Це вже не він.

Вона лежить на боці. Ноги — як з чужого тіла. Пальці і п'яти поколює.

Серце не б’ється.

Рукав сорочки по шву відпоротий.

Він не затикав їй рота.

Вона сама звуків боялася.

Шлюбного боргу ніхто не оформлював. Але розписалась — тілом.

Раз. І ще раз, червоним кольором.

Кохання продовжилось.

І завтра.

І через тиждень.

Увійшло в нову еру.

В ній — ляпас.

Потім — стусан.

Далі — лікар. Анонімно.

Щоб про Голову Уряду ніхто не хвилювався. Що жінка забилася.

"Я просто впала. Сама винна.”

Не завжди, але іноді— кров на простирадлах. Не та.

Вона ж стерильна.

Кров — від Володі.

Сімейне щастя. Треба притертися.

Посміхатися.

Треба бути достойною жінкою лідера революції.

Півроку поки була сама — шукала. Думала. Намагалася.

Він же не один у світі.

І вона гарна.

Все не те.

Всі — не ті.

То сміються дивно.

То цілують, як паперову клямку.

То лізуть — не туди, куди хочеться.

Не так, як треба.

І ні з ким не виходить.

З Володею — завжди.

> ПІДРУЧНИК УКР.ЛІТ.: “Володимир Винниченко одружився з Розалією в 1911р. Це було ніжне кохання, поєднане із свободою особистості.”

> МОНОГРАФІЯ: “1926р., події: Вбивство С.Петлюри.

В.Винниченко оформлює шлюб з Розалією Ліфшиць.”

4. RÉSURRECTION

Ц. Рада. Київ, Володимирська, 57

Серпень 1917 року.

Володю намагаються усунути з посади. На два тижні виконавцем обов’язків голови уряду призначають Дмитра Дорошенка — з іншої партії, близького до Єфремова.

Володя мовчить. Але не відступає. В кулуарах каже Грушевському, що може показати деякі матеріали — на засіданні. Фотографії. Цікаві, як його Історія України-Руси. Може, навіть цікавіші, дружині мають сподобатися.

Грушевський мовчки підписує відміну рішення. Дорошенка не затверджують.

> Володі шумить у вухах ЙОГО голос:

> Idioten. Ставить крапку.

Володя is coming back. Усміхається.

Він. Знову. Вище всіх.

На стіні в коридорі з’являється газета:

«Вернувся — значить, без нього не вміють».

“Або інші мають совість”. Дописано олівцем.

> ПІДРУЧНИК ІСТОРІЇ УКР: забув зазначити дану інформацію.

> МОНОГРАФІЯ: “Винниченко був прихильником соціалістичних ідей, Дорошенко був більш консервативним. Грушевський схилився до соціалізму.”

5. HARASSMENT [від Володі]

Київ. Володимирська, 57 — Ц. Рада.

Хрещатик, 38 — Г. Секретаріат.

Терещенківська, 25 — штаб УГВК.

Там, де ВІН і Я.

Весь час.

Я його знищую. Не за ідеї. Не за владу.

За зневагу.

Я його не бив. Не торкався. Я підставляв світло.

Коли він стоїть за трибуною — я роблю два кроки вперед. Тінь падає на нього. Підписує документи — я ставлю свій підпис першим. Його — курсивом.

Коли він виступає — я позіхаю. Публічно. Коли мовчить — питаю: "А нашому секретарю по армії нема чого сказати?"

Я стою надто близько, коли він читає нотатки. Проходжу за спиною, майже торкаючись. Нахиляюся до вуха, не торкаючись губами. Лишаю пальці на спинці його стільця.

Я передаю документи — легенький дотик. Достатньо, коли доторк викликає огиду.

Я залишаю записки: "Сьогодні ти був гарний, як актриса в театрі."

На людях кажу: — Це все — за ініціативи Петлюри. А потім: — Хоча, мабуть, уже й не згадає, що саме він ініціював.

Усміхаюсь, коли він помиляється. Усміхаюсь, коли згадують його Олю.

Головне, щоб всі побачили, який він нікчемний.

На трибуні я завжди ближче до центру. На фото — під світлом. Він — в тіні.

Він здає звіт — я проливаю каву. Сліди — на його промові. На стільці. На його спині.

Я знущаюсь. Технічно. З холодом.

Він знає мови — кажу, що його вигнали за двійки. Попівський недоучка.

Він колись був в трупі Садовського — кажу: "Істерична балерина."

Він відповідає за армію — я жартую: — Міністр без куль.

Без звань. Без кваліфікації.

У нього болить спина — я шепочу: — Стратег сутулий. Щоб всі чули.

Його не кличуть на наради. Бо він не в уряді.

Я домігся, щоб його залишили з "дорадчим голосом".

Найсолодший удар.

Проте.

Він — неофіційний.

Його не можна звільнити.

Але можна принижувати.

Нескінченно.

Щодня.

Я задоволений.

> ПРИМІТКА. Систематичний булінг частково можна знайти в спогадах присутніх. Мемуари вказують на складні непояснені стосунки між Головою Уряду і Головою штабу УГВК.

6. EROS [від Володі]

Позачасовий простір. Permanent.

В голові Володі

В - І - Н різко відкидається на спину.

На подушку.

Трохи вигинається на мить. Розпластаний. Вологий.

Я не бачу, з ким він.

Збите дихання стишується.

Чую подих.

Ключиці. Родимки.

Блискуча нитка поту між грудей біжить донизу.

Кліпає віями - повільно.

Права рука пірнає під голову.

Пальці під світле волосся.

Ліва — на грудях. В ній — цигарка.

З неї піднімається дим.

Порух голови вліво-вправо.

Волосся розпадається. Губи тремтять у посмішці.

Дивиться. На мене.

Сірий теплий колір змінюється на блакитний.

Засинає.

Я бачу це кадрами.

Щодня.

Стосом фотографій.

Як бог-люстро зі стелі.

Але я не бог. Я — гниль. Знаю це.

Він досі не хоче. ПІТИ. САМ.

Він. Мене. Знехтував. В нього були інші. Я такого не пробачу.

Якщо не вийде змусити його зникнути —

Я.

РОЗПУЩУ.

АРМІЮ.

Щоб ЙОГО не бачити.

> В. ВИННИЧЕНКО, в Робітничій газеті:

“Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій”.

> Примітка. Трупа Садовського — перший укр. проф.театр. Відкр. в Полтаві 1906, переїхав в Київ (т.зв. Київська Оперета). На усіх груп. фото в ост.ряді, біля диригента Кошиця, що потім “Щедрика” повезе в світ, чорна пляма. Це Симон.

7. SACRE [Як Симон отримав владу]

Київ, Володимирська, 57

Центр. Рада. Початок листопада 1917

Велика Зала.

Вечір.

Темнішає рано.

Зала майже порожня.

Мутне світло вечора пробивається через високі вікна.

Під куполом прилип гул — не слова, а шум, який проривається з вулиці, глухий, невиразний, як дихання юрби.

Вікна тремтять, але всередині — нерухомість.

Симон сидить за столом.

Після виступу.

На краю підмостку, під стінкою. Сам.

Втомлений. Певно, голодний. Не обідав.

В окулярах. Під тьмяною лампою.

Нахилився до документів, які вже нікого не цікавлять.

Перова ручка поскрипує.

Холодно. На плечах накинута шинель.

Пальці задублі.

Тепле дихання. І тиша.

Скрип дверей.

Володя заходить.

Кроки — як краплі у порожню ванну.

Підходить близько. Надто близько.

Симон не відривається від тексту, але каже:

— Tu potuisti mutare consilium (лат. Ти міг змінити рішення), — рівно, тихо. — Очі піднімає тільки після паузи.

— Все залежало від тебе, Володю.

Володя мовчить. Півсекунди.

Раптом — обхід стола.

Рух жорсткий, нестримний.

Затискає Симона до стіни.

Хапає жорстко за плечі.

Не відпускає.

— Виродок з хрестом. В пекло підеш.

Мене не можна зневажати.

Симон не пручається.

Погляд прямо в очі.

Без страху.

— L’hystérique.

— Kindlich.

— Weak.

Три слова. Три мови. Три удари.

(фр. істерик, нім. дитина, англ. слабкий)

Він повільно дістає праву долоню з кишені.

Без опору. Без жарту.

Метал.

Ніж офіцерський, з фронту.

Пальці розтискаються.

БРЯЦЬ на підлогу.

Подзвін у вухах.

Симон відрізає:

— Noli me tangere.

Глухо. Як присуд.

(*лат. Не торкайся мене, Бібл., Ів. 20:17, інше значення: Припини триматися за мене.)

У коридорі — скрип.

Тінь у дверях. Єфремов. Стоїть. Все фіксує. Все розуміє.

***

Проте історія робить ще один віраж.

***

Знизу — шум.

Гомін, як кров із артерії.

Хтось не втримав двері.

Людська маса пробиває вхід в залу.

Заповнює партер і круговий балкон. Стуготить ногами. Дихає. Штовхається. Кричить.

— Де Петлюра?!

— Хай говорить!

— Наш Симон!

Руки піднімають.

Не питають. Несуть.

Симон — на трибуні.

Сам. Спокійно.

Голова трохи нахилена — як під час сповіді.

Окуляри з тріщиною.

Погляд у нікуди.

Очі сірі.

— Я з вами.

І зовсім тихо. До себе:

— Допоможи мені Бог.

Володя — у кутку. Губи сухі.

Його не бачать. Він більше не тут.

Голова уряду — ніхто.

Зневажили. Знову.

8. CONFESSION [Володя]

Київ. Готель “Savoy”. Хрещатик, 38

Ген. Секретаріат. Лист. 1917

Ніч. Одразу після подій в Ц.Раді., лист. 1917

Порожній кабінет Володя. В вухах відбиває барабан:

> “Все залежало. Від. Тебе, Володю. Ти. Міг. Все. Змінити”.

Це било в саме єство. Витягало нутрощі по одному.

Папери. Телеграми. Переворот в Петрограді. Ленін. Революція.

Всі нахер…

На підвіконні — недопалок. В горщику - зав'яле стебло.

Володя стоїть. Біля дзеркала,

що на внутрішній дверці шафи з документами.

Сорочка пом'ята.

Вдивляється у власне відображення. Довго.

Підсувається ближче.

Дмухає гарячою вологою парою на скло — і воно вкривається білою імлою.

Середнім пальцем правої руки повільно виводить:

P.

Завмирає.

S.

Тиша. Відображення пливе.

Пошепки, до себе, але чітко:

— P.etliura S.ymon, я мав ще тоді тебе знищити. У ванні.

Але зараз я знищу те, чим ти живеш.

ПІСЛЯ ТИТРІВ.

APPRENTICE

[Пара днів до того, листопад 1917]

Київ. Штаб Українського Генерального Військового Комітету (УГВК).

Терещенківська, 25

Кабінет Симона.

У вікнах жовта осіння каша. З вікна крізь шпарини - запах підгнилої вогкості.

Симон ковзає на трохи облізлому кріслі. Одна нога підібгана. На столі холодна кава.

Скоро звіт.

Будуть чергові Володіни вибрики.

Всі бачать — і ковтають. А деякі хочуть ще.

Знову генерал не реагує на його вимоги. Скільки ще часу це займе? Встигнемо?

Симон мружиться, зір сідає.

Окуляри треба міняти.

Стукіт у двері.

Входить хлопець.

Двадцять п’ять, може, двадцять шість. Вузьке обличчя — зібране, як штик. Вилиці, брови, губи — впертий.

Чайні очі — уважні. Волосся темно-русяве, рівно пригладжене.

Мундир темно-сірий, коміром з тонкою бордовою ниткою по краю — ніби слід ще не засохлої крові, австрійський.

Ґудзики латунні без герба. Шинель — на плечі, як тінь. Штани щільно заправлені у чисті, начищені чоботи — фронт не стер у ньому людини.

При боці — австрійський офіцерський револьвер Steyr. M1912.

Nicht für den Kampf. Für Ordnung.

(нім. Не для бою. Для порядку.)

У долоні — мазепинка. Стоїть. Пряма постава.

— Від Миколи, Міхновського. — каже. — Сказав: мені до Вас, пане.

Симон зависає в думках.

Мов не бачить очей, а згадує.

Шкельця блиснули.

Вже знає.

Це — той. Наступник.

Nos in filiis transimus.

(лат. Ми переходимо в дітях.)

## #19. Ультиматум

ПРОЛОГ. 5 РОКІВ ДО ТОГО

Канни, Франція. 1912.

Сухий пісок. Блиск води.

Роза — на шезлонгу. Шампанське.

На колінах — Boule de Suif, “Пампушка” Мопассана. Читає, як цмулить.

Поруч — Володя. Засмага. Легкий костюм. Очі — злі.

У руці — замацаний лист.

— Какая пошлая херня твоя книга.

Роза:

— Tu comprends rien.

(Ти нічого не розумієш.)

Володя ховає лист в кишеню.

— Учись говорить нормально, Роза. Быстрее. Кажеш, як блюєш.

Дивиться на неї, мов на невирішувану проблему. Обіймає ззаду. Запах персика. Руки в бюстьє. Лоб до її шиї.

А в кишені — папір. Випалює шкіру до кісток.

Десь у гнилій Москві — він.

Тягне жінку. Немовля. На трьох роботах.

І українське видання. Без гонорару.

Придурок.

I. 53 ДНІ ДО ТОГО

[Симон]

Центральна Рада.

Червона гниль. Листопад, 1917.

У росії — жовтневий заколот.

Київ трусило. Провокатори — на кожному кроці. Листівки з отрутою.

— Земля — крестьянам!

— Мир — солдатам!

— Власть — советам!

У Центральній Раді — Комітет охорони революції. Голова — Порш (за розпуск армії). Dream team.

Симон скраю. Не смішно. Курва.

— Ніякої конфронтації, — мовив Порш.

— Треба переговори. З монархістами…

Поїде Симон. Більше нема кому.

Бєлая ґвардія — казенна зала. Царі на стінах.

Симон:

— Готується заколот. Пропонуємо координацію.

Старший офіцер зітхнув:

— Вы кто? Хохлы?

Симон: “Ми — Київ.”

— Киев мать городов. Русских. А вы — предатели.

Повернувся. Комітет розпущено. Усі повноваження — Генеральному Секретаріату.

Володі.

In stercore revertimur. (Знову в гній.)

II. 40 ДНІВ ДО ТОГО

[Симон]

Третій універсал, проголошення.

Київ, Софійська площа. 20.11.1917

Метушня. Штовхання. Групове фото. Під Богданом.

> “Віднині Украіна стає Украінською Народньою Республикою.

Не відділяючись від Росії і зберігаючи єдність іі, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росіі, щоб вся Росія стала федерацією вільних народів.”

Букви Володіни. Без Грушевського.

Не театр. Цирк.

В Пітері ленін. Кордон прорвано. Червона пухлина розростається.

“Не відділяючись від Росії”.

Центральна Рада лягла під те, чого не існувало. Росію з вільними народами.

Грушевський — ліворуч. Хвалиться новим томом Історії України-Руси.

Володя в капелюсі — ззаду. Геніальним текстом пишається.

Vermis politicus (лат. політичний хробак) Думає Симон.