Проте з позиції психології питання виховання зачіпає на-багато фундаментальніші теми: дитина має різні базові пси-хологічні потреби. Наприклад, потребу в безпечній при-в’язаності або потребу у визнанні. Батьки, яким вдається задовольнити їх як слід, у такий спосіб гарантують, що їхня дитина виросте людиною з базовою довірою, а отже, зможе довіряти собі та іншим.

Знаний дослідник психотерапії Клаус Ґраве досліджував ці основні психологічні потреби та їхнє значення для людини. Саме його висновки я беру за основу у своїй книжці. На мою думку, вивчення базових психологічних потреб — це гідний уваги підхід до кращого розуміння себе та своєї тіньової ди-тини. Адже так можна вбити одним пострілом двох зайців.

27

Чотири основні психологічні потреби утворюють ефективну систему, що, з одного боку, полегшує розуміння наших дитя-чих образів, а з іншого — допомагає зрозуміти наші теперіш-ні проблеми, адже їхнє коріння зазвичай сягає дитинства. Взагалі-то основні психологічні потреби — так само як і фі-зичні — не змінюються протягом усього життя. А отже, щора-зу, коли ми почуваємося погано або добре, це впливає на одну чи кілька наших основних психологічних і фізичних потреб. У кращому разі ми відчуваємо, що наші основні потреби за-доволено, — і почуваємося добре. Або ж через погане самопо-чуття зауважуємо, що нам чогось не вистачає.

Чотири основні психологічні потреби:

• потреба в безпечній прив’язаності,

• потреба в автономії та контролі,

• потреба в задоволенні бажань або ж в уникненні неза-доволення бажань,

• потреба в підвищенні самооцінки або визнанні.

Мені не спадає на думку жодна психологічна проблема, яку неможливо було б простежити до незакриття однієї чи кількох із цих базових потреб. Коли Міхаель так лютує через те, що Сабіне забула про його ковбасу, то це тому, що він відчуває незадоволення своєї потреби в підвищенні самооцінки та ви-знанні. Також без уваги лишилася і його потреба в задоволен-ні бажань та контролі. Щоразу, коли ми відчуваємо стрес, смуток, гнів або страх, у гру вступають наші базові потреби. Здебільшого це стосується не одної, а кількох або навіть усіх потреб. Приміром, коли ми страждаємо від мук нерозділено-го кохання, то не задоволено нашу потребу в прив’язаності, потребу в контролі (позаяк ми не маємо впливу на коханого чи кохану), потребу в задоволенні бажань, а також через те, 28

що нас відкидають, ми відчуваємо образу й наша самооцінка знижується. Отже, оскільки ми розчаровані на всіх фронтах, любовна туга охоплює нас надзвичайно сильно і є психологіч-но дуже виснажлива.

Якщо глянути на власні проблеми з позиції чотирьох базо-вих психологічних потреб, то причини труднощів стають на-багато зрозумілішими й передбачуванішими, адже тоді навіть найскладніші негаразди зводяться до суті. І часто абсолютно несподівано на горизонті постає і їхній розв’язок. Напри-клад, якби Міхаель усвідомлював, що внаслідок забудькува-тості Сабіне не було задоволено його потребу в підвищенні самооцінки та визнанні, то був би вже на крок далі. Темна пляма між стимулом (забутою ковбасою) та реакцією (злі-стю) стала б трохи світлішою. Він зміг би побачити, що злить-ся, тому що не задоволено його потребу у визнанні. Одне лиш усвідомлення цього факту могло б посприяти тому, щоб він трохи дистанціювався від своєї психологічної моделі пове-дінки, адже це наблизило б його до питання, чи справді через забудькуватість Сабіне постраждала його самооцінка. Імо-вірно, відповідь була б «ні». Зрозумівши це, наступного разу він зміг би відреагувати трохи спокійніше, однак, напевно, також запитав би себе, яка справжня причина його надчут-ливої реакції. І це питання змусило б Міхаеля усвідомити, що він ще з раннього дитинства добре знає відчуття, коли його не бачать і не беруть до уваги його потреби. Найпевніше, він пригадає схожі ситуації зі своєю мамою і зрозуміє, що насправді йдеться зовсім не про Сабіне, а про його взаємини з матір’ю. І в такий спосіб Міхаель зробить великий крок до себе і до розв’язання своїх проблем.

ЧОТИРИ БАЗОВІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

Перш ніж пояснити, як ви з Міхаелем зможете позбутися старих шаблонів поведінки, хочу детальніше розглянути чо-тири базові психологічні потреби. Читаючи далі, спробуй відчути, як з огляду на ці потреби було сформовано тіньову і світлу дитину в тобі.

ПОТРЕБА В БЕЗПЕЧНІЙ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

Потреба в прив’язаності супроводжує нас від народження й аж до смерті. Як уже було сказано, без цього немовля просто не здатне вижити. Дуже маленькі діти вмирають, якщо їм відмовлено у фізичному контакті. Проте навіть якщо не бра-ти до уваги необхідність фізичної турботи, емоційна потреба в прив’язаності, належності та спільноті є однією з базових. Потреба в безпечній прив’язаності відіграє роль у незліченних ситуаціях, а не тільки в романтичних та сімейних взаєминах. Наприклад, цю потребу задоволено, коли ми зустрічаємося з друзями, переписуємося в чатах, проводимо перерву з коле-гами, ідемо на публічний перегляд фільму чи пишемо листа.

Дитячу потребу в прив’язаності не закрито, якщо бать-ки недбало ставляться до дитини, відкидають її бажання та/або жорстоко поводяться з нею. Діапазон недбалого став-лення, звісно, широкий. У легких випадках дитина відчуває його, коли зазвичай люблячі батьки через зовнішні обставини перебувають у стресі та перевантажені — наприклад, якщо 30

в пари четверо дітей і дуже мало грошей. У важких випадках батьки або опікуни з психічними розладами чинять над діть-ми психічне та/або фізичне насильство.

Коли не задоволено потребу дитини в безпечній прив’яза-ності, це може по-різному вплинути на її психічний розвиток. Звичайно, тут відіграє роль ступінь недбальства. Певне зна-чення мають також і вроджені психічні схильності дитини. Взаємодія цих чинників визначає, чи незадоволена потреба результує в незначне порушення самооцінки, чи у важкий психічний розлад. Проте здебільшого все ж потерпає здат-ність дитини до прив’язаності, і це проявляється в дорослому віці — або через уникання чи постійне руйнування тісних зв’язків, або ж через розвиток залежної прив’язаності, коли людина стає надто залежною від партнера та інших людей.

ПОТРЕБА В АВТОНОМІЇ ТА БЕЗПЕЦІ

Окрім прив’язаності, діти, як і дорослі, потребують автономії. Для маленької дитини це означає, що вона не тільки хоче, щоб її обіймали та годували, а й прагне досліджувати своє оточення. У неї вроджене бажання відкриттів. У дітей великий потяг діяти самостійно, щойно мають можливість. І вони дуже гор-ді, коли їм вдається щось виконати без допомоги батьків. Тому навіть маленькі діти охоче наполягають на «сам/-а!», коли батьки хочуть їм допомогти. Весь наш розвиток спрямовано на те, щоб стати самостійними та незалежними від опіки батьків.

Автономія означає контроль, а контроль — це безпека. Коли говорять про «фанатика контролю», це описує поведінку лю-дини, яка дуже турбується про свою безпеку, тому що в гли-бині душі (через образ тіньової дитини) відчуває невпевне-ність. Крім прагнення безпеки, до потреби в автономії також

31

зараховують і бажання влади. Ми з народження хочемо якось впливати на наше оточення й уникати безпорадності та без-силля. Засоби, за допомогою яких ми здатні впливати на інших, змінюються впродовж нашого розвитку. Спершу ми привертаємо до себе увагу лише криком. Пізніше — через складні промови та дії.

Батьки можуть перешкоджати або й не дозволяти дитині розвиватися самостійно. Мама й тато, які надмірно опікують чи надто сильно контролюють дитину, встановлюють заба-гато правил і надміру обмежують її, перешкоджають авто-номному розвитку. Розвиваючись, дитина закарбує у своїй свідомості цю тривогу та надмірний батьківський контроль. Імовірно, згодом такий дорослий знову й знову обмежувати-ме себе, адже дуже сумніватиметься у своїх здібностях.

Так само несприятливо впливають на розвиток своїх нащад-ків батьки, які через добрі наміри усувають зі шляху дитини забагато перешкод. Ці діти навіть у дорослому віці почува-ються несамостійними та залежними від особи, яка відповідає за них. Або ж радикально відмежовуються від батьківської опіки й розвивають майже фанатичне бажання залишатися незалежними та вільними, а ще в гіпертрофованій формі прагнуть отримати якомога більше влади.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП:

КОНФЛІКТ АВТОНОМНІСТЬ — ЗАЛЕЖНІСТЬ

Знайти внутрішню рівновагу між нашими потребами в прив’я-заності з одного боку й автономією та самостійністю з іншо-го — це виклик, який кожна людина має здолати сама. Ідеть-ся, так би мовити, про основний людський конфлікт, який у фаховій літературі називають конфліктом автономність — 32

залежність. Слово «залежність» тут вжито як синонім до прив’язаності. Тобто це залежність дитини від батьківської турботи та опіки. Проте як було зазначено вище, про опіку можна говорити лише тоді, коли контакт із дитиною встано-вить щонайменше одна особа. Здебільшого це обоє або хтось із батьків. Якщо батьки тактовно та з любов’ю задовольняють фізичні й емоційні потреби дитини, то в її мозку формують-ся зв’язки, які не асоціюють із «залежністю» щось негативне, а сприймають її як стан безпеки. А отже, прив’язаність за-карбовується в мозку дитини як щось «безпечне та гідне довіри». Тому фаховою мовою також кажуть, що дитина роз-винула безпечну прив’язаність до своєї близької людини. На противагу до неї є небезпечна прив’язаність, яка вини-кає, коли дитина вважає своїх близьких ненадійними. Такій тіньовій дитині притаманний глибинний брак довіри, тоді як світлій дитині з безпечною прив’язаністю набагато легше довіряти собі та іншим.

Найкраще, коли батьки задовольняють дитячі потреби і в прив’язаності та залежності, і у вільному розвитку та само-стійності. Діти, які ростуть у такій атмосфері, набувають базо-вої довіри, тобто глибокого почуття безпеки, яке поширюєть-ся на них самих і на їхні надійні міжособистісні стосунки. Щоправда, травматичний досвід протягом життя, як-от на-сильство та жорстоке поводження, здатен суттєво похитнути цю базову довіру. Однак здебільшого вона все ж зберігається і все життя працює як джерело сили. Людям із базовою дові-рою жити набагато легше, ніж тим, хто її не набув. Вони часто перебувають у режимі світлої дитини. Однак цю дитину все ще можливо розвинути і в дорослому віці. Як це зробити, я по-кажу тобі на сторінках цієї книжки.

Якщо потребу дитини в прив’язаності та/або розвитку її самостійності не задоволено, їй буде складно довіряти собі та

33

іншим. Щоб компенсувати таку невизначеність, вона несві-домо шукатиме рішення або певну захисну стратегію. Цей самозахист виникає, коли вона (несвідомо) стає палким при-хильником або автономії, або залежності. Якщо внутрішню рівновагу порушено на користь автономії, то в такої людини виникне надмірна потреба бути вільною і незалежною. Як наслідок, вона — або її тіньова дитина — уникатиме (занадто) близьких людських стосунків. Її тіньова дитина переконана, що не варто (по-справжньому) довіряти іншим людям. Отже, для цієї людини синонімом безпеки є її незалежність та осо-биста автономія. Їй психологічно важко зблизитися з кимось, скажімо, повірити в надійні романтичні стосунки. Тому вона страждає через страх перед прив’язаністю, а отже, або не всту-пає в партнерські стосунки, або ж не підпускає партнера до себе по-справжньому близько чи після моментів близькості знову і знову віддаляється від нього.

Якщо ж внутрішню рівновагу порушено на користь залеж-ності, то виникає надмірна потреба в міжособистісних контак-тах. Людина чіпляється за свого партнера, вона (чи її тіньова дитина) відчуває, що не в змозі без нього жити. Таких людей охоплює незрозуміле почуття страху, нібито вони насправді не здатні стояти на власних ногах.

ПОТРЕБА В ЗАДОВОЛЕННІ БАЖАНЬ

Ще одна базова потреба дітей — а також і дорослих — це за-доволення бажань. Цікаво, що його відчувають через різно-манітні канали сприйняття: наприклад, під час їжі, занять спортом чи за переглядом цікавого фільму. Задоволен-ня й незадоволення перебувають у тісному взаємозв’язку з нашими емоціями і є важливою частиною нашої системи

34

мотивації. Простіше кажучи, ми постійно прагнемо отрима-ти задоволення й уникнути незадоволення, тобто якось за-довольнити наші потреби.

Украй необхідно, щоб люди навчилися регулювати свої почуття задоволення й незадоволення, тобто набули навичок толерантності до фрустрації, відтермінування задово-лення та стримування інстинктів. Саме тому навчання дитини правильно реагувати на почуття задоволення й не-задоволення — важливий елемент виховного процесу.

Одні батьки занадто суворо обмежують дитину в її бажанні отримати задоволення, другі ж надто розпещують її. У груд-ному віці та в ранньому дитинстві між задоволенням дитячих бажань та потребою дитини в прив’язаності є тісний взаємо-зв’язок. Відчуття немовляти поділяються лише на стани за-доволення та незадоволення: голод, спрагу, спеку, холод, біль. Завдання доглядальника/-ці полягає в тому, щоб, за-кривши потреби малюка, позбавити його почуття незадо-волення, водночас створивши відчуття задоволення. Якщо відповідальна особа робить це недостатньо добре, від цього страждає також і потреба дитини в прив’язаності.

Під час подальшого розвитку також є тісний зв’язок між автономними потребами та відчуттям задоволення дити-ни. Коли мама забороняє своєму чадові лизати перед їжею льодяник, то в цей момент дитя розчаровується у своєму почутті задоволення, а також ушкоджується його потреба в автономії.

Якщо потребу дитини в задоволенні, а отже, і потребу в ав-тономії регулюють занадто сильно, це може призвести до того, що дорослий або його тіньова дитина — відповідно до стилю батьківського виховання — розвине вороже ставлення до на-солод і нав’язливу поведінку. Або ж — щоб відмежуватися від батьків — недисципліновано й непомірно піддаватиметься