

-- Яка в тебе терпимість до спецій? Від одного до п‘яти?

-- Гм, ми говоримо про людську терпимість до спецій? Я люблю гостреньке, отже чотири. Але тільки за людською шкалою.

-- Це і є за людською шкалою. Тепер сідай. Відкривай бокси. Чекай. Теллі принесе тобі поїсти, тоді ти поспиш. – Він поклав на прилавок пластиковий стаканчик і невеличке паперове блюдце, кивнув на ряд автоматів з продажу газованої води, тоді повернувся і перевальцем пішов на кухню.

На автоматах з газованою водою я міг обрати щось, що називалося Хуп-Кола, воду, молоко, горілку, і щось, що називалося Warka, після того як я сіпнув за важіль, то виявив, що це пиво. Мені кортіло попити пивка, але я зупинився на воді. Маленьке блюдце я теж заповнив водою. Я зробив ковток і був здивований, наскільки холодною, наскільки чистою вона мені здалася. Я похитав головою і сів у кабінці.

Я отримав купу боксів, включно зі срібним Боксом для Шукача Пригод за те, що знайшов свою першу безпечну кімнату. Наступних кілька хвилин я провів перебираючи в основному непотрібний лут. Зілля, зілля, смолоскип, пов‘язка… це щось новеньке. Вона зупиняла ефект Кровотеча. Я не знав чи моя сорочка зі шкіри троля зупиняла його чи ні.

Весь час одне й те саме, за винятком срібного персня, який я знайшов у срібному боксі. Перстень давав +1 до будови тіла, підняв мені цю стату до 10.

Поки ми чекали, Пончик вистрибнула на стіл. Поки я закінчував оглядати лут, вона трохи попила. В неї теж було кілька боксів, включно з золотим боксом з магічним предметом, який вона отримала за те, що була в першій сотні волоцюг, які прокачали Магічну Стрілу до третього рівня.

В боксі було 25 пляшечок з зіллям для відновлення мани і нашийний амулет. Амулет був у вигляді маленького срібного метелика. Отримавши його, Пончик запищала від радості. Він навіть мав невеличке кільце, щоб його можна було легко причепити до нашийника. Коли вона рухалася, амулет брязкав.

Я похитав головою. Гра дійсно підлаштовувала нагороди під волоцюг.

-- Краще не носити клятий дзвоник на шиї. Знаєш навіщо люди надягають їх на котів? Щоб пташки і білочки чули, коли вони підкрадаються до них.

-- Яка гарнюня, -- заявила Пончик, коли амулет з‘явився на кільці нашийника. – Звісно, що я буду носити його.

Я глянув на властивості амулета.

Талісман Приреченого Метелика

Ті, хто пам‘ятає сумну історію Приреченого Метелика, отримують дар від фейрі цього світу. Навіть я плакав від цієї історії.

Додає +4 до вміння Пурхати, як Метелик. Додає +1 до Інтелекту. Крилаті фейрі більше не будуть автоматично відноситися до тебе вороже.

Я й гадки не мав, що це за історія про Приреченого Метелика, але мусив признати, що предмет був корисним. Але чи вартував він додаткового шуму, який буде робити? Я не знав. Зрештою я сам не був королем стелсу.

Вміння Пурхати, як Метелик означало, що вона зможе стрибати вище і дальше. Коли вона отримала талісман, це вміння вже було в неї на трійку, амулет довів його до сімки. Як тільки вона його наділа, то поскакала назад в ігрову зону і вистрибнула на вершину пластикових труб, стрибок вдвічі вищий від того, який вона могла зробити раніше. Наступних десять хвилин вона провела шалено кружляючи, ганяючи по ігровій зоні так, немов знов була маленьким кошенятком.

Лайно, коли це було? Чотири роки тому?

-- Ей! – крикнув я. – Обережніше! Не забувай, що тобі ще потрібно буде приземлитися!

З кухні з двома тацями з‘явився Теллі. Він перевальцем вийшов з-за прилавка і поклав їх на столі.

-- Їж.

В Пончик було просте блюдце заповнене білим йогуртом. Вона повернулася до стола і з підозрою понюхала його.

-- Що це? – запитав я, тицьнувши в свою страву пластиковою виделкою. Пахло дуже смачно.

-- Мург Віндалу, четвертий рівень приправ. Кубики курятини без кісток, протушковані в ніжному кисло-солодкому соусі віндалу. А ще картопля та інші приправи. В гарнірі бір‘яні, а ще я приготував наан з часником і шпинатом. Перепрошую, але в мене немає ягнятини. Моє ягнятко забрали для мобів, в рамках підготовки другого поверху. – Він повернувся до Пончик. – А ще, Ваша Високосте, я спеціально замовив свіжого лосося, щоб Ви поласували, коли прокинетеся. Пізніше я його відповідно приготую, поріжу і прикрашу.

-- Ваша Високосте? – перепитав я.

-- Дякую тобі, Теллі, -- промовила Пончик. – А… і Теллі?

-- Так, Ваша Високосте? – запитав він, легенько вклонившись.

-- Постарайся, будь ласка, щоб для відпочинку нам призначили найкращу кімнату. Це все.

-- Впевнений, що вони всі однакові, -- сказав я. – До того ж, хіба ти не хочеш власної кімнати?

-- Звісно, Ваша Високосте, -- сказав Теллі й розвернувся.

Я глянув на кішку, а вона кліпнула і схилила свою пухнасту голову, її відповідник знижування плечима.

-- Не моя вина, що я для нього королева.

Я спробував шматочок страви і відразу забув про все на світі. Це була буквально найсмачніша їжа, яку я коли-небудь пробував. Я ніколи не був великим любителем індійської кухні, але хай йому дідько. Спецій було в сам раз. Я зжер все за кілька хвилин.

Теллі повернувся на свій пост за прилавком і стояв там, нерухомо.

-- Чувак, -- сказав я. – Я в житті не їв нічого смачнішого!

Він легенько кивнув.

-- Ти будеш в усіх безпечних кімнатах?

-- Ні, -- відповів він. – Коли цей поверх обвалиться, я перенесуся на рандомний поверх в підземеллі. Коли той поверх обвалиться, я буду спускатися нижче, допоки будуть потрібні мої послуги.

В подробиці він не вдався.

-- Що ж, думаю, ми зупинимось тут на наступних пару днів, -- сказав я. Я поборов бажання облизати тарілку. Невже він дійсно міг приготувати все на світі?

Світ зник.

Несподівано мене залила хвиля смутку. Я глибоко вдихнув. Витягнув з кишені пачку цигарок і мав намір запалити, коли голосне і тверде “Ні” з-за прилавка змусило мене заховати цигарку.

-- Ми не можемо залишатися тут, -- сказала Пончик. – Потрібно рухатися.

-- В мене є ідея, -- сказав я. – Здається тут по сусідству є гніздо смиків. Давай побудемо тут і спробуємо зачистити це гніздо. Здобудемо трохи експи. Коли відкриються входи на наступний рівень, то пошукаємо сходи. До того часу в нас є місце, де поспати, запас смачної їжі, ще й джерело експи поблизу. Як на мене, чудове місце.

-- Гаразд, -- обізвалася вона за якусь мить. – Але потрібно придумати якийсь дотепний спосіб вбивати їх. Щось захопливе і водночас миле. Щось енергійне. Я хочу потрапити на шоу, Карле.

-- На шоу нам не потрапити, -- сказав я.

-- Ти що, не слухав? Мільйони фоловерів! Лут-бокси! Ми повинні потрапити на шоу. Може нам потрібна коронна фраза.

Я зітхнув.

[ 10 ]

Час до колапсу рівня: 4 дні, 3 години.

Я проспав набагато більше, ніж планував. Кімнати були маленькими, але не такими клаустрофобними, як туалети в підземеллях чи катер Берегової Охорони. Понад мої очікування, ліжко було зручним. Білі бавовняні простирадла пахнули свіжістю і трохи пральним порошком. І хоча коридори в підземеллях були вологі та задушливі, в кімнаті було прохолодно, саме так, як я люблю. Пончик наполягла, що спатиме в одній кімнаті зі мною. Як завжди, вона спала в мене на шиї.

Я не наважився зняти сорочку і плащ, хоча й знав, що за ідеєю я був у безпеці. Як тільки моя голова торкнулася подушки, я відключився. Мені не снилися сни, як більшість ночей, мене не переслідували нічні жахіття.

Я прокинувся, почуваючись свіжим і сповненим енергії. Глянув, скільки залишилося часу, і був приголомшений, що проспав 10 годин поспіль. Я не спав так довго, не прокидаючись, щонайменше п‘ять років. Потрібно було буквального кінця світу, щоб я нарешті відпочивав всю ніч.

Коли я сів, Пончик міцно позіхнула і скотилася на бік.

-- Повертайся в ліжко, -- сказала вона сонно. – Мені потрібно ще кілька годин. Це наказ твоєї принцеси.

-- Вставай, -- відповів я. – Теллі готує тобі їжу, не забула?

Це її переконало.

Ванні кімнати в ресторані мали душові кабінки з диспенсерами для мила і шампуню. А ще там були дешеві, одноразові бритви і крем для бриття. Нарешті я стягнув з себе одяг і прийняв довгий, теплий душ. Я залишався в душі, поки вода, що стікала, не перестала бути чорною. Тоді побрився. А от рушників не було, мені довелося сохнути.

Мій внутрішній годинник більше не працював. Я знав, що на поверхні планети зараз знову ніч, але коли побачив на тарілці яєчню з беконом і млинці, то сів і вдихнув це все. Складалося враження, що зараз сніданок. Складалося враження, що почався новий день.

Я подумав про тих, хто вижив, але не спустився в тунелі. Як там у них справи? Особливо люди в зоні зимової бурі. Без жодного притулку, їм доведеться збудувати щось з нуля. Без електрики їм доведеться розпалювати багаття. А скільки в них буде їжі? Мабуть, не дуже багато. Навіть більша частина тварин, таких як кури і свині, під час колапсу знаходилися в курниках і клунях.

Навпроти мене Пончик доїдала вже третю порцію лососевого паштету.

Я навмисно намагався не дивитися на дошку, але я знав. 4,148,111. Скільки ще часу мине перш ніж викреслять мій номер?

Я спробував розпитати Теллі щось про підземелля, але він відмовлявся відповідати. Він відповідав тільки на запитання безпосередньо пов‘язані з Безпечними Кімнатами.

-- Якщо я придбаю особисті покої, то вони будуть переноситися з рівня на рівень?