Звертаючись до мене, більшість клієнтів шукає допомоги, бо має ті чи інші проблеми у взаєминах. Чи то з партне-ром/-кою, чи з друзями, чи в родині, чи навіть з усіма. В ос-нові цієї біди завжди лежить проблема особи в стосунках із самим/-ою собою. Це також стосується проблем, які на пер-ший погляд не мають нічого спільного зі стосунками з інши-ми, як-от депресивні настрої або панічні атаки. Навіть за ними часто стоять проблеми у взаєминах, як ми вже бачили на прикладі Бабсі у вправі «Зрозумій свою тіньову дитину».

Проблеми в стосунках — це результат постулатів нашої ті-ньової дитини та її захисних стратегій. Це завжди так, навіть якщо інша людина насправді більше винна в труднощах вза-ємин, ніж ми самі, бо вона, наприклад, нечесна та плете ін-триги. Адже тоді постає питання, чому ми в неї закохалися. Або чому не можемо від неї піти. Або чому лютуємо через неї.

165

Або чому нам не вдається краще від неї відмежуватися. У кож-них стосунках варто піддавати сумніву власний внесок, із будь-яких стосунків можна чогось навчитися. І часто найбільше вчаться у «важких» людей, тому що вони здатні довести нас до наших меж. Відомий психолог Роберт Бетц називає їх «пар-шивими ангелами» — термін, який я вважаю досить смішним і доречним. Він просто показує, що це ангели зі знаком «мі-нус»: вони допомагають знайти людині шлях до себе не до-бротою, а натиснувши на її слабкі сторони. Приміром, якщо нашою захисною стратегією є прагнення до гармонії, то зав-дяки якомусь «паршивому ангелу» ми вчимося самостверджу-ватися. Якщо ж натомість надто швидко втрачаємо терпіння, то, взаємодіючи з подразником, тренуємося зберігати спокій.

Напевно, ти вже щонайменше раз пережив/-ла ситуацію, коли «паршивий ангел» абсолютно несправедливо оцінював і неправильно сприймав тебе. Це змушує відчувати гнів і без-помічність. Якщо хтось проєктує на мене те, чого я зовсім не робила, не говорила чи не планувала, то я здебільшого стою в програшній позиції. Такі ситуації зазвичай не врегулюєш і спілкуванням, адже «винуватець», тобто «людина з викрив-леним сприйняттям», мав би розчистити свої проєкції та про-аналізувати свої дії. Однак якщо він до цього не готовий та/або не в змозі цього зробити, то я безсила. Такі ситуації завжди особливо погані, коли відчуваєш себе певною мірою залеж-ним/-ою від цієї людини з викривленим сприйняттям, бо це може бути твій керівник, твоя дружина або хтось із батьків. Що глибше ця людина заплуталась у власному викривленому сприйнятті й що менше готова піддавати сумніву свої погляди, то менша ймовірність того, що із цією людиною можливо дійти згоди. Іноді єдиним розумним рішенням є втеча від цієї людини, тобто потрібно або розірвати контакти, або, якщо це неможливо, внутрішньо ізолюватися.

166

Проте деколи ми й самі стаємо «паршивим ангелом» для іншої людини. Ми всі — як жертви, так і злочинці. Ми відчу-ваємо, що до нас ставляться дуже несправедливо, і водночас самі вчиняємо так з іншими людьми через викривлення у власному сприйнятті. Навіть якщо просто ігноруємо їхні страждання. Отже, якщо хочемо покращити наші стосунки, то маємо почати з нашого сприйняття, і передусім — спри-йняття самих себе. Адже щойно ми починаємо діяти з пози-ції нашої тіньової дитини, то перестаємо перебувати на рівні з іншими. А коли почуваємося гіршими за інших, вони швид-ко мутують у наших очах у нападників. Або в «ідіотів» — коли ми почуваємося нібито кращими. Отже, сприйняття — це ба-зова станція для суб’єктивної реальності, тому спершу обго-ворімо саме його, як уже робили із захисними стратегіями.

ЛОВИ СЕБЕ!

Основою будь-яких змін є усвідомлення наявної ситуації та прийняття її як факту. Проте цей фактичний стан я зможу проаналізувати, тільки якщо дуже від себе дистанціююся, адже інакше перебуватиму не в перспективі спостерігача, а в польовій перспективі. А з польової перспективи я бачу світ десь там ззовні, але не себе. Натомість із перспективи спосте-рігача я сприймаю ззовні вже себе. Що стосується нашої ті-ньової дитини, то ми здебільшого перебуваємо в польовій перспективі: віримо в усе, що відчуваємо, бачимо та думаємо. Ми сприймаємо наші думки та почуття як істинні. Ця ілюзія польової перспективи спрацьовує і тоді, коли ми дивимося фільм: хоча знаємо, що це всього лише вигадка, ми стривоже-ні та схвильовані, зворушені чи життєрадісні — залежить від того, чи це детектив, драма чи комедія. Тож наскільки важче

167

відмежуватися від фільму, який нам навіює наша тіньова ди-тина? Навіть якщо ми знаємо про нашу тіньову дитину та її постулати, усе одно часто потрапляємо в пастку її реальності. Я постійно зауважую це зі своїми клієнтами: насправді вони мають усі знання, необхідні для розв’язання своїх особистих проблем, але час від часу забувають про це. На мою думку, для цього є три причини:

1. Наш внутрішній дорослий не вірить, що ситуацію з ті-

ньовою дитиною потрібно сприймати аж так серйозно.

2. Ми так звикли дивитися на світ очима наших дитячих

образів, що дуже важко повірити в будь-яку іншу правду.

3. Ми ухиляємося від відповідальності за свої почуття та

думки, чекаючи на те, що ззовні станеться щось, що звільнить нас.

Тобто ототожнення з тіньовою дитиною відбувається авто-матично, здебільшого непомітно для свідомості. Одного разу Крістін (33 роки) розповіла мені про неприємні моменти, які виникли під час передавання в суборенду її квартири. Орен-додавець найняв для цього маклера. На домовлену зустріч той запізнився на пів години, ще й привів п’ятнадцять зацікавле-них осіб. Крістін була розлючена через запізнення та стількох людей, про яких він її не попередив. Вона не очікувала такого натовпу. Зціпивши зуби, Крістін показала їм квартиру, а коли ті пішли, зчепилася з маклером у нестримній суперечці. Вона навела мені цю ситуацію як приклад того, як легко переско-чити з «гарного настрою» на «поганий», а тоді потрапити в полон почуття гніву. Хоча Крістін вже довго працювала зі своєю тіньовою дитиною на сеансах психотерапії, вона не усвідомила, що в цій ситуації лютувала саме дитина. Коли ми на сеансі проаналізували цю подію з перспективи її тіньової 168

дитини, вона вражено визнала, що та була причетна до її спалаху гніву. Те, що маклер запізнився й привів із собою без попередження п’ятнадцять людей, викликало в Крістін старе переконання, яке звучить так: «Він думає, що зі мною таке пройде..!» А за ним стояли такі постулати, як «Я неважлива» і «Я маленька». На них вона відреагувала своєю захисною стратегією Напад та атака. Отже, не «ситуація» викликала почуття та дії Крістін, а її інтерпретація ситуації, яка ста-лася через викривлене сприйняття її тіньової дитини. Не сприйняла б вона маклерову поведінку так особисто, то збе-регла б спокій.

Те саме, що й із Крістін, відбувається з усіма нами: ми часто не розпізнаємо, коли потрапляємо під дію старих схем, тому що вони для нас такі типові. Нам і на думку не спадає, що можна було б сприйняти ситуацію інакше. Ще один приклад з моєї практики: Лео (24 роки) розповів мені, що знову зі-йшовся зі своєю дівчиною. Цього разу він хотів «усе зробити правильно». Я запитала його, чи він відверто поговорив із нею про проблеми, які в них були в минулому, на що він відповів запереченням: у нього склалося враження, що вона цього не хоче, а просто прагне насолодитися спільним часом із ним і забути проблеми минулого. Лео не усвідомлював, як сильно ототожнював себе зі своєю тіньовою дитиною. Через такі його постулати, як «Я роблю недостатньо» і «Я не маю права бути собою», однією з найважливіших його стратегій самозахисту є пристосування. Інакше кажучи, він намагається виправда-ти всі очікування, які надумав у своєї дівчини. І якщо відчуває, що вона не хоче говорити про їхні проблеми, то просто уникає цього. Він сприймає свою дівчину з перспективи дитини й на-магається бути «гарним хлопчиком», робити «все правиль-но». Щоб йому це вдалося, він постійно налаштовує свої внутрішні антени на прийом, бо хоче інтуїтивно вгадати,

169

чого очікує від нього його дівчина. Страх бути відкинутим і те, як він бачить партнерку, настільки для нього природні та нормальні, що він часто навіть не зауважує, коли ототожню-ється зі своєю тіньовою дитиною.

До речі, здебільшого саме почуття вказують нам на те, що ми діємо в режимі тіньової дитини. Крістін могла б упіймати себе на почутті гніву, а Лео — на страхові перед втратою.

Тож усвідом, що твоя тіньова дитина визначає твоє спри-йняття, мислення та почуття в багатьох, здавалося б, банальних ситуаціях. І ще раз: якщо хочеш зарадити своїм проблемам і розвиватися далі, то дуже важливо брати відповідальність за себе та активно працювати над собою за допомогою своїх нових знань, адже це також необхідна умова, щоб упіймати себе на черговому ототожнюванні зі своєю тіньо-вою дитиною. Зрештою, змінити ти можеш лише те, що усвідомлюєш.

РОЗРІЗНЯЙ ФАКТ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЮ!

Якщо ти ловиш себе на тому, що знову опинився/-лася в ре-жимі тіньової дитини й учергове погано почуваєшся, зроби крок назад, проаналізуй ситуацію з дистанції та запитай себе, як ти її інтерпретуєш. Перемкнися в режим «Дорослого» і спробуй цілком усвідомлено розпізнати окуляри, через які бачиш світ очима тіньової дитини. Адже зазвичай ми реагує-мо саме на ці інтерпретації, а не на «об’єктивну реальність». До речі, те саме стосується й ситуацій, коли ми сприймаємо світ викривлено позитивно. Скажімо, навіюючи собі певні думки, щоб захиститися від хворобливих прозрінь. Крім того, внутрішній дорослий і світла дитина можуть також непра-вильно оцінити ситуацію. Хоча здебільшого саме викривлене

170

сприйняття нашої тіньової дитини створює нам найбільше проблем, тому хочу зупинитися тут детальніше.

Багато людей навіть не усвідомлює, наскільки їхнє спри-йняття суб’єктивно забарвлено постійними інтерпретаціями, які вони роблять несвідомо. Наприклад, якщо людина А ду-має: «Чому він так дурнувато посміхається до мене?», то за-звичай не задумується, чи людина Б справді до неї дурнувато посміхається (читай: насміхається з неї), чи, можливо, йдеть-ся про милу усмішку. Важлива частина моєї психотерапевтич-ної роботи з клієнтами — аналіз конкретних ситуацій із по-зиції їхньої суб’єктивної інтерпретації реальності. Люди, які ототожнюють себе зі своєю тіньовою дитиною, тобто страж-дають через нестійку самооцінку, здебільшого дуже схильні звинувачувати інших у поганих намірах. Навіть діставши комплімент, вони думають, що співрозмовник або маніпулює ними, або їх «розігрує». Вони просто не здатні повірити, що інша людина оцінює їх набагато позитивніше, ніж вони самі. А якщо таке все ж трапиться, марно: вони все одно живуть у постійному страху перед викриттям. Інакше кажучи, такі люди бояться, що інша людина коли-небудь зауважить, які вони є насправді. Зазвичай не відбувається лише одного: вони не ставлять під сумнів власних негативних постулатів і не розуміють, що, можливо, помиляються саме вони.

Щоправда, є й «наївні» особи, які сприймають світ та свої стосунки дещо романтизовано. Як захисну стратегію вони здебільшого обирають прагнення до гармонії та постулати штибу «Я залишуся дитиною». Вони навіюють собі щось гарне, тому що дуже бояться правди, яка поставила б їх у незручне становище, коли б довелося активно захищати-ся. Характерна риса людей, які дуже люблять гармонію, — це не лише шалене прагнення уникати конфліктів, а й здат-ність їх деколи навіть не зауважувати. Якщо ти належиш до

171

тих, хто занадто довірливий і наївний, то подумай, як би ти оцінив/-ла поведінку свого співрозмовника із суворішої позиції. Спробуй бути особливо критичним/-ою. Викорис-тавши свого внутрішнього дорослого, намагайся дивитися на речі якомога тверезіше. Спіймай себе, щойно знову шукати-меш виправдань для інших і виявлятимеш розуміння там, де потрібно чинити рішучий опір.

Вправа: перевірка реальності

Цю вправу розроблено, щоб допомогти тобі зрозуміти та змінити свою інтерпретацію реальності. Ось приклад, який ти, звичайно, наповнюєш власним вмістом. Конкретна ситуація (тригер): моя шефиня вказує мені на помилку.

Моя тіньова дитина думає (постулати): я роблю недостатньо. Я маю бути ідеальним/-ою! Я не маю права на помилку!

Моя інтерпретація: моя шефиня вважає, що ця робота заважка для мене, і роздумує, ким мене замінити.

Мої почуття: мені соромно і страшно.

Моя захисна стратегія (перфекціонізм та прагнення до контро-лю): я стараюся ще більше, ретельно все контролюю та працюю по-наднормово.

Моя світла дитина вважає (позитивні постулати): я маю право на помилку! Я роблю достатньо!

Моя інтерпретація ситуації: моя шефиня задоволена моєю роботою, навіть якщо я деколи помиляюся.

«Дорослий» каже (аргументи): ти добре знаєш свою справу. Ти регулярно підвищуєш свою кваліфікацію. Твоя шефиня та колеги теж іноді помиляються. Твоя тіньова дитина занадто чутлива до критики.

Почуття: я зберігаю спокій.

Моя золота стратегія: я вчуся на помилках і ставлюся до себе та інших людей, які також не ідеальні, з доброзичливістю та розумінням.

172

ЗНАЙДИ ГАРНИЙ БАЛАНС МІЖ САМОАНАЛІЗОМ

І ВІДВОЛІКАННЯМ!

Ми вже знаємо, що наша інтерпретація реальності багато в чому визначає, що ми відчуваємо і як діємо. Однак нам не завжди вдається вчасно спіймати себе та виправити наше викривлене сприйняття, а тоді перемкнутися з режиму тіньової дитини в режим світлої. Тоді може статися так, що ми загрузнемо в не-гативних емоційних станах тіньової дитини. Зазвичай тоді ми посилюємо свої захисні стратегії згідно з принципом «ще більше того ж самого» та ще глибше занурюємося в проблему: якщо ми схильні до відступу, то ховаємося в наших чотирьох стінах; якщо наша захисна стратегія — дратівливість, стаємо агресивними; прагнемо досконалості — стараємося ще більше тощо. Як у за-мкненому колі: стає дедалі гірше. А тоді ми так сильно ототож-нюємося з нашою тіньовою дитиною, що вже не бачимо виходу.