Якщо людина носить у собі прихований постулат «Я роблю недостатньо!», то вона або (несвідомо) докладатиме зусиль, щоб спростувати його, або визнає свою поразку і (несвідомо) діятиме так, щоб його підтвердити. Типовою стратегією спро-стування цього постулату (і подібних до нього, які безпосеред-ньо впливають на самооцінку) є перфекціонізм. У рідкісних випадках прагнення до досконалості виникає через пристрасну

78

відданість справі, але частіше — через підсвідомий страх за-знати невдачі й бути відкинутим/-ою. Багато людей через свої негативні постулати відчайдушно стараються зробити все пра-вильно. Помилки та невдачі викликають у них глибокий со-ром, адже вони — ганебне підтвердження їхньої недосконало-сті. Натомість багато хто вже давно здався. У дитинстві вони часто відчували, що все одно немає сенсу докладати зусиль. Вони знову і знову підтверджують, що їхні постулати правиль-ні. У романтичних стосунках вони поводяться так, щоб кохан-ня зникло, а в професійній діяльності — щоб зазнати невдачі. Наприклад, шукають партнерів, які погано підходять для сто-сунків та/або настільки все ускладнюють, що їх важко витри-мати. А на роботі страх перед неуспіхом змушує їх відкладати важливі завдання на потім чи розпорошуватися на дрібниці. Або ж через страх щось провалити вони просто не задіюють свого справжнього потенціалу. Ще хтось випрацював захисну стратегію, яку фаховою мовою називають «нарцисизм». Це означає, що такі люди компенсують свою нестабільну тіньову дитину надміру зарозумілою поведінкою, за допомогою якої вда-ють перед собою та іншими, що вони найкращі. (Про нарци-сизм та перфекціонізм я розповім детальніше трохи пізніше.)

Якщо в дитини не задоволено потребу в автономії та кон-тролі, то в неї формуються такі постулати, як «Я відданий/-а тобі на поталу!» і «Я безпомічний/-а!». Щоб цього не відчу-вати, дорослий чимдуж прагне контролю та влади, адже його внутрішня дитина постійно хвилюється, щоб знову не по-трапити в залежне становище. Люди із сильним прагненням до влади завжди хочуть брати гору — в розмові, на роботі, у стосунках. Чимало з них страждають від страху перед прив’я-заністю, тому що їхня дитина асоціює любовну близькість із залежністю. Вони уникають романтичних стосунків або після моментів близькості знову й знову віддаляються від свого

79

партнера. Якщо ж тіньова дитина цієї людини вже змирилася зі своєю поразкою, то вона прив’язується до людей, яких вва-жає могутніми та домінантними, і добровільно підпорядкову-ється їм. У такий спосіб вона повторює болісний досвід, який уже пережила щонайменше з одним із батьків. Типовий при-клад — це жінка, що прив’язується до надзвичайно домінант-ного чоловіка, який навіть може погано з нею обходитися. Або чоловік, який підкоряється своїй владній дружині.

Якщо ж натомість у дитини не задоволено потребу в прив’я-заності, а її постулат звучить як «Я самотній/-я!», тоді як захис-ну стратегію вона розвиває дуже нав’язливу поведінку. Така людина завжди турбуватиметься про гармонію і компроміси, тільки щоб не поставити під загрозу свою близькість з іншими людьми. Або ж тіньова дитина уникає своїх страхів бути по-кинутою, тікаючи від близьких стосунків. Як то кажуть, ми не в змозі втратити того, чого не маємо. Так тіньовій дитині вдається контролювати те, що відбувається. У цьому випадку вона збагнула, що бути на самоті — найбезпечніший варіант.

Постулат, який стосується базової психологічної потреби в задоволенні бажань або в уникненні їх незадоволення, зву-чить приблизно так: «Я не маю права насолоджуватися жит-тям!» Ці люди часто захищаються через втечу в роботу, тому що не вміють проводити свій вільний час. Деякі дотримуються нав’язливих рутин і надзвичайно самодисципліновані. Нато-мість ще хтось компенсує свій дитячий досвід, надмірно та бурхливо вдаючись до споживацтва. Їм бракує дисципліни, тож вони часто дозволяють своїм імпульсам керувати ними.

Це були лише кілька прикладів, щоб пояснити принцип дії захисних стратегій. На найвищому рівні захисні стратегії поділяють на пристосування, відступ або надкомпенсацію.

Варто зауважити, що захисні стратегії та постулати не завж-ди можливо точно пов’язати з конкретною базовою потребою, 80

як я частково намагалася щойно зробити. Адже один і той са-мий постулат, наприклад «Я неважливий/-а», може виникнути внаслідок незадоволення потреби в прив’язаності, контролі, задоволенні чи в підвищенні самооцінки. Так само і така захис-на стратегія, як прагнення влади чи досконалості, може бути результатом порушення різних базових потреб. Крім того, ба-гатьом захисним стратегіям ще й властива велика кількість точок дотику: скажімо, тісно пов’язані перфекціонізм і бажан-ня контролю або прагнення до гармонії та синдром помічника.

Як я вже казала, зазвичай саме захисні стратегії і є справж-ньою причиною наших проблем. Якщо людина носить у собі постулат «Я не вартий/-а любові», а тому віддаляється від інших людей і уникає близьких стосунків, тоді самотність, яка виникає із цієї стратегії відступу, і є її проблемою. А якби ця людина спілкувалася з іншими і розповідала їм, що не вважає себе вартою любові, то вже була б не самотньою, а в колі лю-дей. Тобто не самі негативні постулати обтяжують наші між-особистісні стосунки та спосіб життя, а захисні стратегії, які ми обираємо, щоб протидіяти постулатам. Отже, більшість наших проблем — це результат нашого самозахисту.

Дуже важливо, щоб ти цінував/-ла й поважав/-ла свої за-хисні стратегії. У твоєму дитинстві вони були цілком виправ-дані й доречні. У дитячому віці ти якомога краще пристосову-вався/-лася до своїх батьків. Або ж бунтував/-ла проти них і, ймовірно, мав/-ла для цього вагомі причини. Ти ще й досі намагаєшся ладнати із собою та з іншими людьми, використо-вуючи свої захисні стратегії, і ці зусилля заслуговують на чи-малу повагу. Проте є одна проблема: твоя тіньова дитина поки не зрозуміла, що ви обоє вже виросли. Вона досі живе в ко-лишній реальності. Насправді ви обоє, твоя тіньова дитина і твій «Дорослий», тепер уже вільні й здатні самостійно по-дбати про себе. Ви більше не залежите від мами з татом. До-

81

рослий може захиститися й самоствердитися за допомогою набагато кращих засобів, ніж захисні стратегії. Звісно, я пока-жу тобі як: у розділі «Про захисні та золоті стратегії». Однак спершу необхідно розпізнати та зрозуміти твої дитячі страте-гії, перш ніж ми вшануємо їх і скеруємо в позитивний бік.

Далі я покажу тобі метастратегії, серед яких можна виокре-мити індивідуальні та спеціальні. Наприклад, якщо ти захи-щаєшся, безперервно граючи в комп’ютерні ігри та в такий спосіб утікаючи від реальності, то можеш упізнати себе в за-хисній стратегії «Втеча й відступ». Або ж, якщо ти постійно обходиш гострі кути в розмовах із керівництвом, коли на-справді тобі потрібно висловити свою думку, то можеш кла-сифікувати це як «прагнення до гармонії». Тож читаючи далі, будь уважним/-ою до самого/-ї себе, спробуй усвідомити, які стратегії використовуєш саме ти. Можливо, серед них є й такі, про які нижче прямо не згадано.

ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ВИТІСНЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ

Витіснення неприємних або просто нестерпних реалій — це основоположний захисний механізм, без якого ми фактично не змогли б функціонувати. Якби я постійно думала про всі ті жахливі речі, які відбуваються у світі, зокрема про власну вразливість і смертність, то мене б, напевно, охопили такі сильні почуття страху та безпомічності, що я навряд була б дієздатна. Тобто витіснення — це насамперед здорова та цінна форма самозахисту.

Коли я щось витісняю, воно виходить зі сфери мого спри-йняття. А якщо я чогось не сприймаю, то не можу розвинути в цьому аспекті жодних (свідомих) почуттів, думок і дій. Тому з логічних і психологічних міркувань ми витісняємо тільки ту 82

реальність, яка викликає у нас неприємні відчуття, такі як страх, сум чи безпомічність. Зрештою, немає обґрунтованих мотивів, щоб витісняти те, від чого ми отримуємо велику ра-дість і задоволення (хіба що це може викликати серйозний конфлікт, як-от подружня зрада). Зокрема тому люди з дуже щасливим дитинством добре пам’ятають його, а в людей із сумним дитинством спогади зазвичай тільки уривчасті.

Витіснення — це «мати всіх захисних стратегій», адже зреш-тою весь самозахист зводиться до усування речей, яких ми не хочемо відчувати або визнавати. Усі інші захисні стратегії, як-от прагнення влади та перфекціонізм, прагнення гармонії чи синдром помічника, спрямовані, зрештою, саме на це.

Але якщо я витісняю свої проблеми, то не можу працювати з ними. І якщо занадто довго уникаю їх, то це може призвести до їхнього накопичення, на яке врешті вже не можна заплю-щувати очі. Приміром, захисна стратегія «перфекціонізм» може закінчитися повним виснаженням і навіть вигоранням. Вигорання, до речі, — один з наслідків, який здебільшого впливає лише на потерпілу особу та її найближче оточення. Усе стає проблематичнішим, коли людина витісняє своє від-чуття безсилля надмірним прагненням до влади, а надто якщо така людина має великий вплив у суспільстві.

ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ПРОЄКЦІЯ ТА МИСЛЕННЯ ЖЕРТВИ

Як витіснення, так і самозахист через проєкцію — це універ-сальна захисна стратегія, а отже, і основа для всіх інших. Про-єкція — це психологічний термін, який означає, що я спри-ймаю інших людей крізь призму власних потреб і почуттів. Наприклад, коли я почуваюся невпевнено й неповноцінно, то легко можу проєктувати на інших людей особливу силу та

83

домінування. Також нерідко трапляється, що ми на власного партнера проєктуємо досвід, який пережили з батьком чи матір’ю. Наприклад, якщо наша мати постійно все контролю-вала, то ми можемо швидко вбачити контроль із боку нашого партнера, тому що підсвідомо припускаємо, що він на неї схожий. Або ж якщо я сам/-а схильний/-а до скупості й по-жадливості, то легко приписую ті самі мотиви іншим людям. Проте ми здатні проєктувати також позитивні почуття й ба-жання. Наприклад, якщо я виростала в досить сприятливому оточенні, то, можливо, наївно припускатиму, що всі інші люди такі ж надійні та добрі, як і мої батьки.

Витіснення та проєкція стосуються психічної функції спри-йняття. А воно є основою для решти психічних функцій, як-от мислення, почуття та дії. Усе побудовано на сприйнятті, воно майже еквівалентне нашій свідомості. Тому людина не розпі-знає викривлення сприйняття тієї ж самої миті, коли воно від-бувається. У найкращому разі цей процес буде проаналізовано пізніше. Тоді наче раптово «полуда спадає з очей», наче я по-трапив/-ла «не в той фільм». Зате в нас набагато вищі шанси спіймати себе на застосуванні інших захисних стратегій, якими ми користуємося на поведінковому та діяльнісному рівнях.

На відміну від тварин, нам, людям, притаманна здатність аналізувати себе та власні дії. Щоправда, люди цю здатність застосовують абсолютно по-різному. Одні постійно прагнуть до саморефлексії та особистісного розвитку, інші майже або повністю уникають цього. Люди, які ухиляються від самопі-знання, зазвичай відчувають непереборний страх зустрітися зі своєю тіньовою дитиною. Наприклад, тіньова дитина Петри вважає себе поганою і непридатною для любові. Однак Петрі важко витримати це почуття меншовартості, тому від нього необхідно захиститися. Проте тоді воно стає недоступним для аналізу. А тепер уявімо, що Петра зустрічає Юлію, яку вважає 84

кращою та сильнішою за себе. Тепер автоматично, але підсві-домо Петра припускає, що Юлія дивитиметься на неї зверхньо й відкине її, тому за замовчуванням сприймає себе як потен-ційну жертву Юлії. Але Петра не аналізує внутрішнього про-цесу, який призвів до такого висновку. Натомість її тіньова дитина та внутрішній дорослий об’єднують зусилля заради невеликого психологічного трюку: вони вирішують, що Юлія не варта довіри й несимпатична. Вони відкидають Юлію. У та-кий спосіб власну меншовартість Петра проєктує на уявну ворожість від своєї нібито сильнішої колеги.

Люди, що, як і Петра, схильні тримати болісне самопізнання якомога далі від своєї свідомості, також схильні проєктувати власні неприємні почуття на інших. Вони постійно приписують іншим, а надто тим, кого вважають кращими, мотиви, почуття та наміри, які насправді випливають із їхніх же психічних ім-пульсів. У такий спосіб легко відкинути й почуття вини. Люди-на навіть сама собі не готова зізнатися, що наробила дурниць, тому перекладає провину на цапа-відбувайла. Це діє як у ви-падку з двома сусідами, так і на великій політичній сцені.

Ніхто не застрахований від викривленого сприйняття та про-єкцій. Це трапляється з усіма нами, постійно. Але є люди, які дуже сильно, майже агресивно опираються самопізнанню. Із цими людьми також дуже важко, часто просто неможливо, вести конструктивний діалог. Через їхню вперту відмову від са-морефлексії співрозмовник від самого початку стоїть на про-грашних позиціях. Їхня самооцінка занадто вразлива, щоб вони визнали провину. Мене завжди шокує, наскільки викривлено та несправедливо можуть думати й діяти, здавалось би, нор-мальні люди, які не готові проаналізувати власну роль у ситу-ації. Зовсім погано й небезпечно, коли цілі групи населення стають жертвами таких проєкцій, тому що тоді несправедли-вість і насильство можна легітимізувати набагато швидше.

85

Натомість якщо людина А викривлено сприймає людину Б, то Б все-таки ще має можливість оминати десятою дорогою людину А. Принаймні тоді, коли Б не перебуває з А в залежних стосунках.

Якщо витіснення та проєкція — це захисні механізми, які властиві кожній людині та стосуються основної психічної функ-ції сприйняття, то наступні захисні стратегії дещо специфічні-ші та індивідуальніші. Передусім вони функціонують на діяль-нісному рівні, тому їх набагато легше розпізнати та змінити.