ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП:

ПРИДУШУВАЧІ ПРОБЛЕМ ТА БЕЗЕМОЦІЙНІ ЛЮДИ

Людям із відкритим доступом до своїх почуттів набагато легше аналізувати себе та давати своїм проблемам раду, ніж людям, які витісняють свої емоції. До всього «придушувачі» почуттів здебільшого мало замислюються над своїми психічними про-цесами. Вони неохоче аналізують себе та своє життя — здебіль-шого через підсвідомий страх, що назовні вийде занадто бага-то негативних почуттів. Такі люди наче затято відвертаються від самих себе. Інші ж, навпаки, багато роздумують про себе, 70

але застрягають у теоретичних міркуваннях і не відкривають доступу до емоційного світу своєї тіньової дитини.

Чоловіки, з огляду на особливості свого розвитку та вихо-вання, більше тяжіють до того, щоб повністю ототожнювати себе зі своїм розумом і раціональним мисленням, суттєво нех-туючи почуттями. Звісно, це стосується не всіх чоловіків, адже є і жінки, у яких погано розвинений контакт зі своїми емоці-ями. Проте саме чоловіки частіше, ніж жінки, відштовхують від себе «слабкі» почуття, як-от смуток, безпорадність і страх. Натомість «сильні» почуття, як-от радість і гнів, більшість чоловіків сприймає досить добре. Така ж ситуація і з Міхае-лем: він не розпізнає свою образу — «слабке почуття», яке відчуває через забудькуватість Сабіне. Він відчуває лише свій гнів, що є наслідком образи, якої завдали його самооцінці. Гнів завжди виникає там, де не задоволено нашу важливу фізичну чи психологічну базову потребу.

Тисячоліттями чоловіча соціалізація була спрямована на те, щоб у жодному разі не демонструвати будь-яких «слабких» почуттів. Лише нещодавно відбувся перелом свідомості: тепер і хлопчик має право сумувати чи боятися, а дурна приказка «Хлопці не плачуть!» поступово зникає з батьківської скарб-ниці цитат.

Однак, крім виховного впливу, у чоловіків закладено також еволюційну схильність вимикати почуття, що пов’язано з розпо-ділом завдань між чоловіками та жінками за кам’яної доби. Для успішного полювання вони мусили навчитися відкидати почут-тя слабкості. Хоробрість була їхнім обов’язком. Жінки теж завж-ди мали й мають цю рису, але сфера їхньої відповідальності за кам’яної доби й частково ще й тепер більше лежить у побуті. Тут потрібна радше емпатія, ніж хоробрість. Тож чоловіки на-роджуються з певною генетичною схильністю до притлумлен-ня почуттів, тоді як жінкам легше співчувати своїм близьким.

71

Схильність чоловіків відкидати негативні почуття має свої переваги, а надто коли йдеться про виконання предметних завдань. Однак у сфері людських взаємин погано розвину-те емоційне життя часто призводить до проблем. У психо-терапії та на своїх семінарах я часто натрапляю на чолові-ків, які крутяться у своїх міжособистісних проблемах, як корабель без компаса, позаяк не мають доступу до власних почуттів. Почуття необхідні, щоб розшифрувати й оцінити ситуацію. Вони показують нам, наскільки для нас щось важ-ливе чи неважливе. Скажімо, страх попереджає про небез-пеку й спонукає її уникнути. Сум демонструє, що ми втра-тили чи не отримали щось важливе. Сором означає, що порушено соціальну чи особисту норму. Радість підказує, що нам хочеться робити.

Якщо людина замало контактує зі своїми почуттями, то порушено і зв’язок з її потребами. Тому багато людей скар-жаться, що не знають, чого хочуть. Я знаю деяких чоловіків, які, хоч і неабияк розумні у сфері абстрактного мислення, не здатні налагодити своє життя. У професійному житті їх недооцінюють, у приватному вони страждають від проблем у стосунках. Деяким, завдяки їхнім інтелектуальним здіб-ностям, навіть вдається досягти чималих фахових успіхів, але їхнє любовне та сімейне життя залишається за бортом. Вони заплутуються у своїх абстрактних міркуваннях і губляться, зважуючи плюси та мінуси, коли слід ухвалити емоційно важливе рішення або сформулювати особисті цілі. Їм бракує контакту зі своїми почуттями, які пліч-о-пліч з інтелектуаль-ними міркуваннями могли б скерувати їх у правильному на-прямку. Адже навіть рішення, які ми здатні добре обґрунту-вати раціонально, відчуваються добре. І це почуття, навіть якщо ми сприймаємо його тільки підсвідомо, зрештою є ви-рішальним чинником під час ухвалення рішення.

72

У деяких людей домінує одне яскраво виражене почуття. Чи то страх, чи депресія, чи агресія. За цими «провідними почуттями» зазвичай ховаються інші, яких людина не усві-домлює, як-от Міхаель: його опановує гнів, натомість образу, що йому передує, він розпізнати не в змозі.

Якщо ти хочеш ще більше дізнатися про емоційний світ чоловіків, рекомендую почитати книжку Бьорна Зюфке «Чоловіча душа».

ЩО МОЖНА ВДІЯТИ, ЯКЩО В МЕНЕ ОБМЕЖЕНИЙ

ДІАПАЗОН ПОЧУТТІВ?

Якщо ти належиш до тих людей, яким важко ввійти в контакт зі своїми почуттями, і нічого не відчув/-ла, виконуючи наведе-ні вище вправи, то заплющ, будь ласка, очі й зосередься на зоні грудей і живота. Спершу просто зверни увагу, як ти дихаєш. Чи заходить повітря аж глибоко в шлунок? Чи десь застряє? Ди-хаючи поверхнево, ми часто несвідомо придушуємо свої емоції. Тому дозволь собі глибоко вдихнути повітря, аж у сам живіт. Найкраще це робити лежачи. А потім просто спробуй зрозумі-ти, як почуваєшся всередині. Якщо, глибоко вдихнувши, ти досі нічого не відчуваєш, то зосередься, будь ласка, на ділянці гру-дей і живота, а тоді цілком усвідомлено відчуй «ніщо» всере-дині тебе. Як це бути разом із цим «ніщо»? Зверни увагу, як те «ніщо» відчуває твоє тіло. Живіт розслаблений? Серце спокій-но б’ється? Глибоко дихаєш? Як відчувається «ніщо»? Можли-во, за тим «ніщо» ховається ще щось?

До речі, можна навчитися відчувати завдяки уважно-сті. Брак почуттів — це здебільшого форма самозахисту, яку постраждалі несвідомо натренували ще змалку, щоб не відчу-вати болю та безпорадності, які в них викликали батьки.

73

Вони навчилися відвертати свою увагу від почуттів. Відпо-відно можна навчитися спрямовувати на них увагу.

Для цього вистачить кілька разів на день зупинятися й скеро-вувати свою увагу всередину, запитавши себе: як я зараз почува-юся? Звертай увагу на зону грудей і живота та на фізичні вияви, які ти там помічаєш. Наприклад, якщо відчуваєш поколювання, спазми, стиснення, тиск, то спрямуй свою увагу туди. Тоді відчуй, яке слово найкраще опише ці емоції. Страх? Сум? Сором? Лють? Або ж радість? Любов? Полегшення? І тоді зможеш поставити запитання до цього тілесного відчуття. А саме: що в моєму жит-ті створює це... пригнічення, поколювання, серцебиття або будь-яку іншу фізичну маніфестацію? Це питання ти ставиш своїм відчуттям і дозволяєш собі отримати на нього відповідь, тобто шукаєш її не головою, не своїм режимом «Дорослого». Перша відповідь зазвичай правильна, навіть якщо видається дещо абсурдною. Ця відповідь може бути також у формі спогаду чи картинки. Вона йде з твого несвідомого, тобто від твоєї внутріш-ньої дитини, чи то світлої, чи тіньової. Так ти можеш безпосе-редньо з нею поспілкуватися. До речі, такий спосіб фокусуван-ня почуттів походить від психологічного методу під назвою «фокусування», який винайшов Юджин Ґендлін.

От побачиш: що частіше ти спрямовуватимеш увагу на свої внутрішні процеси, то краще зможеш їх усвідомлювати. Комусь стає в пригоді також і медитація.

НАША ПРОЄКЦІЯ — ЦЕ НАША РЕАЛЬНІСТЬ

Ось усе, що тобі потрібно зрозуміти: твої негативні постула-ти — це не об’єктивна правда, а твоя суб’єктивна реальність, яка сформувалася в тобі, принаймні частково, через хиби твого виховання. Ти сприймаєш себе та своїх близьких крізь

74

призму цих постулатів, і це твоє особисте викривлене спри-йняття. Це твоя проєкція реальності, відфільтрована твоїм вихованням. Тому йдеться про те, щоб забрати цю несприят-ливу проєкцію та замінити її кращою, реалістичнішою. Для цього необхідно розділити в собі тіньову дитину і розумного дорослого. Вони більше не мають змішуватись у твоєму спри-йнятті, як це завжди було раніше. Тобто за допомогою свого дорослого розуму ти мусиш збагнути, що, коли йдеться про óбрази тіньової дитини, ідеться справді саме про них. Завдяки своєму внутрішньому дорослому ти маєш зрозуміти, що якби твої батьки були інакшими або ти взагалі мав/мала інших батьків, то ті óбрази теж були б інакшими. Твій дорослий ро-зум має зрозуміти, що всі ці гидкі фрази нічого не кажуть про тебе й твою цінність, а свідчать лише про твоїх батьків.

Наприклад, якщо твій постулат звучить: «Я роблю недо-статньо!», то твій дорослий розум має збагнути, що це нісеніт-ниця, тому що ти багато чого досягнув/-ла у своєму житті, навіть припустившись численних помилок. Адже більшість наших помилок — це просто результат негативних постулатів. Якщо в тобі живе постулат «Я нічого не вартий/-а», то твій дорослий розум також має розпізнати, що це — нісенітниця, адже кожна людина цінна сама по собі. І в цьому світі є що-найменше одна людина, для якої ти — цілий світ.

Дитина народжується на світ безневинною, і якщо батьки потім зароджують у ній постулат про те, що вона нічого не варта, навіть якщо вони не мали такого наміру, — дитину не можна в цьому звинувачувати. Це не її вина. Як підсилити твого вну-трішнього дорослого, використовуючи вагомі аргументи, я ще розповім у вправі «Зміцни свого “Дорослого”» на сторінці 126.

Відомий психолог і тренер Єнс Корссен каже: «Ти — яскра-ва зірка від народження!» Це гарне формулювання, яке я хо-тіла б позичити. Отже, ти — яскрава зірка від народження,

75

навіть якщо іноді поводишся незручнувато. Ти правильно прочитав/-ла: незручнувато, саме з таким суфіксом. Це також вигадав Корссен. Адже так слово звучить набагато приємніше й кумедніше, ніж «незручно».

Тож якщо твоєму «Дорослому» вже зрозуміло, що ти — яскрава зірка і не винен/-на у поведінці своїх батьків, то тепер тобі ще необхідно пояснити це своїй тіньовій дитині, щоб вона теж збагнула. Інакше ти далі житимеш у подвійній реальності, а це означатиме, що дитина всередині тебе досі думатиме, що вона маленька, а світ ззовні — це мама й тато. А доросла части-на тебе вважатиме правдою все, що вона думає і відчуває. І так насправді живуть усі люди, які не аналізують свою внутрішню програму й не позбуваються її. Ти ще пам’ятаєш про клієнтку, чия тіньова дитина вперше відчула, що її мучитель давно помер і що вона тепер доросла, аж коли їй стало за п’ятдесят? Її вну-трішня дитина, так само як і твоя, залишається на раннішому етапі розвитку. Наприклад, тіньовій дитині цієї клієнтки було всього лише п’ять років. Спробуй, будь ласка, усередині себе відчути, на який вік почувається твоя тіньова дитина. Прошу, повір мені, коли я кажу, що твоя тіньова дитина також застряг-ла в якійсь минулій реальності і це надзвичайно сильно впли-ває на твої думки, почуття та дії. Ти навіть не в змозі серйозно сприйняти всі ці наслідки своїх постулатів.

Хай там як, проєкцію не варто недооцінювати. Адже ми проєктуємо в голови інших людей наше уявлення про себе, яке здебільшого визначають наші постулати. Якщо ми вважа-ємо себе добрими, то думаємо, що й інші мають бачити нас такими. Якщо ж ми впевнені, що погані, то так само проєкту-ємо цю думку в голови інших. Будь дуже уважним/-ою до того, як часто ти думаєш, нібито інша людина вважає (проєкція в голову іншої людини), що ти — надто товстий/-а, надто по-творний/-а, надто дурний/-а, надто нудний/-а абощо, і, як 76

наслідок, пригнічуєш себе. Уяви, що ти живеш на безлюдному острові — наскільки серйозною була б тоді така сама пробле-ма? У такому разі для більшості з нас не мало б жодного зна-чення, чи ми товсті, потворні, дурні або нудні — допоки ніхто інший цього не бачить. Чомусь здебільшого річ лише в тім, що, на нашу думку, думають інші. За допомогою наших про-єкцій у голови інших людей ми потім своїми ж руками себе знищуємо. За цим стоїть механізм дзеркальної самооцінки, який я вже описувала на сторінці 36.

Тому це дуже ефективне тренування — просто дивитися на світ, бачити все те, що там можна побачити, і в такий спосіб перестати спостерігати за собою очима інших (тобто нашими очима). Тоді можливо набагато більше вхопити й набагато точніше сприйняти все, що в тому світі відбувається.

Вправи, які допоможуть тобі налагодити мир і дружбу з твоєю тіньовою дитиною, я наведу в розділі «Зціли свою тіньову дитину». Проте спершу хочу зупинитися на захисних стратегіях тіньової дитини. Це ті способи поведінки, за до-помогою яких ми — здебільшого несвідомо — прагнемо при-душити та позбавити нашу тіньову дитину влади. Зазначу із самого початку, що більшість проблем ми отримуємо не че-рез наші негативні постулати, а через самозахист, який вста-новлюємо на основі цих постулатів.

ЗАХИСНІ СТРАТЕГІЇ ТІНЬОВОЇ ДИТИНИ

Якщо ми твердо віримо в наші внутрішні óбрази, тобто несві-домо — а отже, повністю — ототожнюємося з нашою тіньовою дитиною, тоді ми прагнемо придушити її або ж поводитися так, щоб максимально не відчувати її негативних постулатів. Найбільше зусиль ми докладаємо, щоб інші не зауважували, наскільки погано ми насправді почуваємося. Тому розробля-ємо так звані захисні стратегії, які мають уберегти нас від негативних почуттів і думок нашої тіньової дитини. Багато з них ми маємо ще змалку, але деякі додаються навіть у до-рослому житті — наприклад, втеча у якусь залежність. Важ-ливо розуміти, що ми зазвичай носимо в собі досить велику кількість постулатів, які в більшості людей є результатом по-рушення кількох із чотирьох базових психологічних потреб. Відповідно більшість людей оперує також і кількома захисни-ми стратегіями. Ці захисні стратегії переважно виявляють себе на поведінковому рівні — у наших діях.

У цьому розділі я хочу пояснити тобі основоположну функ-цію та принцип дії захисних стратегій. У наступних підрозді-лах ми детально розглянемо поширені захисні стратегії.