– Єбаааать… – видихнула я.

*Кхе-кхе…* – схвально підтвердила Хвоя, опознавши в об'єкті саме НЛО, а не черговий плід своєї хворої уяви.

Вони, блядь, ПРИЛЕТІЛИ! На наш сигнал! На вібрацію моєї геніальної сраки! Вони подумали, що ми їх запросили на вечірку!

І саме в цей момент… в Києві знову загула сирена. "Мопеди". Я навіть не здивувалась. В цій країні навіть прибуття інопланетян не може пройти без повітряної тривоги.

І десь поруч, на одному з дахів, наш знайомий "Патріот" знову прокинувся.

Оператор ППО, втомлений вусатий дядько на ім'я Петро, дивився не в небо. Нахуя йому те небо? Він, блядь, дивився в радар. А на радарі, серед звичних, повільних міток "Шахедів", з'явилась одна. Велика. Нерухома. Прямо над центром міста.

"О, бля, завис, сука? Хитрий який. А хуй тобі, а не зависати", – подумав дядько Петро і, не довго думаючи, натиснув червону кнопку.

*ВВВВЖЖЖЖУУУУХХХХ!!!*

Я бачила це, сука, на власні очі!

Наша ракета, наш славний "Патріот", вилетіла і, залишивши по собі красивий білий слід, полетіла прямісінько в сраку цій літаючій тарілці!

*БА-БАХ!!!*

В небі розквітла вогняна квітка. Тарілку добряче труснуло, з неї повалив чорний дим. І вона… почала падати. Повільно. Незграбно. Як підбитий, курва, птах.

Вона падала. Довго-довго, сука, падала. Перетнула всю Україну. І гепнулася десь далеко-далеко… за обрієм. Десь в районі безкрайніх, диких російських боліт.

Впала. Все. Кінець контакту.

На Майдані цього ніхто, блядь, і не помітив! Всі поховалися від "Шахедів", а коли вийшли – на небі вже було чисто! Лише я і Хвоя стояли з відкритими ротами.

***

Минув тиждень. Ми сиділи в штабі. Тиша. Апатія. Навіть Вельможа мовчки грала на своїй бас-гітарі похоронний марш. І тут по телевізору, по "1+1", почався екстрений випуск новин.

"ТЕРМІНОВО! СЕНСАЦІЯ З-ЗА ПОРЕБРИКА!" – кричав заголовок.

Ведуча, з ледь помітною усмішкою, почала: "Шановні глядачі, зараз ми вам покажемо щось неймовірне. Готуйтеся сміятися. Наші східні сусіди, схоже, остаточно з'їхали з глузду і зняли в себе на Мосфільмі новий блокбастер…".

І нам показали запис.

Кабінет. Килими, позолота, все як вони люблять. За столом сидить сам, блядь, голова ФСБ. А перед ним стоять вони. Двоє. Маленькі. ЗЕЛЕНІ, СУКА, ГУМАНОЇДИ! З великими чорними очима і тонкими ручками! Вони перелякано дивляться і кивають головами на всі питання.

Голова ФСБ, з люттю в очах, кричить на них жахливою, ломаною українською мовою, яку він, мабуть, вчив по п'яним відосам Мєдвєдєва.

– ЗНАЧІТ, так, тварі зелені! ЗІЗНАВАЙТЕСЬ! Ви укро-нацистскій дєсант?! Це вас Зєлєнскій создав в біолабораторіях?!

Гуманоїди злякано кивають.

– А-а-а, так я і знав! – тріумфує ФСБшник. – І грим вам цей ваш наркоман Зєлєнскій придумав, да?! Чтоби замаскіравацца пад інапланєтян?! Очєвідно!

Гуманоїди знову кивають.

Наступний кадр. Пряма мова хуйла. Він сидить за своїм довгим столом і з кам’яним їбалом каже: "Ми только что дабавілі в спіскі на абмєн двох захвачєнних у плєн укропскіх дівєрсантов очєнь… нєстандартной внєшності. Украіна далжна атвєтіть за етот акт агрєсіі".

Запис скінчился.

Я сиділа, і в мене, блядь, не було слів.

Вони… вони прилетіли. Можливо, з миром. Вони побачили нас! А що в результаті?!

В УКРАЇНІ, БЛЯДЬ, ВСІМ ПОХУЙ! Їх збили, як сраний "Шахед", і забули! Ні новин, ні сенсацій!

А В РАШЦІ?! А там, сука, тотальна параноя!!! Вони знайшли прибульців в тайзі, притягли в Москву і вже встигли звинуватити їх у тому, що вони укро-нацисти, створені Зеленським в біолабораторіях, і включили, курва, в обмінний фонд!

Світ, блядь, збожеволів остаточно.

Хвоя дивилась в одну точку.

– Дві цивілізації, – прошепотіла вона. – Зустрілися… Одна з них проігнорувала, а інша – збожеволіла від параної. Здається, ми знову опинилися не в тому місці, але… в абсолютно правильний час.

Я мовчки кивнула. Мені раптом стало так смішно і так страшно одночасно, що я ледве стримувалась, щоб не розплакатись. Або не почати будувати ще один пандус. Для прибульців. Про всяк випадок.

БЛЯЯЯДЬСЬКИЙ ХОЛОД! І темнота, хоч в око стрель!

Новий рік підкрався, як маніяк у підворотні . На телефон приходить тільки два смс. Перше від Kyivstar: «Поповніть рахунок, злидні», а друге… від Кличка. «Шановна пні Дзиго… віт… вітага… вітаняю вас з насу… з наступ… з нвим рком!». І все. Охуєнне свято.

Посеред кімнати вже стояла, накренившись як Пізанська вежа після п’янки, моя гордість – ЯЛИНКА. Я ж еколог, блядь, я дерев не рубаю! Я її три години викопувала в Маріїнському парку пластиковою ложкою з-під йогурта, разом з корінням і шматком промерзлої теплотраси. Я тягла її на горбу через весь Хрещатик, кричачи, що це "мобільна точка незламності для дятлів" Замість горщика – вкрадений в АТБ кошик для продуктів. А на верхівці, замість зірки, блимав жовтим справжній вуличний світлофор, який я збила арматурою на перехресті, бо на зеленому світлі був намальований "чоловічок", що йде. А де, блядь, жіночка?! Де небінарна особа?! Де, сука, білка на візку?! Цей світлофор був символом патріархального гніту і шовінізму! Я застосувала до нього "гендерно-нейтральну арматурну терапію"! Гірлянда з нього вийшла зашибісь, тільки трохи сліпить

і від блимання у мене сіпається ліве око, а пацюк під плінтусом почав танцювати тектонік

На фоні бубнить телевізор. Там якийсь російський канал (щоб поржати). Сидять в студії ті двоє зелених гуманоїдів, яких наші ще не поміняли, і перелякано кліпають очима. А ведучий, з пикою, як розварена дупа, верещить: "Ви посмотрітє! Еті нацисти даже сваїх інапланєтян мовє нє научілі! Ми їм гаварім скажи па-ля-ни-ця, а оно булькаєт! Вся Україна на своїм нарєчії гаваріть разучілась!". Ідіоти, бля.

Вельможа. Моя Богиня. Вона залізла у стару шафу. Там, серед молі і старих пальто, вона примотала синьою ізострічкою до швабри китайський мікрофон за 25 гривень.

– Ці оптимістичні виродки, – прошипіла вона з глибини шафи, налаштовуючи ноутбук, що працював на дровах. – Колядники... Вони прийдуть. І їхні фальшиві співи зіпсують мій запис. Я пишу панк-рок кантату про смерть щура в трубі опалення. Мені потрібна тиша. Зробити так, щоб цей дім вважали проклятим. Хочу абсолютної, гнітючої тиші. І щоб ніхто не зайшов!

ЗАВДАННЯ ВЕЛЬМОЖІ!!!!

Моє серце тьохнуло, а між ногами стало так волого, що там можна було сміливо висаджувати, блядь, ялинки!

— Буде виконано, моя Пані! Слава активістам, смерть ворогам і колядникам! Жодна сука не пройде! Я влаштую їм тут Армагеддон! – заверещала я, кидаючи руку з арматурою до сонця так рвучко, що іржавий кінець пролетів в міліметрі від єдиної лампочки на стелі, змусивши її гойдатися.

Це був мій «Міцний Горішок», помножений на «Один Вдома», але під кислотою! Штаб – це мій хмарочос Накатомі, блядь! А я – Брюс Вілліс, тільки з цицьками і без взуття!

– Хвоє! – гаркнула я. – Ти будеш моїм негром! Ну, тим поліцейським з рацією, що сидів надворі і жував пончики! Вали в будинок навпроти, ось тобі телескоп (спиздила в школі) і рація (вкрала в охоронця АТБ). Будеш моїми очима!

– Бути негром… у цьому білому снігу розпачу… це так символічно… чорна пляма на білому сарані… – прохрипіла Хвоя, взяла рацію і пошкандибала геть.

Я роздяглась по пояс і полізла у вентиляцію. А в квартирі… в квартирі я залишила ЇХ. Пастки.

П’ятдесят? ТА ТУТ ЇХ СОТНЯ, НАХУЙ! Я використала все, що знайшла на смітнику і в коморі Вельможі!

І почалось…

Стук у двері. Глухий, важкий.

– Електрікі! Откривайтє, там щиток іскріт!

Два сині як ізолента майстри завалюються в коридор. Перший робить крок і… ХРЯСЬ! Наступає на дошку з цвяхами, яка катапультує йому в лоб банку з зеленкою!

– АЙ БЛЯ! – кричить він і хапається за дверну ручку в кімнату. А вона – підключена до фази!

– ААААА!!! ПЕТРОВИЧ! ЕТА ФАЗА!

Петрович, п’яний в гімно, відпихає його:

– Ти дурак, Сірьога! Вазьми за краний провад!

Хапає червоний дріт, що звисає зі стелі. БЗЗЗЗЗТ!!! Його трусить як в припадку!

– ПЕТРОВИЧ!!! ЦЕ ТЕЖ ФАЗА!!!

Він падає, зачіпає ногою розтяжку – на них зі стелі падає сітка з іржавими гантелями! Вони пробують встати, опираються на стіну – а вона в КЛЕЇ! ЧВАК! Прилипли! Намагаються віддерти руки – падають штани, бо я підрізала резинки! Сірьога кричить: «МАМА, ГДЕ НОЛЬ?! ЗДЕСЬ ОДНА ФАЗА!!» і наступає на граблі, які б'ють його по яйцях так, що він співає високим сопрано! Петрович повзе по підлозі, а вона намазана салом! Він котиться як боулінг-шар, збиває вішалку, на нього падає відро з мазутом! Фініш! Лежать, курять, плачуть.

Дзижчання в рації:

– Дзиґо… об'єкт біля дверей… Посильний… Душа її рожева, як мрії ідіота… але доля її чорна… Кхе-кхе…

Стукіт. Ніжний голосок: «Нова пошта! Доставка!».

Відчиняються двері (я залишила їх наживками). Заходить дівчина-кур’єр. Років 20. Косплеєрша! В костюмі анімешної лисички, з вушками і хвостом, блядь! І, судячи з того, як цей хвіст підозріло стирчав і не тримався на ремені, це був не просто елемент костюму, а глибока, сука, інсталяція прямісінько в її чакру, якщо ви розумієте, про що я. "Поштарі знають, як зайти з тилу" – подумала я.

– НЯ! Вам посилоч… – починає вона.

І наступає на першу плитку. КЛАЦ! Плитка провалюється, звідти вистрелює пружина з мукою! ПУФФФ! Вона біла!

– Ня? – кашляє вона.

Робить крок назад – вступає в таз з монтажною піною! «НЯ!!!». Махає руками, зачіпає розтяжку – з антресолі на неї виливається смола! Вона тепер в пір’ї і смолі, як опудало! Біжить вперед – підлога під нахилом! Вона ковзає, верещить "НЯЯЯЯЯ!!", влітає в кухню! Там вентилятор розкидає на неї порізаний дощик і биті іграшки! Вона вся блищить і кровоточить!

Падає на стілець – а він з секретом! З-під сидіння вистрілює подушка-пердушка, начинена перцем!

"АПЧХІ-НЯ!!!".

Вона біжить до шафи, думаючи там сховатись! Відкриває дверцята – і тут головний калібр! Велетенське ГУМОВЕ ДІЛДО на пружині від "КАМАЗу"!

БДЗИЩЬ!!!

Воно влітає їй у відкритий рот, заштовхує звук "НЯ" їй назад у шлунок, її очі вилазять з орбіт, як у того щура з «Льодовикового періоду»! Вона давиться, дригається, і тут пружина розтискається! Її як з катапульти викидає назад через весь коридор, вона пролітає через розбите електриками вікно (дев'ятий поверх, похуй!) і падає з криком «НЯЯЯЯ-БЛЯЯЯЯ» прямісінько в дитячий надувний басейн внизу, який замерз в лід! Бінго!

І тут шорох біля ноутбука Вельможі. ОП-ПА! Руські хакери! Трійка дрищів в спортивках і з балалайками за спиною.

– Славік, а ти увєрєн, што ета СБУ? Как-то воняєт хуйова...

– Тіха! Качаєм сєкрєтниє данние!

Він тикає викруткою в розетку – його б'є током, він падає в ванну, яка наповнена… енергетиком «Revo» і підключена до фази! Його колбасить!

Другий сідає на унітаз, щоб підключитись до вайфаю – а унітаз ЕЛЕКТРИЧНИЙ!

ТРРРРРЯСЬ!!!

Його дупу пронизує 220 вольт! Балалайка в його руках починає світитися, іскрити, струни плавляться і самі починають грати спід-метал версію гімну СРСР на максимальній швидкості!

– МИ ПЄРЄПУТАЛІ! ЕТА НЄ СБУ! ЕТА АД! СЛАВІК, Я ВІЖУ СТАЛІНА, ОН ГОЛИЙ!

У вікні з’являється дивне сяйво.

В рації голос Хвої: – Апокаліпсис надходить на санях… вогонь з неба… ППО не дрімає… Кхе…

З неба, димлячись, падає щось синє і бородате. ДЄД МАРОЗ! Справжній кацапський! Його збило наше ППО! Він палає, кричить: «ПА ДЄДУШКЄ СТРІЛЯЮТ БАНДЄРАФЦИ!». Врізається в балкон, пробиває скло! Падає в кімнату, наступає на дитячі машинки, падає єблом в торт з гірчицею, який я пекла тиждень!

Встає, весь в кремі, синя шуба димить. І тут до кімнати вриваються КОЛЯДНИКИ! Наші, діти з битами!

– Це ж москальский поп!

І починають його пиздити звіздою, мішками з цукерками і просто ногами! «БИЙ ЙОГО! ВІН НЕ ЗНАЄ КОЛЯДКИ!».

Я в вентиляції в екстазі! Це найкраще шоу!

І тут – ГУРКІТ В КАМІНІ (якого нема, але дірка в стіні є).

– ХО-ХО-ХО, МАЗАФАКА! – вивалюється САНТА КЛАУС! Товстий, як капіталізм!

Він робить крок і… КЛАЦ! Капкан на ведмедя (з музею вкрала) хапає його за ногу!

– OH SHIT! GODDAMMIT!! – кричить він.

Стрибає на одній нозі, заплутується в гірлянді, вона затягується на шиї, він падає, перекидає на себе шафу з книжками (Маркс і Енгельс його добили)!

Повзе до виходу, натикається на відро з льодом – послизнувся! Проїхав пузом по тертках для сиру, які я приклеїла до підлоги! Вилітає у вікно слідом за лисичкою-кур’єром! ЛЮПС! Прямо на лід! «Oh God, why?!»

І фінал. Двері зносить з петель.

В дверях стоїть велична фігура. В шкіряній куртці. КЛИЧКО!

– Я… е-е-е… п-прийшов… д-дати… м-медаль… – каже він, дивлячись на порожню шафу, думаючи, що це я.

– П-пані Дзиґо! Ви так незвично… сьогодні… виглядаєте. Ви така… е-е-е… д-дверна сьогодні! Ця шафа – це… інклю-зю-зю-вність для одягу!

Він підходить до шафи, вішає на ручку медаль. Потім хоче потиснути ручку дверей як руку. Смикає її.

І з шафи вилітає величезна, шкіряна, боксерська рукавиця (брала в нього ж в кабінеті, поки він спав) на титановій пружині!

БА-БАХ!!!

Прямий в щелепу!

– СОСИСКА!!! – кричить мер і з неймовірною грацією летить спіраллю через всю кімнату, збиває люстру, робить сальто і вилітає у те ж саме, сука, вікно!

ЛЮПС! Третій пішов! Санта і Лисичка його приймають.

"ОХ, ШЕТ, ЕВГІ ГОН АГЕН!", – лише чується з басейну. Там вже людно.

Вони там вже в преферанс грати можуть на тому льоду!

Я злажу з вентиляції. Вся в павутинні, сіськи брудні, щаслива як слон. Хакери догорають на унітазі під звуки електро-балалайки. Дід Мороз стогне під ногами колядників. Електрики сплять в обнімку.