Володя дмухає у вухо:

— Що, балерина?

Проліз без мила? Вітаю з посадою.

(перекривляє Симонів голос)

— “Це люди так захотіли”, ага?

Хрест не допоможе. Скоро зникнеш, вилупку.

Тепер у Симона портфель.

“Міністр війни”, секретар з війська.

— Дивіться сюди. Камера! Мотор!

Кадр загус.

Всі навколо — хто куди.

Одна людина — по центру.

Звернена прямо до тебе, глядач.

У кожусі й смушковій шапці.

Це він. Симон.

*Фото це — всюди. Навіть на обкладинках підручників.

> ПРИМІТКА. Тижнем раніше Військ. З'їзд на чолі з С.Петл. прийняв резолюцію вимоги повної незалежності.

> ПІДРУЧНИК ІСТОРІЯ У.:

В. К. Винниченко був націоналіст і прихильник демократії. Вірив в незалежність України.

> ВІСНИК УРЯДУ:

Винниченко В. "чутки про відділення України від Росії — або контрреволюційна провокація, або обивательска неосвідомленість".

III. 39 ДНІВ ДО ТОГО

[Симон]

Січові стрільці.

Київ. Маловолодимирська, 60. (Зараз Гончара).

Квартира Симона.

Холодно. Олі нема.

Дзеркало.

Стрілецька форма, ледь шию чухає. Ефектна. На ньому всяка форма гарно.

Плечі рівні. Тіло тонке. Вузька талія.

Манжет з галуном. Згадав.

Роза. Володіна баба.

Прийшла. Похерила особисте життя.

Так довго готувався.

Підлаштовував.

Хотів — розслабитись.

Тепер — коли?

Він вже публічний. Під ковпаком.

Ремінь, пряжка. Знову схуд.

На поясі —австрійський револьвер. Заряджений.

Волосся розпадається. Приміряє різні вирази обличчя. Пальці — перебирають чотки.

У купі речей — вузький конверт. Не зараз.

Що Володя забув у владі?

13 років не може в собі розібратися.

***

УСТАНОВЧЕ ВІЧЕ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Київ.

Людей понад дві тисячі.

З Галичини, Буковини, Поділля. З фронту. Зі шпиталю.

Всі.

Біля входу — Євген Коновалець. Очі блищать.

— Пане, — стишується, — злапали гурт провокаторів. До лєніна збурювали. Агітація. Оголошення. Жінка серед них, Бош.

Симон рівно:

— На кол. Потім — голову відірвати.

Євген завмирає. Зіниці розширюються.

Симон регоче:

— Жартую, Євгене. Посадити. Жінку — відпусти.

Коновалець з полегшенням сміється.

— Так, пане.

***

Юрба гуде.

Виступають:

Масарик (чеська делегація),

Ісопеску (румуни),

Ніковський (українці-федералісти).

Потім — Симон. Міністр війни.

— Щоб не допустити насильства над частиною українського народу,

потрібна сила. Реальна.

Я вірю: Галичина і Буковина будуть з нами.

Але лише тоді, коли у нас буде сильне військо.

— Без зайвих слів.

Плескання:

— Всі підемо битись за наш край!

Євген дивиться. Захоплення. Відданість.

Симонів спадкоємець.

Ще не в командуванні.

Але вже скоро.

Після виступу. Євген:

— Пане, ви сьогодні взяли натовп. Моя повага. Я чув, Винниченко хоче домовитися з лєніним. Це правда?

Симон не відповідає.

Якби ти, хлопче, знав, скільки багна в політиці…

Хоч би часу вистачило.

> ПРИМІТКА. Томаш Масарик через рік стане першим президентом Чехословаччини. Давній друг Симона. Не раз перетиналися.

IV. 25 ДНІВ ДО ТОГО

Зустріч в готелі.

Київ. Листопад 1917. Готель «Петербурзький», Володимирська, 45.

В коридорі запах пилу. Парфюми.

Білі офіцери. Царь і отєчєство.

Симон підіймається. Потерта форма і чоботи. Волосся від дощу злиплося.

На рецепції — чекають, хоч він тут і чужий.

Кімната №7. Павло Скоропадський.

Карта фронту, срібний чайник, акуратна канцелярія.

Павло — як завжди “з обкладинки”.

Встає, вітає.

Змінився. Без зверхності.

Павло (з акцентом):

— Добрий вечір.

Чи — “вечір добрий”?

Симон усміхається:

— Обидва правильні.

(сідає, не знімаючи шинелі)

Павло (наливає чай):— Самі приїхали?

Симон:

— Є що сказати без посередників.

Павло:

— Ви знаєте, що на фронті вже пішло ваше ім’я? Петлюрівці. Самі себе називають. Навіть… сердюки. І те ваше… Вільне козацтво?

Симон:

— Програма це складно. Прізвище — легко. Моє.

Півтора місяця. Організував штаб, українізував кілька підрозділів, зібрав добровольців, запустив Вільне козацтво.

Рада злякалася. Закони пишуть. Щоб розпустити.

Павло:

— А сердюки?

Симон:

— Я їх “батько”. Ви забрали. Тепер ваші.

(Павло наливає другу чашку)

Павло:

— Мне ближе порядок, чем политика.

Я даже начал учить мову. Пока с акцентом. Но щиро.

(усміхається)

— Хочеться бути своїм.

Симон (пильно):

— Мова має гуртувати людей.

Павло:

— Мы разные с Вами. Но. Кажется не враги.

Симон:

— Скоро тут буде червона пошесть. Справжні вороги.

(Встає, збирається йти)

Симон:

— Дякую. За рештки довіри.

(пауза. Обертається).

Павло, дивно, по імені:

— Симон. Вы, я помню, давно с Винниченко. Задавите его. Пока не поздно. Давний друг. Я понимаю. Но он утопит все.

Симон (стисло):

— Мене він вже не слухає.

(після паузи)

Але, може, ще чує.

Примружився, дивиться на Скоропадського:

— До речі. Сердюки в чорних жупанах — чистий епатаж. Збудити ворога до смерті.

(Регоче)

Я навіть театр згадав. Костюми, сцена, шаблі. Тільки кулі справжні.

Павло (усміхається):

— Театр — то нічого. Держать стиль — тоже часть дисципліни. Вы себе выпишите одну форму. Вам пойдёт.

Симон (весело):

— Тепер жоден ворог не встоїть. Павле, ще раз дякую. Зустрінемося.

(виходить)

> ПРИМІТКА: За 1.5 міс. міністром С.Петлюра встиг розгорнути українізовані частини, заснувати Вільне козацтво та сердюцький курінь. Частину згодом очолив П. Скоропадський. Ті частини, які не взяв під крило П. Скоропадський — розігнала Ц.Рада.

V. 19 ДНІВ ДО ТОГО

Спецоперація “Роззброєння”

Після захоплення Харкова москалі планували в Києві червоне повстання. Українці мали не допустити цього. Відлік часу на години. Успіх залежав від координації.

Кабінет Симона. Штаб.

Папери — стосами. Дим — всюди. Симон в окулярах над картою. Не торкаючись столу. За його плечима — Коновалець, Мельник, Капустянський, Ніконов. Мовчки. В темі.

— Усе, що має зброю, має бути або з нами, або без зброї, — Симон, не обертаючись. — До ранку. Тихо.

На карті позначки: Арсенал, Печерськ, 3-й авіапарк.

Операція почалась вночі. 29/30 листопада. Українські частини заходили у казарми одна за одною. Без крику. Вигрібали червону погань. Любителі лєніна — чемодан, вокзал, матушка росія. Ешелонами.

Усе минуло без спротиву. Лише в 3-му авіапарку — 1 наш убитий, 4 поранених. Симон дізнався на світанку. Мовчки виписав кошти.

Ранок. Ніч без сну. Штаб. Всі на місці. Симон підписував донесення. Двері грюкнули.

— Ти! Охренів! Диктатор доморощений! Лакей імперіалістів! — Володя хрипів.

Голова уряду на порозі.

Розхристаний. Очі — запалені.

— Ти ж знав, придурок. Я — проти. Я тут головний! Це репресії. Зрада соцпартії! Плювок в революцію!

Симон не підняв голови.

— Це про гідність, Володю. — відповів. — Тепер жодна сука не вякне, що в нас Гражданская война. Речі треба називати своїми іменами.

— Але ж не все так однозначно…

— Мали шанс піти, — коротко. — Знали дату.

Папір хруснув під пером. Симон поставив підпис, подивився прямо:

— Володю, ми не в літературному гуртку. До чого тут соцпартія? Вони хочуть нас вбити. Всіх.

Він узяв наступну телеграму.

— До Бердичева. Повна зачистка. Командування — Скоропадському.

— Видам наказ, — сказав Коновалець.

Симон кивнув. Володя не рухався.

— Тепер ти мовчиш? — кинув через плече, вже не дивлячись.

Володя — без слів. Руки стискалися.

---

Бердичів. 3 грудня 1917.

Скоропадський прибув до станції під вечір. З українських частин: 10-та кавалерійська дивізія, 27-й запасний полк, запорожці. Командир гайдамацького відділу зголосився одразу.

— На місці — до 40 більшовицьких офіцерів. Зброя — на складах. П'янствують. Чекають сигналу від леніна.

Павло кивнув. Телеграма з Києва: Повноваження — повні.

— Починайте.

Червону потороч знешкоджено за ніч. Всіх — під арешт. Приміщення — опечатане. Зброя реквізована.

Після Житомира — 5 грудня — Шепетівка, Старокостянтинів, Проскурів. Українці зачистили Коростень, Здолбунів, Сарни. Коло замкнулося. Червоні — знешкоджені.

Ті дні — перемога кооперації.

> ПІДРУЧНИК ІСТОРІЇ, 10 клас: Забув зазначити. Краще зроблю Петлюру і Скоропадського ворогами.

> СПОГАДИ ВИННИЧЕНКА:

“У нашому конфлікті з большевиками винні деякі наші „соціалісти”, лякеї контрреволюції. Не більшовики.”

*Від авт. Лякеїв звати Симон.

> МОНОГРАФІЯ: Приклад блискучої кооперації С. Петлюри і П. Скоропадського досі замовчується. Обділений увагою.

> ПРИМІТКА. Операція вибила у леніна шанс назвати вторгнення громад. війною. Правда тоді перемогла.

VI. 13 ДНІВ ДО ТОГО

Київ. 17 грудня 1917.

Генеральний Секретаріат. Кабінет Голови уряду.

Дим. На столі аркуш.

Печатка. Підпис: Ленин. Троцкий.

> “Рада ведет двусмысленную буржуазную политику, не признает Советы.

В случае неполучения ответа в течение 48 часов будем считать Раду в состоянии войны против Советской власти.”

Симон зібраний, читає голові уряду.

— Потрібна відповідь. Негайно.

— Ти перебільшуєш, балерина, — каже Володя.

— Вони ж… такі люди, як і ми. Блеф.

Симона трусить. Виходить.

Єфремов за дверима:

— Вплинь на нього. Я все знаю.

Ти ще не все використав. Здатен на більше. It's alright, we'll stay friends.

Симон повертається.

З текстом.

Склали з Єфремовим.

— Ось наша відповідь. Підписуй.

Мовчання.

Голова уряду ховається.

30 годин.

— Ми ще радимось.

На Симоні лиця нема.

> З Грушевським?

Той зайнятий — козаччина себе не опише.

Чи геніальний письменник забув літери?

48 годин.

Україна без слів.

Війні — бути.

VII. 11 ДНІВ ДО ТОГО

ЛИЦАР В ОБЛАДУНКАХ [Симон]

Квартира Симона.

По кімнаті речі валяються.

Симон перед дзеркалом.

Чорна форма. Garde Noire. Сердюки.

Вдягається. Сорочка. Штани.

Чоботи — металеві шпори.

Чорне сукно. Дорого. Вовна.

Приталена. Довга.

Манжети — сріблом. Три лінії.

Комір — строчений. Туго.

Не нахилиш голову.

Портупея — чорним хрестом.

Кобура — з револьвером.

Lebel modèle-92. Сім набоїв.

Пасок — кривавий, у три кільця.

Дякуй, Симоне, нервам. За тонку талію.

Від талії — складки широкими хвилями.

Шапки не треба.

Вдивляється в себе.

Не то. Заважатиме.

Скидає портупею, ремінь. От і все.

Глибокий вдих. Пауза.

Повертає все на місце.

Портупея. Ремінь. Кобура.

Пасок.

Ніж.

Лезо — гостре. По пальцю. Крапля крові.

> «Сьогодні — без застібок».

Quelle sacrée mascarade. (фр. дурнуватий маскарад)

Курва. Хоч у казку. Для дорослих.

Останнє.

Козацький батіг. За ремінь.

Тільки б не вивалився.

Лиш би тіло не підвело. Щоб не йти до кінця.

Вдих. Глибоко.

Скроні тисне.

Серце тарабанить.

З лівого рукава — чотки.

Обмотані. Натерті.

Пальці торкаються хреста.

Поцілунок — швидко.

В кишені маленька коробочка.

Пастила. Медична. Легальна. З Франції. 2 штуки перед виходом.

Прошу тебе, Господи.

Жах.

Дай час. І силу — не перетнути межу.

Сніг на світле волосся.

Пальто шурхає.

Влізай в авто, не зламавши образ.

48 годин минули.

Політика — брудна справа.

Хтось має вимазатись, щоб інші не тонули.

Сьогодні — ти.

Текст — з розчерком.

Симон Петлюра. Міністр.

Другий підпис — голови уряду.

Відсутній.

Вирішить усе.

ПРИМІТКА. Revolver modèle 1892 8 mm. (Lebel, St.Etienne). 7 набоїв нестандартний барабан. франц. офіц. револьвер.

******

ДРАКОН [Володя]

Ген. Секретаріат. 48 год. після ультиматуму. Пізно ввечері.

Три ночі тут.

Сорочка зібгалася. Як і я.

Їсти не хочу. Спати боюся. Засну — прокинусь без посади.

“Vermis politicus” (лат. політ. хробак) — Каже Симон в моїй голові. І я хочу. Його. Вбити.

Ленін? Не ворог. Не нападе.

Так і сказав. Не вірять. Йолопи.

Єфремов.

Ображений за Онисю. А я звідки знав, що вона і сестра, і жінка? Двоюрідна. Збоченець.

До Симона приклеївся.

Ряса до ряси. Семінаристи чортові.

Текст народили.

Мені носять. По черзі.

— Підпишіть, голово уряду.

Не хочу нічого вирішувати.

Я на табуреті.

Без спинки.

В крісло не можна. Засну миттєво.

Півтемрява. Лампа над столом світить куполом. Двері зачинені зсередини.

Вхід збоку. Щоб менше бачили.

Клац.

Я ж замикав. Хто?

Кроки. Тихі, котячі.

Ключ прокрутився. Зсередини.

Змова імперіалістів.

Або шавки Скоропадського.

Я один. Лампа блимає.

Не рухаюсь.

Руки. Ззаду. Револьвер в спину. Крізь сорочку. Підводжуся.

Пальці — за плечі. Сильні. Холодні.

Табурет — вибито ногою.

Шпора дзеленькнула.

Чобіт чорний, блискучий.

Хотів обернутися.

Вдарив. В голову.

Не поняв, чим.

Я захитався.

На шиї петля. Довга.

Підсунувся. Міцний запах шкіри. Нової. Телячої. Вовна. Нова.

Я в стіл впечатаний.

Зовсім близько.

Ніж.

Гострий.

Зараз все. Скінчиться.

Невідомий вбивця. Голову Уряду.

Дихаю поверхнево. Наче це допоможе.

Петля здавлює.

Дзенькнуло. На підлогу. Щось.