3. Тепер вона настільки заспокоїлася, що може свідомо перейти в стан

світлої дитини. У цьому стані Лара намагається доброзичливо про-аналізувати поведінку Йорґа. Вона усвідомлює, що Йорґ перебиває не тільки її, а й інших колег. А ще нагадує собі, що в інших ситуаціях він досить-таки приємний колега. Зрештою вона доходить висновку, що Йорґ так поводиться не тому, що не поважає її, а тому що він

196

імпульсивний і темпераментний. Лара більше не пов’язує його пове-дінку із собою та своєю уявною меншовартістю, а розуміє, що річ у ньому (нова та позитивна інтерпретація реальності).

4. Завдяки цим міркуванням вона опиняється з Йорґом на одному

рівні. Тепер Лара роздумує, чи взагалі має право говорити з Йорґом про його поведінку, чи, можливо, це звучатиме дріб’язково й надо-кучливо. Зрештою, він, мабуть, і не має на увазі нічого поганого. Вона також могла б набратися сміливості й енергійніше наполягати на тому, що хоче закінчити думку. Але насправді — думає Лара — було б найкраще все-таки обговорити цю ситуацію з Йорґом.

5. Отже, тепер Лара обдумує аргументи, які свідчать на користь та

проти відкритої розмови.

Аргументи «за»: було б добре поговорити про це з Йорґом: так

я дізнаюся, як він бачить ситуацію. Справедливо звернути його увагу на те, що така поведінка ображає — імовірно, не тільки мене. Що швидше я це обговорю, то спокійнішою та врівноваже-нішою стану.

Аргументи «проти»: Йорґ може образитися на мене через кри-

тику. Можливо, він не бачить, що його поведінка неправильна. «За»: я можу підтвердити свою оцінку конкретними приклада-ми. Якщо Йорґ заперечуватиме, значить, він не вміє сприймати критику. Зрештою, це не моя вина: я ж зробила все можливе.

6. Тож Лара вирішує поговорити з Йорґом і наступного дня запитує

його, чи не хотів би він з нею пообідати, на що він із радістю по-годжується. Під час обіду Лара по-дружньому пояснює Йорґові, що вона відчуває, коли він на зустрічах обриває її на півслові. Йорґ одразу ж розуміє її критику, просить пробачення та обіцяє стежи-ти за собою. Він каже, що знає про цю слабкість і справді деколи занадто імпульсивний, але, звісно, він не мав на увазі нічого по-ганого й точно не хотів виявити неповагу. Обіцяє контролювати себе. А ще вони домовляються, що якщо Йорґ знову не стримає імпульсивності, то Лара просто завершить свою думку.

197

Через спонтанне Йорґове прозріння обмін аргументами навіть не був потрібний. Оскільки Лара обговорила проблему, Йорґ отримав можливість прокоментувати ситуацію і зміг підтвердити Ларине при-пущення, що він перебиває інших не через брак поваги, а через бурх-ливий темперамент. Розмова зблизила їх.

Завдяки Лариній розважливості й самоаналізу та Йорґовій відкрито-сті до самокритики потенційний конфлікт між двома людьми просто розсіявся. Однак якщо хоча б один зі співрозмовників не здатний до самоаналізу й перебуває в полоні своїх захисних стратегій, то така розмо-ва, імовірно, зазнає невдачі. Саме про це йдеться в наступному підрозділі.

ЗНАЙ, КОЛИ ВІДПУСТИТИ!

На жаль, також трапляються ситуації, коли добрі аргументи зовсім не діють, навіть якщо в опонента немає кращих. Тож ми перебуваємо в програшній позиції, коли співрозмовник нав’я-зує нам своє викривлене сприйняття та свої проєкції. Але саме тому важливо тренуватися мислити аргументами, щоб краще розуміти, хто з вас двох втрачає здоровий глузд. Часто пробле-ма полягає і в тому, що ти не маєш певності, чи правильно оцінюєш ситуацію. Тож тобі потрібен ясний погляд, щоб не ви-трачати час на беззмістовні суперечки з якимось «паршивим ангелом». Адже в таких випадках говорити не має жодного сенсу. Допомагає лише зовнішнє — чи хоча б внутрішнє — від-межування. Безумовно, це можна зробити також і в стані під-несеного настрою. Тут я знову процитую Єнса Корссена, який запропонував для розривання стосунків таке формулювання: «Ти — яскрава зірка, але твоя поведінка незручнувата, й оскіль-ки ти, на жаль, її не змінюєш, я маю зараз із тобою розійтися».

Але навіть дружнє відмежування вдається тільки тоді, коли правильно оцінюєш ситуацію — тобто усвідомлюєш, 198

коли сперечатися немає сенсу. Тепер ти, напевно, запитуєш себе, як це розпізнати. Важливим критерієм є те, наскільки опонент схильний реагувати на твої аргументи. Він/вона справ-ді прислухається до тебе? Ти відчуваєш, що тебе розуміють? І що дуже важливо: наскільки конкретні аргументи твого спів-розмовника? Наприклад, якщо твій опонент критикує тебе, він також має бути здатен з’єднати цю критику з твоєю конкретною поведінкою. Скажімо, якщо він звинувачує тебе в постійній домінантності, то має пояснити тобі цю оцінку на основі кон-кретних прикладів. Адже цілком імовірно, що він просто проєк-тує на тебе це домінування через власне почуття меншовартості і тебе ця коломийка зовсім не стосується. Якщо твій співрозмов-ник не в змозі підкріпити свою критику конкретними й зрозумі-лими прикладами, то він неправий. Хоча б тому, що коли він тебе критикує, то мусить мати підтвердження своїх слів. Нато-мість якщо він правий, то зазвичай ти й сам/-а це знаєш. Тоді є тільки один вихід: попроси пробачення і пообіцяй виправити-ся! Найдурніше, що можна зробити, — це заперечувати справед-ливу критику. У цьому випадку вже твій співрозмовник дійде висновку, що немає сенсу відкрито говорити з тобою, адже ти не вмієш сприймати зауваження. Завжди нагадуй собі: припу-скатися помилок — не ганебно. Ганебно їх заперечувати.

Однак ще й можливо, що твій співрозмовник наведе тобі приклади своєї критики, які ґрунтуються не на фактах, а на його інтерпретації реальності. Тут дуже важливо розрізняти інтер-претацію і факти. Я ще раз поясню це, використавши наведе-ний вище кейс із Ларою та Йорґом: факт — це те, що Йорґ часто перебивав Лару й не давав їй висловити думку. Тут ідеть-ся про конкретну поведінку, яку здатні зауважити й треті особи. Ларина інтерпретація могла б бути такою: Йорґ не поважає мене, бо він справжній мачо. Насправді така й була її перша оцінка. Якби Лара не проаналізувала ситуацію ґрунтовно,

199

вона б звинуватила Йорґа саме в цьому. Або голосно й чітко — тоді б він принаймні мав можливість прокоментувати це; або приховала би свою злість, не давши Йорґові жодного шансу. У цьому випадку Лара дистанціювалася б від Йорґа і, можливо, виплеснула б свій гнів на інших колег. У найгіршому разі Ла-рина неправильна інтерпретація та страх перед конфліктами могли б стати початком психологічного мобінгу. Йорґ, уявний «домінантний злочинець», перетворився б на жертву.

Тож якщо опонент не в змозі навести тобі логічні аргумен-ти, які виходять за межі його припущень, тобто його суб’єк-тивної інтерпретації уявної реальності, — це означає, що спра-ви кепські. А надто якщо він/вона наполягає на своїй хибній оцінці. Скажімо, якби Йорґ під час відвертої розмови запев-нював Лару, що він, безумовно, не хотів поводитися зневаж-ливо, а просто іноді розпускав свій «балакливий писок», тоді Лара справді мала б повірити йому, а надто якби не могла надати додаткових фактів на підтвердження своєї інтерпре-тації. Тому завжди остерігайтеся власних інтерпретацій, а та-кож інтерпретацій своїх співрозмовників.

До речі, усупереч поширеній думці, якщо стосунки не пра-цюють, то винні не завжди двоє. Скажімо, якщо — образно висловлюючись — психічно здорова людина сяде в човен з яскраво вираженим нарцисом, човен перевернеться. Це пси-хологічний закон природи. Психічно здоровий/-а не в змозі врятувати стосунки — він/вона зазнає невдачі через викрив-лене сприйняття нарциса. Дилетанти, які бавляться в психо-логів, у таких випадках сильно переоцінюють можливість спілкування: якщо один із партнерів у полоні сильно викрив-леного сприйняття своєї тіньової дитини, то навіть найвлуч-ніші слова не допоможуть. Від людей, які прагнуть влади, можна захиститися, тільки якнайстаранніше уникаючи їх — або ж розпочавши революцію.

200

Тож якщо твій опонент без будь-яких логічних фактів, а лиш послуговуючись своїм «шостим чуттям», садить тебе не в той вагон і наполягає на своєму сприйнятті, тоді ти маєш знати, що він/вона помиляється. Можеш спробувати це йому/їй пояснити. Але, будь ласка, не надто часто. Остерігайся потрапити в оргію виправдань. Постав в якийсь момент крапку. Це саме та ситуація, у якій ти на програшній позиції через упертість твого опонента та його нездатність до самоаналізу. Імовірно, прагненням до влади опонент захищає свою тіньову дитину, а отже, мусить узяти гору і не може зайти в конфлікті так далеко, щоб по-справжньому тебе слухати. Його/її емпатія обмежена захисною стратегією — принаймні в цій ситуації. І це підводить нас до однієї з найцін-ніших золотих стратегій у міжособистісній взаємодії — емпатії.

УЧИСЯ ЕМПАТІЇ!

Емпатія означає, що я здатна співчувати іншій людині. Однак коли я надто заклопотана собою та своїми проблемами, то легко втрачаю з поля зору чужі. Усім відомо: якщо страждаєш фізично чи душевно, важко зосередитися на чомусь іншому. Весь організм намагається спочатку втамувати біль. Це означає, що ми здатні найкраще співчувати іншим, коли наші потреби задоволено настільки, що вони вже не вимагають нашої уваги. Тому деякі партнери потрапляють у тривалий клінч: перш ніж спромогтися на емпатію до чиїхось потреб, вони очікують задоволення власних потреб в увазі та розумінні. У боротьбі за розуміння до себе вони втрачають емпатію до свого партнера. До речі, це також непоганий аргумент для того, щоб внутрішній дорослий добре про себе дбав: що більше щастя я візьму у свої руки, то з більшим розумінням ставитимуся до свого партнера та інших людей.

201

Найважче відчувати емпатію до потенційного або реального нападника. Це закладено самою природою: якщо я мушу захи-щати своє життя, то не маю права на співчуття до ворога. Єдина проблема: у нашому світі гаданий нападник деколи зовсім ним не є. Буває, що йдеться всього-на-всього про партнера. Як ти вже знаєш, коли ми перебуваємо в стані страху та невпевненості, ото-тожнюючись зі своєю тіньовою дитиною, то часто вигадуємо во-рогів там, де їх немає. Тож емпатія працює найкраще, коли я по-чуваюся впевнено. Відчуваючи впевненість у власних силах, я здатен/-на відкритися своєму співрозмовнику і співчувати йому.

Однак, як я вже писала в підрозділі «Придушувачі проблем та беземоційні люди», є ще одна причина того, що декому важ-ко дається емпатія, — поганий зв’язок із власними почуттями. Часто саме чоловіки перебувають під сильним впливом раціо-нального мислення. Однак якщо навіть менш співчутлива лю-дина ставиться до свого співрозмовника з доброзичливістю та розумінням, конструктивна розмова все ж може відбутися, тому що тоді іншу людину можна зрозуміти принаймні раціонально. Доброзичливий, але менш співчутливий співрозмовник іноді теж корисний саме завдяки своєму раціональному підходу.

Набагато проблематичніший, ніж раціональний, але від-критий співрозмовник є саме перший випадок — власне, коли людина ототожнює себе зі своєю тіньовою дитиною і вважає себе жертвою уявно сильнішої людини. Це викривлене спри-йняття веде до нещадності — коли уявна жертва відчуває спів-чуття тільки до себе.

Особливо яскраво це видно в конфліктах між парами. Ось невеликий приклад із моєї практики. Коли Лінда та Джонатан прийшли до мене на сеанс, то перебували в подружжі вже майже 20 років. Вони звернулися до мене через проблеми в сексуаль-ному житті. Джонатан уже багато років не відчував бажання спати з Ліндою, що її дуже ображало. Навіть раніше в них бували 202

тривалі періоди, коли Джонатан не виявляв готовності в цьому аспекті. Під час психотерапевтичної бесіди я виявила: щойно ми порушували цю тему, Джонатан цілком і повністю перемикався в режим своєї тіньової дитини. Щойно йшлося про його неба-жання, Лінда за мілісекунди перетворювалася в Джонатанових очах на ворога — і він ставав дуже жорстоким і зневажливим. Його вороже, викривлене сприйняття Лінди було наслідком постулатів «Я відповідальний/-а за твоє щастя», «Я винний/-а» та «Я маю виправдати твої очікування». Його тіньова дитина сприймала Лінду як кращу за нього. Вона проєктувала на Лінду його холодну та зневажливу матір. Відповідно Джонатан відчу-вав величезний тиск, коли мав ощасливлювати Лінду в усіх ас-пектах. Тут також впливало і те, що він часто казав «так», хоча мав на увазі «ні». Його захисними стратегіями були прагнення до гармонії, пристосування та рольова гра. Як наслідок, він брав у стосунках занадто мало відповідальності за власний добробут. Його потребами нехтували. І як це часто буває, він більше злив-ся на свою дружину як на уявно сильнішу, ніж на себе, і пасив-но-агресивно карав її своєю втечею та відмовою в сексі. Осно-воположна (несвідома) оборонна установка такої поведінки: «Принаймні в ліжку я роблю те, що хочу!» Тобто його тіньова дитина опиралася виправдовуванню (ще й) Ліндиних еротичних очікувань. Спати з дружиною було просто його черговим обов’яз-ком. І саме тому, що Джонатан відчував таку відповідальність за її добробут, він відмовлявся виконувати її бажання — цілком звичний парадокс. Коли Лінда хотіла зблизитися з ним, він не бачив її потреби в близькості, а сприймав це як вимогу, наступ та взяття в полон. Він не відчував емпатії до Ліндиних потреб у близькості та прийнятті. А тому й не міг відчути емпатію до того, що його відмова ранить та ображає Лінду. Він ще був здат-ний побачити, що його дружина зовсім безсила: що б вона не ро-била, у неї не було шансів наблизитися до нього. Тут він не знав

203

пощади. Лише коли Джонатан змінив свою позицію і вийшов із ролі жертви — він зміг відчути до Лінди співчуття та емпатію. Так між ними знову виникла близькість, що позитивно впли-нуло також і на їхнє статеве життя.

Тож якщо ти спіймаєш себе на тому, що в проблемній ситу-ації з іншою людиною тебе надто сильно поглинула власна позиція, то свідомо доклади зусиль, щоб дистанціюватися від своїх почуттів і перемкнутися в режим «Дорослого». Перейди в позицію спостерігача — наприклад, уявивши себе на сцені те-атру (або виконавши вправу «Три позиції сприйняття» на с. 138). Установивши внутрішню дистанцію, спробуй зрозуміти динамі-ку вашої проблеми. У чім річ для вас обох? Дуже часто на кону визнання (кожен відчуває, що інший/-а його недооцінює), спра-ведливість (кожен вважає, що інший/-а несправедливо до нього ставиться) і, як наслідок, обрáзи. Тож намагайся цілком усвідом-лено відчувати не тільки свою образу, а й почуття співрозмовни-ка. Постав себе на його/її місце і відчуй, як він/вона почувається. Які тривоги, страхи, óбрази викликає в нього/неї твоя поведінка? Спробуй зрозуміти його/її тіньову дитину. Завдяки цьому акту емпатичного розуміння, можливо, ти отримаєш абсолютно но-вий підхід до вашої проблеми.