I свiт ясний, невечернiй

Тихо засiяє…

Обнiмiться ж, братии моï.

Молю вас, благаю!

Все служебные вопросы были обсуждены. Нестор, попивая из баночки эль, расслабился. Делать было нечего, и разговор пошел за жизнь и Украину. Философский. Почему-то с периодическим переходом на русскую речь.

– Тут читав деякі історичні книжки. Наче очі вiдкрились. Німці казали, що програли Першу Світову через комуністiв, жидiв та пацифістiв. Поки німецькі солдати воювали, ці виродки злили країну. Фюрер називав це Dolchstoßlegende – теорією удару в спину. Все як у Незалежній. Один на один. Поки ми боролися, Банкова і весь цей жидівський кагал, ці untermenschen нас продали з тельбухами. Коли я чув, що ми «воюємо до останнього українця», то вважав це за агітку русявих пропагандонів. Але, б… дь, вони мали рацію![209]

– А ти, Павло, менше читай. Тобі шкодить[210].

– Одному тобі, можна, Несторе, чи що? Може, я хочу зрозуміти. Розібратися. Ми ж їх відкинули від Києва. «Північний потік» пiдiрвали. Майже до Курська дійшли. Брудну бомбу зробили. Нам же скрiзь про контрнаступ та перемогу говорили. Що не так пішло?[211]

– А не так пішло, коли ми з москалями мірялися. Коли здуру вирішили, що повернемо Крим та порвемо донецьких із луганськими, як тузик грєлку. Сили не рівні. Треба було хитріше зробити. Погодитись з Мінським протоколом. Ухвалити закони, провести вибори у колорадів. Русня з сєпарами розслабилися б, а ми б мирно увійшли до Донецька і Луганська[212].

– А далі?[213]

– А далі за півроку як з Одесою[214].

– Але ж Захід за нас був?[215]

– Не сміши, Павло. Заходу глибоко пох і на тебе, і на Україну. Їм потрібний буфер, зона відчуження. Щоб росіятина до них одного разу в гості не заявилася і не забрала їх Баден-Баден, Париж та Гельсінгфорс. А європеєць він не украïнець. Він швидко здасться. І здасть[216].

– А чого ми тоді тут? Навіщо ти нас підтягнув? За бабки вписався?[217]

– Ні, Павло. Тому що це не їх, а наша Daseinskampf. Боротьба наше існування. Я теж розумну книжку прочитав. Є в ній таке слово суб'єктність. Це коли у тебе своя воля і ти робиш історію. А є об'єктність, коли ти раб чужої волі та історія тебе має. Ось я не хочу другого варіанта. Я суб'єктність хочу[218].

– Так я ж не проти. Ми по-любому з тобою[219].

– І бабки, до речі, нам добрi заплатять. Крипту і готівку ніхто не скасовував. Не бачу тут волонтерів чи комуняк, щоб задарма працювати[220].