— Командире, Лисиця на зв'язку.

Комбат узяв рацію. Старший лейтенант Ганна Лисиченко була його улюбленицею — й найгострішою скабкою в дупі. Для своїх дронщиків зі шкури вилізе, мізки виїсть, але добуде все, що потрібно.

Зі шкури Лисиця вилазила сама, а мізки виїдала здебільшого командиру батальйону. Що їй цього разу знадобилося?

— Лісовик на зв'язку. Прийом.

— На зв'язку Лисиця. Що за хрінь, Лісовику?!

Зазвичай Лисиця дотримувалася субординації. Але зараз вона була на взводі.

— Конкретизуй.

— Мої дрони перехоплює якийсь козел!

— Ворожий РЕБ?

— РЕБ глушить, а тут перехоплення управління!

— Зрозумів, перехоплення. Що козел робить далі?

— Фігачить по кацапах!

— Виконує вашу роботу?

— Так! Ні! Твою ж матір!

— Конкретизуй.

— Він не по тих цілях фігачить!

— Влучає?

— Ще й як, — неохоче визнала Лисиця. — Беху розхерячив, два міномети…

— Ну й чудово. Нехай продовжує в тому ж дусі.

— Тобто?!

Лисиця аж задихнулася від обурення.

— Орків кобзонить? Техніку палить? От нехай і працює.

— Та хрін там! Я йому мої дрони більше не дам!

— У сенсі?!

— Перестану запускати, й все! Цей козлина…

— Припинити істерику! — рявкнув комбат.

Він витримав паузу, слухаючи тишу, приправлену тріском перешкод, і продовжив тоном нижче:

— Продовжувати запуски! Це наказ.

— Плюс, — понуро відповіла рація. — Тільки як я їхню арту тепер дістану? Розвідник дві Д-30 засік, ми вже націлилися, а козел весь час перехоплює!

— У тебе дронів вистачає?

— На сьогодні вистачить. Ось на завтра…

— Роби більше запусків! Що перехопить, тим нехай працює. Може, й вам щось залишиться для арти. Я тобі вранці ще дронів підкину.

— Плюс-плюс! — голос Лисиці зазвучав веселіше. — Ще б дізнатися, що це за козел…

— З'ясуємо, — пообіцяв комбат без особливої надії. — Йди працюй.

Він дав відбій і обернувся до зв'язківця.

— Дай мені зв'язок із комбригом.