— У мене наказ, — сказав Дінеш.

Обличчя його було зараз того попелястого відтінку, який у смаглявих людей приходить зі старістю — або у хвилини крайнього сум'яття.

Старий кивнув:

— Знаю.

— Сікорський зв'язувався з вами?

— Ні. Тільки з вами. В обхід мене.

— В обхід? Чому?

— Він телефонував вам? — замість відповіді запитав шрі Чаттерджі. — По відеозв'язку?

Старомодне слово «телефонував», що практично вийшло з ужитку, в устах старого звучало природно.

— Так, — погодився Дінеш.

— Кричав?

— Він був розлючений. Коли генерал розлючений, він не кричить, а шипить.

— Так, це правда, — погодився старий. — Отже, він шипів. І ви ще питаєте, чому він зв'язався з вами в обхід мене? По-перше, наказ є наказ, до кого б він не надійшов. По-друге, Сікорський прекрасно знав, що ви передасте наказ мені. Й нарешті…

Це був не генерал, подумав Дінеш, згадуючи розмову з Сікорським. Це була розлючена королівська кобра. «Ваш довбаний ШІ перехоплює наші ракети! Наші, ви це розумієте? Дає хибні цілі! Команди на пуски! У підсумку нам нічим перехоплювати ракети ворога! Вони досягають цілей, а ми можемо їх тільки в дупу поцілувати…»

Уперше на пам'яті Дінеша генерал висловлювався таким чином.

Спроба нагадати Сікорському, що про такий варіант розвитку подій його попереджали заздалегідь, перетворила кобру на дракона. У світі не існує командування, яке б пробачило підлеглому репліку: «Я ж вам казав…»

«У нас жертви та руйнування! — буйствував дракон. — На нулі ваш сраний ШІ знищує засоби нашої РЕБ! Контратака захлинулася — він лупить по своїх!»

— І нарешті, — перервав старий його невеселі спогади, — у Сікорському залишилося занадто багато людського для генеральського звання. Він у всьому звинувачує штучний інтелект проєкту «Калі»?

— Так, — погодився горбоносий.

— Він жодного разу не згадав про Калину? Живу Калину?

— Ні.

— Не звинуватив її ні в чому?

— Ні в чому. Він у всьому звинувачував ШІ.

— Ви маєте розуміти, чому він так робив.

Дінеш розвів руками:

— На жаль, не розумію.

— Шкода, — старий щиро засмутився. — Ви мій найкращий учень, тому двічі шкода. Генерал усвідомлено розділив ШІ та мою онуку. Інакше наказ відключити ШІ звучав би як наказ убити Калину. А так усе гуманно…

— Звідки вам відомо, що він наказав відключити ШІ?

— Шрі Дінеше, ви можете точно процитувати слова генерала? Як він висловився?

— «Негайно вимкніть свого електронного монстра!»

Не бажаючи зайвий раз засмучувати старого, Дінеш вирішив не озвучувати погрозу генерала: «А з вами у нас ще буде окрема розмова…» Хоча який тут зайвий раз? Уже сказаного із запасом вистачало для цілого вагона прикрощів.

— Монстр, — повторив шрі Чаттерджі. — Електронний монстр. Відключити таку штуку — ситуація не цілком штатна, але зрозуміла. А головне, суто технічна. Адже це зовсім не те, що вбити дівчину на ім'я Калина? Мою онуку? Старшого сержанта Бадрачук?! Хто б там не лежав у комі — нехай лежить, генерал не проти…

Горбоносий мовчав.

— І ви, шрі Дінеше, ще дивуєтеся, що генерал дав вам наказ в обхід мене! Сікорський розумний, він припускав, що ви…

— Не зрозумію підтексту? — перебив старого Дінеш. — Натяків? Усього того, що ви мені щойно пояснили? Так, генерал мав рацію, а я був сліпий.

Старий поліз у шухляду столу, дістав чотки: дванадцять намистин із чорного агату. Пальці його почали повільно перебирати намистину за намистиною — так шрі Чаттерджі робив тільки тоді, коли був дуже схвильований і хотів заспокоїтися.

Нікому, крім нього, не було дозволено торкатися до цих чоток.

— Вибачте мені, — сказав Чаттерджі Вішванатх. — Я образив вас. Я не повинен був цього робити. Уклінно прошу пробачити мені.

На Дінеша немов окріп виплеснули. Він ледь не став перед учителем на коліна, але посоромився. Такий вчинок могли оцінити, як занадто пафосний, демонстративний, а отже, нещирий. Сказати по правді, він не знав, що робити, що говорити.

— Вимикайте системи, — схоже, шрі Чаттерджі вловив стан Дінеша, бо тон його змінився, ставши сухим і діловитим. — Увесь комплекс «Калі» й ті ресурси, які вона встигла захопити. Виконуйте наказ.

— Це вбивство, — тихо промовив Дінеш.

— Так, — погодився старий. — Це вбивство, якщо не знати, що ми безсмертні. Але ж ми з вами знаємо, правда?