109

стосунки й шукав «кращу». Аж поки в якийсь момент не зро-зумів, що його невгамовні пошуки «правильної» пов’язані не з уявними недоліками його колишніх подруг, а з тим, що він сам страждав від страху перед прив’язаністю.

Під час сеансів психотерапії Томас позбувся проєкції сво-єї матері та зрозумів, що і в стосунках може почуватися віль-ним. Для цього йому довелося навчитися самостверджува-тися та вносити в стосунки ще й власні бажання та потреби, адже раніше його внутрішня дитина думала, що взаємини можна тільки пропускати крізь себе, не беручи активної участі в їхньому творенні. І що більше Томас відчував, що він не просто відданий на поталу своїй дівчині, а має в сто-сунках і власні права, то більше міг насолоджуватися її при-сутністю, замість рятуватися втечею.

Якщо тебе цікавить тема «страху перед прив’язаністю», то можеш про це почитати в моїх книжках «І так, і ні!» та «Від “так/ні” до “так”».

ОСОБЛИВИЙ ВИПАДОК: ВТЕЧА В ЗАЛЕЖНІСТЬ

Їжа, куріння, вживання алкоголю, наркотиків і таблеток уті-шають тіньову дитину, яка прагне захисту, безпеки, розслаб-лення та винагороди. Але залежність можуть викликати та-кож покупки, робота, ігри, секс і спорт, якщо їхньою метою є відвернення уваги від своїх турбот і проблем. Залежність насамперед пов’язана з нашим відчуттям задоволення. Нар-котики, байдуже, чи це хімічні речовини, чи типи поведінки, вивільняють нейромедіатор дофамін, так званий «гормон ща-стя». Коли ми кидаємося в залежність, ми усуваємо почуття незадоволення й створюємо відчуття задоволення. Завдяки речовинам чи поведінці ми негайно здобуваємо винагороду

110

і, якщо не в змозі дістати потрібної речовини або в якийсь спосіб поводитися, відчуваємо незадоволення у формі абсти-нентного синдрому (синдрому скасування). Однак почуття задоволення й незадоволення є основою нашої мотивації, і саме тому так важко позбутися залежності. Адже, зрештою, життя й полягає в тому, щоб уникати незадоволення та здобувати втіху. Ми постійно шукаємо щастя і тому схильні до залежнос-тей. Довгострокові негативні наслідки примарно майорять десь у майбутньому, а тому їх легко можна витіснити зі свідомості. Або ж залежний уже страждає від наслідків своєї поведінки — наприклад, від жирового гепатозу печінки чи хронічного брон-хіту, але все одно не здатний позбутися залежності, адже навіть ідея життя без наркотику викликає занадто сильні почуття страху та незадоволення, навіть фізичного болю.

Залежність, пов’язану із вживанням психоактивних речо-вин, як, наприклад, алкогольну залежність, нині вважають «метаболічним захворюванням», позаяк вона змінює мозок і дуже негативно впливає на свободу волі. Симптоми скасу-вання можуть бути такі нестерпні, а потяг такий сильний, що під їхнім тиском воля просто ламається.

Проте є дослідники, як-от психолог Гарвардської медичної школи Джин М. Гейманн, які стверджують, що залежність — це не хвороба, а «умисний розлад алгоритму ухвалення рі-шень» (disorder of choice). Переконливим аргументом є те, що, згідно з епідеміологічними дослідженнями, приблизно поло-вині наркозалежних у якийсь момент вдається позбутися залежності. А люди, які страждають на такі метаболічні за-хворювання, як шизофренія, хвороба Альцгеймера чи діабет, такого вибору не мають.

Гейманн стверджує, що залежність — це поведінка, зумов-лена її ж наслідками, на відміну від мимовільної поведінки, яку викликають певні подразники, наприклад кліпання. Адже

111

кліпання — це рефлекторна реакція на подразник, приміром спалах світла. Проте вже підморгування — цілком умисна дія, якою керують структури мозку, що оцінюють наслідки нашої поведінки. Скажімо, чоловік обдумує, чи матиме успіх, чи ні, підморгнувши жінці, яка йому подобається. У цьому сенсі залежність підпорядковується тим самим законам мотивації та ухвалення рішень, що і так вже регулюють нашу поведінку. Це припущення підтверджує і те, що більшість залежних від-мовляються від своєї поведінки саме тоді, коли ціна продов-ження стає занадто великою. Або ж навпаки, не позбуваються залежності, тому що витрати на відмову видаються більшими, ніж користь від звільнення. Це ще й пов’язано з підступним феноменом залежності: що довше вона триває, то менш при-вабливими стають альтернативні типи поведінки.

Коли йдеться про залежність, зазвичай є дуже велика невід-повідність між поглядами внутрішнього дорослого та почуття-ми тіньової дитини. Здебільшого внутрішній дорослий добре знає, що його поведінка шкідлива і йому слід припинити. Але тіньова дитина неодмінно хоче негайно (!) отримати винагоро-ду й відразу ж (!) почуватися добре. Саме оральні залежності, як-от їжа, пиття та куріння, мають надзвичайно втішливий і заспокійливий вплив на внутрішню дитину. Завдяки глибокій, хоча й несвідомій асоціації з материнськими грудьми оральні залежності найкраще задовольняють дитячі потреби в харчу-ванні, догляді та безпеці. Залежності приваблюють не лише тіньову дитину, яка шукає розради та відволікання, а й світлу дитину, яка хоче веселощів, пригод і збудження. Тому жертва-ми залежностей є не тільки люди, які прагнуть полегшити своє горе та відвернути увагу від проблем, а й ті, хто просто шукає ейфорії, задоволення та пригод. Річ у тім, що внутрішня дитина від природи схильна до ексцесів, адже завжди хоче робити те, що обіцяє найбільший комфорт. Проблема в тому, що зручність 112

теж може викликати залежність, оскільки через прив’язування звичок і мозку до певних умов залежний/-а втрачає контроль над залежністю. Найгірше в цьому: що довше залежність три-ває, то менше в постраждалого/-ї надії вийти із замкнутого кола. У якийсь момент його внутрішній дорослий просто думає: «Я цього не подужаю!»

Із залежності зазвичай вдається вийти, коли тіньова дитина відчуває, що довготермінова винагорода привабливіша, ніж короткотермінове задоволення. Наприклад, багатьом наркоза-лежним вдається «кинути», коли в житті відбуваються пози-тивні зміни, як-от нова робота чи кохання. Тому багато програм виведення із залежності ґрунтуються на принципі мінімізації короткотермінового задоволення і створення позитивного се-редовища для довготермінових цілей. Чимало курців кинули курити всього-на-всього через заборону курити в громадських місцях, бо коли доводиться виходити на вулицю в дощ і холод, то короткочасне задоволення від куріння суттєво зменшується. На мою думку, вирішальним для виходу із залежності є той спектр почуттів, який спонукає нас змінити свою поведінку: страх перед довготерміновими наслідками, який не треба ви-тісняти, і передчуття радості від життя та полегшення, що при-йдуть, коли із залежністю буде покінчено. У підрозділі «Лірич-ний відступ: золоті стратегії від залежності» на сторінці 230 я ознайомлю тебе зі ще кількома засобами, які ти можеш ви-користати, щоб мотивувати свою внутрішню дитину та вну-трішнього дорослого вийти з програми залежності.

Ушанування цієї стратегії. Щойно звикаєш до залежно-стей, більшість із них приносить просто шалене задоволення. Випивка, куріння, їжа тощо дають відчуття ейфорії та прино-сять дуже багато втіхи. Крім того, на нас усюди чигають спо-куси. Тому справді зовсім не легко постійно протистояти їм силою волі. Насправді ти ж просто хочеш добре почуватися.

113

Перша допомога. На жаль, проблема в тому, що більшість залежностей має високу ціну, тому в тебе часто виникає по-чуття провини, яке тягне вниз. Ти застряг/-ла в глибокій ди-лемі: з одного боку, залежність, яка принаймні на короткий час дарує щастя, а з іншого — страх перед її наслідками. Пер-ший крок — зрозуміти себе і свою залежність. Уже достатньо й того, що ти страждаєш від такої поведінки, тому не потрібно ще й додатково мучити себе самозневагою. Твоя тіньова ди-тина в біді й потребує твоєї люблячої турботи.

ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: НАРЦИСИЗМ

Типові постулати: Я нічого не вартий/-а! Я ніхто! Я лайно! Я невдаха! Я не маю права на почуття! Я мушу впоратися сам/-а! Я не можу насититися!

За грецькою легендою, прекрасний юнак Нарцис закохав-ся сам у себе, коли побачив своє обличчя в тихій воді. До кін-ця життя він страждав від невгамовної любові до себе. Від-повідно нарцис — це той, хто самозакохано вважає себе неймовірним і надважливим. Насправді ж демонстрування власної величі й непогрішності — це лише захисна стратегія, яку людина несвідомо розвиває, щоб максимально не відчу-вати своєї пораненої тіньової дитини.

Люди з розвинутою нарцистичною особистістю рано на-вчилися витісняти свою тіньову дитину, яка почувається нік-чемною та нещасною, створивши собі ідеальне друге Я. Це ідеальне Я формується, коли нарцис робить усе можливе, щоб виділитися з натовпу. Нарциси неймовірно стараються бути особливими, тому що їхня тіньова дитина відчуває абсолютно протилежне. Щоб утримати на короткому повідці свою тіньо-ву дитину, вони прагнуть надзвичайних досягнень, влади, 114

краси, успіху та визнання. Нарцисизм складається із цілого набору захисних стратегій. На жаль, до них належить також і знецінення інших людей. Нарциси чудово відчувають слаб-кості своїх співрозмовників, про які охоче зауважують у фор-мі в’їдливої критики. Нарциси не люблять своїх слабкостей, а тому не терплять їх і в інших. Але зосереджуючись на чужих слабкостях, вони втрачають із поля зору власні. Своєю крити-кою вони викликають в оточення саме ті почуття, яких самі відчувати не хочуть: глибоку невпевненість, неповноцінність. У випадку з нарцисами особливо добре простежується прин-цип викривлення ролі злочинця та жертви.

Однак деякі нарциси обирають протилежну стратегію, щоб підвищити свою цінність. Вони ідеалізують близьких їм лю-дей: шалено вихваляються своїм чудовим партнером, геніаль-ними дітьми та відомими друзями. Багато хто робить і те, й інше: ідеалізує та знецінює. Нерідко такі люди спершу іде-алізують нове знайомство або кохання, а потім знецінюють його і кидають.

Незалежно від того, чи нарциси схильні до ідеалізації, чи до знецінення, їм подобається демонструвати свої навички, майно та здобутки. І це все необов’язково має бути голосно, помпезно. Є тихі нарциси, нерідко інтелектуали, які спокійно, у м’який спосіб, показують свої переваги й унікальність.

Однак у нарцисів є також і привабливі сторони. Вони можуть бути просто неймовірно чарівними, люб’язними й цікавими. Деякі з них — по-справжньому харизматичні особистості. Їхнє прагнення до успіху часто дає їм змогу високо піднятися в про-фесійній діяльності й отримати добру репутацію. Тобто зусил-ля бути кимось особливим часто плідні. І це приваблює на їхній шлях інших нарцисів, а також людей із залежною особистістю. Якщо партнерами стають два активних нарциси, то їхні сто-сунки — це як поїздка на американських гірках, якій властиві

115

пристрасть і взаємні травми. Якщо ж партнер нарциса — за-лежна особистість, він зазвичай пропускає крізь себе словесні атаки без особливого опору й намагається виправдати його очікування. Утім, ці старання приречені на невдачу, адже як би «чемно» партнер не поводився, його поведінка не змінює викривленого нарцистичного сприйняття. Воно полягає в ціл-ковитому приховуванні власних слабкостей, поєднаному з гі-пертрофованим сприйняттям дрібних та уявних слабкостей партнера. Коли нарцис входить у цей стан, його поле зору звужується, наприклад, до трохи задовгого носа партнерки, а її позитивні риси зникають з горизонту. Ця уявна слабкість надзвичайно злить нарциса, тому що функція партнерки — примножувати його цінність, а тому партнерка мусить бути така ж ідеальна, як і він сам.

Жоден партнер не має шансів проти цього гіпертрофова-ного нарцистичного зауважування кожної його слабкості. Од-нак залежний партнер думає, що якби він якось став кращим і гарнішим, то й нарцис був би ним задоволений. Це типовий хибний висновок тіньової дитини, який трапляється не тільки в стосунках з яскраво вираженим нарцисом. Багато людей схильні впадати в депресію від будь-якої критики, байдуже, наскільки та несправедлива й далека від правди. Через їхні внутрішні образи у них завжди виникає відчуття, що вони в принципі в чомусь винні та роблять недостатньо. Це також трапляється, коли внутрішній дорослий такої особи вже давно усвідомив, що має стосунки з нарцисом і насправді не винен у тому, що нарцис принижує його. Проте тіньова дитина цьо-го й далі не усвідомлює, залишаючись у пастці почуття непов-ноцінності, яке посилює критика нарциса. Щоб зцілити себе, тіньова дитина відчайдушно прагне отримати схвалення парт-нера й ще більше старається, щоб догодити йому. Однак нар-цис залишається тим, ким він є. Тоді залежний почувається

116

недієздатним і безсилим, що ще більше посилює його залеж-ність. Замкнуте коло.

Яскраво виражені нарциси ще й мають надзвичайні амбіції та прагнуть до влади, через що вони непопулярні серед колег і керівництва. Спілкування з ними додатково ускладнює їхня надмірна вразливість. Ззовні важко зрозуміти, через яке без-невинне речення нарцистичні люди почуваються ображеними, тим паче що своєю, здавалось би, самовпевненою поведінкою вони не справляють враження вразливих людей. Однак коли їхня глибоко невпевнена й поранена тіньова дитина обража-ється, то не ховається із сумом у куточку, а стає страшенно злою. Гнів і злість — найпоширеніші емоції нарцистичних людей. Щоправда, деколи вони ще й схильні до надзвичайно депре-сивних станів, наприклад коли їхні стратегії успіху зазнають невдачі й вони переживають особисті поразки. Тоді тіньова дитина впадає в безодню відчаю, тому що повною мірою відчу-ває свою непридатність і «поганість». Щоб захистити свою ті-ньову дитину, дорослий, використовуючи старі стратегії, знову старатиметься стати успішним. Деколи страждання нарцисів такі великі, що вони накладають на себе руки — або вдаються до психотерапії. За сприятливих обставин вони вчаться при-ймати та втішати свою тіньову дитину, щоб відчувати, що їх розуміють і цінують навіть без особливих успіхів.