20 Травня 1918р

Остання розвилка.

Відійти від лівої риторики.

Останній шанс центру.

Не червоним.

Не білим.

Поміркованим.

Всім, хто має питання до гетьмана, хоче від нього змін, а не зречення.

Хто проти Центральної Ради і соціалістів.

Проти засилля москалів в гетьманській адміністрації.

Микола тримав цю лінію:

радикальний у національному питанні,

поміркований в економічному.

Юрист з великої літери.

Знав кожен закон, кожну шпарину в ньому.

Діяв в правовому полі.

Підколював усіх, хто йому заважав, так, що ті ще тиждень думали, як відмитися.

Був особистим ворогом Чикаленка.

Мізогін, мужлан, язикатий, але українець на 100%.

Стояв за незалежність.

Для білих російських шовіністів

це було гірше за комуніста.

Ще раз.

Українець-націоналіст — це ворог. Хоч і не лівий.

Гетьман мав почути.

Нащадок старшин.

Трьохсотрічна славна історія.

Але не зміг.

З одного боку німці, давай хліб і забудь про армію.

З іншого російські кадри й біла офіцерня, що плювали на українське, (почитайте булгакова, поригаєте).

21 травня Меморандум Ясновельможному Гетьману.

Ходили в падац. Розмовляли три години.

Нічого.

Опублікували в "Самостійнику", однак наклад вилучено цензурою.

Ось він.

***

МЕМОРАНДУМ УКРАЇНСЬКИХ ПАРТІЙ

29-го квітня сього [1918] року стався державний переворот.

Україна нині управляється призначеним Гетьманом кабінетом міністрів на підставі законів про тимчасовий державний устрій України.

На призначений Гетьманом кабінет міністрів був покладений обов'язок: здійснити тверду владу,

завести лад і спокій,

забезпечення інтересів народу українського при повній толерантности до инших народів України.

Але ці завдання і обов'язки утворений кабінет міністрів не виконує і виконати не може.

Політика і діяльність його йде зовсім в протилежному напрямку.

Кабінет міністрів є неукраїнський по свойому складу і по своїй політичній орієнтації.

В кабінет міністрів увійшли адепти ідеї "єдиної неділимої росії”.

За гетьмана діє Русскій Союз на Україні.

Гетьман забороняє культурну діяльність земств. Забороняє селянський з'їзд. Така політика щодо селян штовхає їх до комуністів.

По всіх міністерствах сидять російські кадри.

Гетьман дозволив ВИЗНАТИ РОСІЙСЬКУ МОВУ РІВНОПРАВНОЮ з українською.

Невже гетьман не розуміє, до чого це веде?

В суді панує російська мова.

Міністр судових справ пана Гетьмана зберігає привілеї росіян і російської культури.

Київ, 21 травня 1918 року.

***

Об'єднана опозиція БЕЗ ЛІВИХ.

Рекомендації по кожному міністерству.

По кожній гілці влади.

Відповідь: порожнеча.

Гетьман Меморандум не помітив.

Лишив без відповіді.

Зате посипалися арешти.

Правих партій.

Щоб знали.

Щоб боялися.

Понад 200 правих і центристів за ґратами.

Липень 1918 р.

УНДС розпадається.

Від центру лишається попіл.

Всі, хто 2025 плаче про праву опозицію. Ось вона.

Як золото — поколота.

Проігнорована.

Арештована.

Знекровлена.

Микола був розбитий.

Далі тільки ЛІВІ.

З них Петлюра найближчий до центру, та все одно лівий.

Коновалець з Мельником в партії соціалістів-революціонерів.

Донцов на посаді у Гетьмана. Липинський? Теж.

Микола не був лівим ніколи.

Таких більше не буде.

>ПРИМІТКА. На відміну від міфу, Микола Міхновський одразу зазначив про толерантність до інших народів. Але пріоритетом мала бути українська нація.

>ПРИМІТКА 2. Микола не дає москалям жити навіть після смерті.

2017р. на його могилі вкрали погруддя. Спиляли. Мармур. Понівечили.

2023р встановили кам'яну плиту. Її теж зіпсували.

Восени 2024р. встановили новий пам'ятник.

Скільки він витримає?

VI. ОЛЕНКА ФІЛАРЕТІВНА

Травень 1918 р.

Київ, вул. Рейтарська, 37

Квартира М. Шаповала.

Оленка Шаповал знала.

Сьогодні прийде Володя.

Не таємно. Не вперше.

Шлюб з Микитою — угода.

Врятував її від ганьби.

У побуті з ним легко: не ображав. Майже не пив.

Як старший брат.

Їй двадцять. Перше кохання у вісімнадцять, офіцер. Здавалося: це любов. Потім зник.

Батьки дізналися.

«Грѣхъ плотскій! Зляганіє безъ вѣнца! Смерть на родъ і на кровъ!»

І тут Микита.

Гарний. Офіцер. Герой війни.

Запропонував:

— Іди за мене. Спати не будемо. Решта, як у всіх.

Погодилась.

Одчиняйте двері —

Наречена йде.

Була б вагітна, Микита лише сміявся:

— Філаретівна, Боженька дав, то хай буде.

Без жарту. Але пронесло.

Оленка не гуляща.

За два роки ще двоє після того першого.

Микита знав.

Нормально все одно не виходило: один бив, вигнала. Після другого лікувалася.

Нині Микита сам знайшов їй полюбовника.

— Міністром був.

Не повірила. Не схожий на владу.

Причепуритися. Гладко зачесала волосся, поправила сукню, глянула в дзеркало.

Микита при першій зустрічі видав:

— Ти мені одного нагадуєш. В юності. Теж. Білявий. З губами. Талія.

Кого саме, не пояснив.

У Микити тих хлопців…

Все при ній: маленька, витончена, світленька, блакитні очі, вії, пишні вуста, до яких усі чоловіки тяглися.

Груди гарні. Колись танцювала.

Якби не той офіцер, була б першою нареченою. А так заміжня, батьки заспокоїлися. Вони далеко. В Бахмуті.

Володя не стукав.

Чай ще парував на столі.

Микити не було, працює допізна.

— Чого сидиш? — голос різкий.

Вона підвела очі. Миттєво підійшов, підняв за плечі й розвернув.

Задер спідницю.

— Ні, так не буде, — тріснула його склянкою по руці.

Розлютився.

Від нього тхнуло вином і чимось гнилим, терпким.

Схопив за плече, другою рукою одразу ліз до грудей — різко, з силою, ніби виривав.

За груди боляче.

Вона мотиляла головою.

Відбивалася.

Вп’явся поглядом у її обличчя збоку.

Завмер.

Впізнав когось.

Дивно.

Може, того, що Микита казав?

Погляд його став гострий, твердий. Руки стислися дужче.

Він рвонув сильніше, тягнучи її до канапи.

Тканина тріснула, запах гарячого поту вперся їй просто в обличчя.

Пальці в плече, інша рука стискала груди, наче хотів вирвати.

Вона зашпорталася, вдарилась стегном об край.

Повалив. Притис. Щоб не сіпалася.

Тканина під нею рипіла, тріснула на шві.

Його запах обпалював ніс, подих різав щоку.

Він увійшов різко.

Рухи довгі, важкі, наче витягував із неї щось силоміць.

Тіло зрадило. Хвиля накрила. Стиснула зуби.

Але замість полегшення — біль.

Він почав рвати, грубо, без ритму.

Вона вигнулась, вчепилась зубами в його шию.

Не відпустив.

Вирішила, що це кінець, і крикнула:

— Не в мене!

Він зупинився на мить, глянув порожніми очима:

— Твої проблеми.

І знову.

Друга хвиля пройшла крізь неї.

Він дивився прямо на її лоба, очі глухі чорні.

Раптом різко:

— Що смієшся?

Це було не до неї. Оленка не дихала.

Не чекаючи відповіді, крикнув:

— Заткнись!

Ще голосніше, аж у скронях загула кров:

— Скажи, що всі ці роки хочеш мене!

Які роки? Вона його третій раз бачить!

Раптом різко вийшов.

Полегшення.

Все, скінчилось.

Втікти.

Хотіла підвестися.

Але його пальці втиснулись у плече. Прибив до канапи.

Пересунувся.

Коліна розставились і зажали її тонкі плечі, як кліщі.

Боліло, аж різало. Її маленьке тіло не мало жодного шансу.

Тканина його штанів торкнулась щоки. Сіпнулася.

Член вперся їй межі очі.

Відвернула голову.

Біляві пасма впали йому на руку.

Він закляк на мить.

У того “когось” було таке волося?

Пальці рвонули пасмо назад, боляче, змусивши її глянути вгору.

— Дивися! Ти ж ніколи не бачиш мене, — гарчав.

Поштовх. Він затрясся. Бризки вдарили по губах, підборіддю, розмазались по пудрі. Липке, різке, від якого нудило.

Чашка на тумбі біля канапи перекинулась.

Темний потік стікав на підлогу, розходився плямами, як і те, що тепер було на ній.

VII. П'ЯТЬ МІСЯЦІВ НА ГЕНІЯ

Липень–грудень 1899р.

S + Володя

і Микола.

Полтава - Єлисаветград - Харків.

ЛИПЕНЬ: 5 МІСЯЦІВ

Лампадка чаділа, відкидаючи жовтий круг.

Симон у линялій чорній рясі, рукави закороткі.

На колінах Мопассан, поруч Traumdeutung Фройда (Тлумачення сновидінь), аркуш з недописаним листом до Володі.

Зачерствілий бублик. Ото і вся їжа сьогодні.

Книжки, перев’язані шпагатом, біля дверей. Дорого. Грошей лишилося на три дні.

Гортав сторінки.

Потрібні секс і драма.

Інше Микола заплює.

Фройд про потяг і підсвідоме.

Мопассан про ганьбу і спокусу.

Симон зібрався їх зліпити в одне.

Нахилився над зошитом і вивів лівою. З Володею тільки лівою:

"Вірш tвій лайно. Пиши прозу. Може, не будеш блюваtи меtафорами."

Зупинився. Вгриз бублика.

П’ять місяців. Не впевнений, що Володя взагалі придатен.

СЕРПЕНЬ: 4 МІСЯЦІ

Перший зшиток від Володі.

Смикнув мотузку, розгорнув, на другій сторінці матюкнувся.

Сюжет провисав.

Персонажі як з проповіді. Жодної плоті.

Головний герой що та манна каша.

Дістав аркуш.

"Не оповідь, а хода похоронна. Пиши людей. Персонажі мають жадати, а читач разом з ними.

Нема ні бажання, ні сорому, ані страху.

Це сміття."

Перекреслив останнє речення. Не можна, зламає.

Якраз прийшли ще книги. Від Миколи.

І пиріжки. “Щоб ти не здох від напруги, Малий.”

Сів за стіл. Як лікар. Пацієнта треба витягти.

ВЕРЕСЕНЬ: 3 МІСЯЦІ

Другий зшиток Володі. Десятки сторінок.

Шукав, за що зачепитись.

З’явився рух. Персонажі почали дихати.

Але ще смерділа сентиментальна імла.

Олівець.

"Прибери ніжність. Заміни на холод."

"Хай дивиться на неї, як на річ."

"Забудь про красу. Сам бруд, піт і сперма."

В одному місці він переписав діалог: там, де герой розпускав руки. Щоб знудило.

Симон вимагав: секс не про злиття душ, а про владу.

Один персонаж тримає іншого за горло. Тиск. Спротив. До кінця.

Нова посилка з Харкова. Від Миколи.

Knut Hamsun. Hunger.

Німецький переклад.

Симон знав цю мову достатньо, але все одно деякі слова підкреслював і виписував у зошит:

> "Ich hatte das Gefühl, als ob mein Herz in meinem Hals steckte..."

"Meine Knie zitterten, und mein ganzer Körper war voll von Scham."

(нім. Я мав відчуття, ніби серце застрягло в горлі… Коліна тремтіли, і все тіло було сповнене сорому.)

Шукав відчуття: хіть, приниження, насолоду.

Треба намертво увійти у Володю.

Відповідь вийшла сухою:

"Краще. Та це не повість. Це оповідання, як розтягнута шмаркля.

Текст має різати, як скло."

ЖОВТЕНЬ — 2 МІСЯЦІ

Третій зшиток Володі запізнився на тиждень. Володя загруз.

Текст як тухла вода в балії.

Вліпив на перший аркуш великими літерами:

"Ти не брешеш читачу, ти його присипляєш. Огидно."

Підсунув готові сцени:

сварка на тлі спеки, де герой стискає зап’ястя жінки до синців;

діалог, у якому кожне слово пастка;

ранок після, коли вона жахається вийти від страху і болю.

Володі написав:

"Візьми. Не переписуй. Встав, де моторошно."

Вночі Симон чкурнув до бібліотеки.

Збирав Володі атмосферу, як знахар коріння для пекельного зілля.

ЛИСТОПАД: 1 МІСЯЦЬ

Пізня осінь. Собача мряка.

Нарешті прийшло.

Папір вогкий і грубий.

Заніс. Після другої сторінки спина вирівнялась.

Читав повільно.

Герої ненавиділи один одного.

Сором виймав нутрощі через горло.

Сцени лягали одна в одну.

Від напруги прикусив губу.

Текст жив. Це була повість.

Володя назвав її "Сила і краса" і приписав унизу: “Присвячую S.”

Симон узяв перо й написав у відповідь:

"Міняй. Буде “Краса і сила”.

Перепиши чисто і відправ."

На адресу Миколі.

До нового року місяць.

ГРУДЕНЬ — DEADLINE

Сніг у Харкові як невідворотність.

Мороз брався тонкою кіркою на віконному склі.

Микола сидів у фотелі, розклавши зшиток на колінах. Не читав, а цмулив. Симон дивився на ялину за шклом.

Сюжет як канат: Мотря між потворним Андрієм, що тримає її страхом, і красенем Ільком.

Обидва грабіжники.

Дитина від Андрія, потяг до Ілька. Неможливий вибір.

Критики скажуть: у Мотрі Винниченко виписав себе.

Кілька моментів Микола зачитав вголос.

> "Ілько мовчав і почував, як молоде, гнучке її тіло тремтіло під його рукою, що лежала на стані, як тепло сього тіла переходило на його; як із кожним обіймом, з кожним поглядом в її очі, що любувалися з його, серце його все більш завмирало і стукало до болю в грудях…"

> “— Ах, ти ж! — скрикнула Мотря і, як вовчиця, в’їлась зубами Ількові в руку; але зараз же почула, як щось важке ударило її в перенісся, — в голові страшенно зашуміло, мигнув в очах жовтий тин, і, хитаючись, вона впала додолу.”

Подивився на Симона, що застиг біля вікна, крутив чуба від хвилювання.

І сказав, без пафосу, але з чітким акцентом:

— Малий, ти впорався.

> ЛЕСЯ УКРАЇНКА. Він [Винниченко] вже першим твором («Краса і сила») підніс українську літературу до рівня західньоевропейської.

> ІВАН ФРАНКО. «І відкіля ти такий узявся?» — хочеться запитати д. Винниченка. Серед млявої, тонко-артистичної або ординарно шаблонованої генерації українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче і повне темпераменту, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, як саме життя.