— Лісовик викликає Отамана!

На дисплеях творилася вакханалія дронів.

— Лісовик викликає Отамана, прийом!

Верткі бабки — свої, чужі, не розібрати! — носилися над полем бою в удаваному безладі. Але комбат був упевнений: у хаосі є система, просто він її не бачить. Дрони плели мережу над позиціями противника, й там, де нитки сходилися у вузли, спухали вогненно-димні клубки розривів.

Пів години тому друга рота спробувала піти в контратаку. Ворожий штурм захлинувся, техніку знищено, вцілілі кацапи ніс зі щілин бояться висунути — саме час закріпити успіх.

А от дзуськи вам!

Хто б не керував оскаженілими дронами — він вів свою битву, й контратака другої роти в його плани не входила. От чому б не перенести удари на кілометр-півтора в глибину, щоб дати можливість піхоті зачистити першу лінію? Але все сталося рівно навпаки: передній край перетворився на пекло.

Туди не сунувся б і камікадзе. У сенсі, людина, не дрон.

Четверо «трьохсотих». Доповіді про неможливість просування. Комбат дав наказ відійти.

— Лісовик викликає Отамана!..

З дронів-розвідників слухався лише один. Решта показували те, що бажав бачити божевільний перехоплювач. Зв'язок — якщо це можна назвати зв'язком! — був схожий на ниткоподібний пульс людини, що вмирає. Усі канали були забиті потоками кодованої інформації.

— Командире, є зв'язок!

Ну нарешті!

— Отамане, це Лісовик! У нас тут повний безлад та розгардіяш. Розгардіяш, кажу!

— …Плюс! Так, по суті. Дрони з глузду з'їхали! Криють передній край!.. Щільно? Так щільно, шо пиздець!..

— …що? Мінус. Не зрозумів, повторіть…

— …продовжувати запуски? У нас дрони закінчуються… Плюс. Зрозумів. Так, продовжувати…

Комбат дав відбій. Підняв погляд на начштабу:

— Наказав запускати ще більше дронів. Нова партія до нас уже їде. В контратаку не лізти до окремого наказу. Сидіти, спостерігати. Ще сказав: вона відмінно справляється. Нехай працює далі.

— Вона? Хто — вона?

У відповідь комбат лише розвів руками.