Ну от, бляха-муха, дожилася Роксолана – піцу в пентхаус тягни, ще й у вечірній сукні, курва! Це шо за хуйня така, питається? Завжди ці анімешні виродки, шоб їх дідько вхопив за їхні срані хвости, дзвонять, сука, в костюмі лисички, а я, як дура, припиздячена, з пробкою в сраці, шкандибаю до них, бо то, бач, "сервіс". Сервіс, блядь, в сраку собі запхайте, анімешники недороблені! Сьогодні, бачте, якийсь особливий випадок. Пентхаус йому подавай, піцу "чотири сири" за триста гривень, і шоб, курва, в вечірній сукні, як на бал, приперлась. Шо це за збоченець такий? Чи може то якась багата шмара замовила, шоб потішити своє самолюбство? Та похуй, насрати мені на їхні забаганки. Головне – гроші платять, а Роксолана за гроші і в сраці в клоуна потанцює, якщо треба буде. Хоча, ні, в сраці не потанцює, то вже занадто. Але піцу в пентхаус в сукні – без проблем, хулі ні? Сукня, правда, то ще той пиздець. Знайшла в шафі якусь стару ганчірку, ще з випускного, здається. Бордова, з паєтками, як у циганської баби. Зараз натягну на себе це лайно, буду як посміховисько. Ну і хуй з ним, головне шоб зручно було на скутері їхати, бо ще зачеплюся десь тим довгим подолом, і піздець, розіб'юся нахуй, і піца розлетиться, і сукня порветься, і штраф прилетить. Ні, то треба обережно. Завела свій "Хонда Діо", той драндулет старий, шо вже на ладан дише. Пердить, як стара баба, але їде, і то добре. Натягнула шолом, шоб вітер ту сукню не задер до сраки, і поїхала. Вогні горять, люди шастають, машини сигналять. А я, як дура, в бордовій сукні на скутері, піцу везу в пентхаус. Хуйня якась, а не життя. Поки доїхала до того пентхаусу, то вся спітніла, як миша. Сукня прилипла до тіла, макіяж потік, зачіска розтріпалася. Виглядаю, як обісрана кішка, чесне слово. Під'їхала до будинку, то там така хуйня, шо аж страшно. Висотка скляна, як хуй зна шо. Консьєрж якийсь надутий сидить, як індик. Дивиться на мене, як на гівно. Ну і дивись, хулі, я тобі шо, клоун?
Ти диви, воно ще й розмовляти вміє, оце опудало в костюмі!!! "Доброго вечора, пані. Ви до кого?" — проскрипів цей презерватив штопаний, оглядаючи мене з такою пихою, наче я йому особисто в черевики насцяла!!!! Пані?! Яка я тобі, блядь, пані, мудозвон?! Хочеш в писок свою "пані" отримати?!?!? Термосумку з піцою ставлю на його мармурову стійку, від якої віє могильним холодом, і кажу, посміхаючись наймилішою посмішкою серійного вбивці:
— Піца-хуїца, блядь! Пентхаус!! На самісінький верх!!! Номер квартири не вказаний, тіки написано "найвищий поверх", шо, неясно?!
Він аж скривився, падлюка, наче лимон з'їв!!!! Схопив слухавку, почав щось там шепотіти, як криса за плінтусом. "Так... Так, до вас тут доставка... дівчина... у вечірній сукні, так..." Сукаааа!!!! На сукні наголосив, гнида!!!! Шо тобі та сукня далася, педрило нещасне?!?!? На його обличчі промайнула якась дивна хуйня, щось середнє між подивом і огидою, а потім він повільно поклав слухавку.
— Проходьте. Ліфтовий хол праворуч.
Навіть не вказав, котрий ліфт!!!!! Мудак!!!!!! Я підхопила сумку й почовгала, куди він махнув своєю кістлявою рукою. Пиздець!!! Пиздець якийсь!!! Це, блядь, не хол, а футбольне поле!! Підлога з такого білого мармуру, що в ньому видно моє відображення – розхристаної курви в пом'ятій ганчірці!!! Стеля височенна, сука, наче в соборі, а зі стін звисає якась металева хуєта, яку якийсь підарас, вочевидь, назвав мистецтвом!!!! Тихо!!!! Тихо так, аж у вухах дзвенить відлуння моїх туфель!!!! Кожен крок віддається по всьому цьому грьобаному лабіринту!!! Йду, як на страту, їй-богу!!!! І ось вони – ліфти!!!! П'ять штук, блядь, в ряд!!!! Усі сталеві, блискучі, наче хірургічні інструменти!!!! Натискаю кнопку виклику, а вона навіть не клацає, просто світиться!!!! Беззвучно, сука, під'їжджає кабіна, двері роз'їжджаються так плавно, шо аж нудить... Заходжу всередину. Матір божа!!!! Дзеркала!!!! Все в дзеркалах, бляха!!! Стеля, стіни!!! І я в них сотню разів!!! Сотня спітнілих, розлючених Роксолан в дешевих сукнях, які тримають піцу, дивляться на мене!!!! І тихо-тихо грає якась незрозуміла космічна музика... на панелі немає кнопок з поверхами, лиш одна-єдина, підсвічена червоним... і на ній вигравіювано дві літери... "PH". Ну а хулі, логічно. Тисну. Двері так само беззвучно, як і відкрились, закриваються переді мною. Пітьма на секунду... а потім ця хуйня рвонула вгору.
Лечу, сука, догори, як ракета Ілона Маска, тіки безкоштовно і з піцою!!!! Вуха закладає від тиску, а ця космічна музичка свердлить мозок, наче ти, бляха-муха, летиш не на останній поверх, а прямо в чорну діру!!!!! Секунда, друга, п'ята... скільки тут, нахуй, поверхів?!?!? Нарешті – ледь чутний "дзінь", від якого я аж підстрибую, і двері розповзаються в сторони. І я... я завмираю!!!!
Перше, що в'їдається в мої ніздрі – це запах!!! Це, блядь, якийсь сюрреалістичний коктейль з дорогої шкіри, гуми, поліролі для меблів і... і корвалолу, блядь!?!? Я роблю крок з ліфту в величезну залу, де панує напівтемрява, підсвічена якимись фіолетовими і червоними лампами. На стінах – батоги, ланцюги, маски... стандартний, в принципі, набір для хтивого анімешника... якби не одне "але"!!!! Усі присутні, сука, пенсійного віку!!!!!!
Матір божа!!!!! Це якийсь, блядь, зліт геріатричного БДСМ-клубу!!!! Прямо переді мною якийсь дідуган, схожий на мого колишнього вчителя праці, в самих лише сімейних трусах в ромашку і блискучій шкіряній портупеї, намагається зашнурувати височенні ботфорти на нозі бабусі, яка сидить в кріслі-гойдалці, обмотана червоними мотузками в стилі шібарі і мирно куняє!!!!! Трохи далі дві бабці, одна в латексному костюмі медсестри, а друга – в суворій шкіряній фуражці, лупцюють одна одну по дупах надувними рожевими фламінго!!!! Один сивий пан, вдягнений як дворецький, тільки з голим торсом, стоїть навкарачки, а на його спині стоїть крихітна бабуся в пеньюарі з леопардовим принтом і зосереджено читає газету "Поради дачнику" через лупу!!!!! В кутку хтось в шкіряній масці з блискавкою на роті намагається грати на акордеоні мелодію "Ах, Одеса", але постійно збивається і хрипить!!!
Я стою як вкопана, з цією йобаною піцою в руках!!! Я затуляю рота рукою, щоб не заржати на весь цей будинок престарілих сатаністів!!!!! Це... це так охуєнно, що аж страшно!!!! Це в сто разів крутіше за тих нещасних збоченців з їхніми хвостами!!!! Ці хоч по-справжньому, з душею відриваються!!!!
Раптом музика стихає, і до мене повільно, спираючись на паличку, яка закінчується срібним черепом, підходить статечна пані в чорній шкіряній сукні до п'ят і з моноклем в оці.
— Добрий вечір, юна леді, — каже вона голосом, що прокурений сорока роками "Прими" без фільтру. — Ви, мабуть, не до нас. Сергій Іванович сьогодні на дієті. Йому мучного не можна.
Я кліпаю очима.
— Як це... не до вас? — лепечу я. — Пентхаус... вечірня сукня...
— Так, це пентхаус, — терпляче пояснює вона, розглядаючи мої паєтки з легкою зневагою. — Але піцу в нас ніхто не замовив. Можливо, ви переплутали корпус? Наше зібрання, бачите, закритого типу. Клуб "Останній Подих".
ОСТАННІЙ ПОДИХ, БЛЯДЬ?!!?!?!?!?! Я судорожно витягаю телефон, тремтячими пальцями розблоковую екран. Адреса... адреса... ВУЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 13-Б!!!! А ЦЕ, КУРВА, ПРОСТО, БЛЯДЬ, 13!!!!!
Моє обличчя, мабуть, набуло кольору моєї сукні.
— Ой... бля... вибачте... — мимрю я і, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, мало не бігом кидаюся назад до ліфта.
— Заходьте ще, дівчинко! — кричить мені вслід дідуган в портупеї. — Наступної середи у нас вечір медичних процедур! Буде весело!
Двері ліфта зачиняються, відрізаючи мене від цього прекрасного світу болю і артриту. Я лечу вниз, дивлячись на сотню своїх відображень, і відчуваю, як мене накриває істеричний сміх. Консьєрж-індик проводжає мене ще більш презирливим поглядом, ніж раніше. Я вилітаю з цього палацу розпусти на вулицю. А ось і він, блядь – корпус "Б"!!! Непоказна бетонна коробка, приліплена збоку до скляного гіганта!!! Під'їзд обшарпаний, воняє сцяками і горілою проводкою. Ніякого, блядь, консьєржа. Натискаю кнопку виклику ліфта. Десь в глибині шахти щось гуде і скрегоче, наче там помирає кит. Через хвилину, гримаючи так, наче зараз розвалиться, приповзає кабіна. Двері з рипінням від'їжджають вбік. Я роблю крок всередину цієї смердючої металевої труни і натискаю єдину робочу, випалену цигаркою кнопку з літерою "П".
Этажів тут, слава богу, небагато, тож ця іржава коробка доповзла нагору доволі швидко, хоч і весь час погрожувала зупинитись і впасти до біса в шахту разом зі мною і моєю вже холодною піцою. Двері відчинились з тим же мученицьким скрипом, і я вийшла в темний, вузький коридор. Тут було лише двоє дверей. На одних висів напис, зроблений маркером на шматку картону: "Не стукати, уб'ю нахуй!". Ну, метод виключення – хулі ще робити. Я підійшла до інших, звичайних, оббитих старим дермантином, і натисла на кнопку дзвінка. Мелодія була якась жахлива, пілікання з дев'яностих, але двері майже миттєво відчинились.
На порозі стояла дівчина. Висока, струнка, у довгій чорній сукні, що м'яко облягала фігуру. Її волосся, густе і попелясте, було зібране в якусь складну, трохи розтріпану зачіску. Але очі... Очі були заплющені.
— Марічка? Це ти? — її голос був тихий і трохи тремтячий, а на обличчі розквітла така щаслива, така неймовірна посмішка, що у мене щось йокнуло в грудях. Вона зробила крок вперед, і я інстинктивно подалася назад, притискаючи до себе вже геть не гарячу термосумку. — Ти все ж таки прийшла... Я так боялась...
Я стою і кліпаю очима. Яка, блядь, Марічка?!?!? Мене що, розвели, як кошеня? Підставили? Викликали, шоб просто подивитись на дуру в вечірній сукні? І тут я складаю два плюс два: невідомий замовник, дивні інструкції, пентхаус... Певно, ця Марічка, якась сука недороблена, дала мій робочий номер цій дівчині і наплела, шо це вона приїде! Кинула її, коза драна!!!! А ця дівчинка... вона ж сліпа... Вона ж, блядь, не бачить, що перед нею стоїть не її довгоочікувана Марічка, а зайобана, спітніла Роксолана в ідіотській сукні з паєтками!
— Марічко, не мовчи... Скажи що-небудь... Ти приїхала, і це найголовніше, — каже вона, і я чую, як її пальці нервово перебирають складки сукні. — Я знаю, ти казала, що в тебе буде несподіваний образ... Сукня... Я відчуваю, що ти у сукні, хоча... погодься, це дивно, враховуючи, як ти любиш... емм... інші розваги.
Які, нахуй, інші розваги?!?!? Що ця курва їй там наплела?!?!?
— Я так чекала на нашу зустріч, — продовжує вона, а я все стою як стовп. — Ти писала... пам'ятаєш, ти писала, що немає нічого прекраснішого за відчуття, коли... коли щось велике і пружне розтягує твій анус до краю... Ти казала, що це як відкриття порталу в інший вимір...
Я мало не поперхнулася повітрям. ПОРТАЛУ В ІНШИЙ, БЛЯДЬ, ВИМІР??!?!! ЦЯ МАЛА АХУЄННА!!!! Марічка, чи хто там, мабуть, та ще піздоболка, але ця дівчинка, ця... Аріадна? Аріандра? Якесь ім'я таке, ніби з фентезі... Ця Аріадна вірить кожному її слову. І дивиться в нікуди своїми прекрасними незрячими очима, чекаючи, що я зараз підтверджу, шо так, блядь, розтягнутий анус — це моя життєва філософія! Шкода її стало до сліз, чесне слово. Захотілося знайти ту Марічку, засунути їй анальну пробку якомога глибше і прокрутити три рази.
— Емм... так, — видавлюю з себе я, намагаючись говорити тихіше і ніжніше, ніж зазвичай. — Я тут... Приїхала... Просто трохи втомилася... знаєш... дорога... і... цей... анус трохи стягнувся від напруги...
О Боже, що я, блядь, несу!?!? Вона трохи схилила голову набік, її щаслива посмішка трохи згасла, поступившись місцем чомусь схожому на співчуття.
— Біднятко... — прошепотіла вона. — Не хвилюйся. У нас попереду цілий вечір... Все розслабимо, все розтягнемо... Ой, а це що? — вона повела носом. — Пахне... сиром... "Чотири сири"? Це ж моя улюблена піца, Марічко! Я так і знала, що ти згадаєш! Проходь, швидше, тут прохолодно...
Я, як заворожена, переступаю поріг її квартири. Моя дурнувата червона сукня більше не здається такою вже недоречною. Хоча б тому, що ця мила, сліпа дівчинка на ім'я Аріадна думає, що це все частина хитромудрої гри, влаштованої її коханою інтернет-збоченкою. І, блядь, я вирішила. Хай так і буде. На сьогодні я стану тією Марічкою. Тим паче, якщо треба буде щось "розтягнути"... то Роксолана, в принципі, теж не проти. Але спочатку - піца. І вияснити, що за лабіринт влаштувала ця невидима сука Марічка.
А квартира в неї... ну, не палац БДСМ-пенсіонерів, звичайно. Проста, сука, бетонна коробка на даху іншої коробки, але простора. І з охуєнним видом на нічне місто, треба визнати. З одного величезного вікна на всю стіну видно всі ці вогні, реклами, фари... виглядає, наче якийсь їбучий "Кіберпанк", тіки бюджетний, український варіант, з вирваними "з м'ясом" рекламними банерами і ямами на дорогах, які видно навіть звідси.
Ми сидимо на підлозі на якихось м'яких подушках, бо стола в неї, схоже, нема. Ну і похуй, так навіть романтичніше, чи шо. Аріандра їсть піцу так акуратно, так, блядь, витончено, відкушуючи малесенькі шматочки, наче це не "Чотири сири" з найближчої забігайлівки, а якесь амброзія, блядь.
— Ти така уважна, Марічко, — шепоче вона, і її щоки ледь рожевіють у тьмяному світлі єдиної лампи. — Я один раз сказала, що люблю цю піцу, а ти запам'ятала...
Ага, блядь, уважна як понос. Ця піца мала летіти якомусь хую з інтернет-форуму, який хотів, щоб я приїхала в вечірній сукні, а не тобі, але про це ми скромно помовчимо. Замість цього я роблю максимально зацікавлене лице і кажу:
— Звісно, кицько. Я ж пам'ятаю все, що пов'язано... з твоїми дірочками.
Господи, я геній дипломатії!!!! Вона аж зашарілася сильніше, але явно задоволена. Кажу ж, Марічка її добряче промаринувала своїми розповідями про анальні портали!!!!